Стаття 84. Право власності на землю держави

1. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної вла­сності.

2. Право державної власності на землю набуваєть-ся і реалізується державою в особі Кабінету Мініст­рів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської мі­ських, районних державних адміністрацій відповід­но до закону.

3. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'­єктами соціально-культурного, виробничого та жит­лового призначення;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фон­ду та історико-культурними об'єктами, що мають на­ціональне та загальнодержавне значення;

г) землі під водними об'єктами загальнодержавно­го значення;

ґ) земельні ділянки, які використовуються для за­безпечення діяльності Верховної Ради України, Пре­зидента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

д) земельні ділянки зон відчуження та безумовно­го (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактив­ного забруднення внаслідок Чорнобильської катаст­рофи.

4. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі оборони;

г) землі під об'єктами природно-заповідного фон­ду, історико-культурного та оздоровчого призначен­ня, що мають особливу екологічну, оздоровчу, нау-

218

кову, естетичну та історико-кудьтурну цінність» якщо інше не передбачено законом;

ґ) землі лісового фонду, крім випадків* визначе­них цим Кодексом;

д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної ака­демії наук України, державних галузевих академій наук;

є) земельні ділянки зон відчуження та безумовно­го (обов'язкового) відселений, що зазнали радіоактив­ного забруднення внаслідок Чорнобильської катаст­рофи.

б. Держава набуває права власності на землю у разі:

а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

б) придбання за договорами кулівлі-продажу, да­рування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

в) прийняття спадщини;

г) передачі у власність держави земельних діля­нок комунальної власності територіальними грома­дами;

ґ) конфіскації земельної ділянки.

Право державної власності являє собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють належ­ність землі народу України в особі визначених стат­тею органів державної влади, а також встановлюють порядок та умови придбання державної власності та визначають вичерпний перелік земель, які не можуть надаватись у приватну або комунальну власність.

Особливістю державної власності на землю є те, що в цьому випадку вона виступає у вигляді виняткової вла­сності народу України (ст.ст. 9,10 Закону України «Про власність»). Це означає, що на землю, яка проголошена винятковою власністю народу, держава має лише ком­петенцію по управлінню у загальнонародних інтересах. Таким чином, право державної власності характеризує належність землі народу України в цілому.

Держава є особливим суб'єктом правовідносин, і підстави набуття нею у власність землі відрізняються від підстав набуття їх у власність громадянами та юри­дичними особами. Хоча в коментованій статті надано перелік підстав набуття державою власності на землю, але фактично існує ще ряд підстав, на жаль, прямо в чинному Земельному кодексі не передбачений. Так, найважливішою підставою виникнення права власно­сті на природні ресурси у держави є націоналізація землі, яка була проголошена 24 серпня 1991 р. Актом незалежності України. За своєю сутністю націоналіза­ція була примусовим вилученням землі у федератив­ної держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік і переведення ЇЇ у власність України на підставі спеціальних законодавчих прав. Однією з під­став виникнення права державної власності на землю є перехід у власність держави безхазяйної земельної ді­лянки. Згідно з нормами Цивільного законодавства України (тому що аналогічні норми в Земельному за­конодавстві відсутні) безхазяйною треба визнавати зе­мельну ділянку, якщо вона не має власника (наприклад, власник відмовляється від права на земельну ділянку або втратив на неї право) або власник невідомий. За­значені факти встановлюються рішенням суду або ви­конавчого комітету місцевої Ради, що виноситься за заявою фінансового органу (ст. 137 ЦК України).