<<
>>

ТЕМА: ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЛАТИ ЗАЗЕМЛЮ

ПЛАН

1. Загальні засади оподаткування землі

2. Пільги зі сплати земельного податку

3. Відповідальність платників за порушення порядку плати за землю

1. Оподаткування земельних ділянок здійснюється при:

• укладанні угод із землею, за якими здійснюється перехід прав власності;

• наявності у користувача права власності чи оренди (користу­вання).

При переході права власності на землю сплачуються такі податки:

> податок на додану вартість юридичних осіб;

> податок на прибуток юридичних осіб;

> податок з доходів фізичних осіб.

Порядок стягнення податку на додану вартість визначається Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р., за яким:

■ суб'єкт оподаткування - виключно юридичні особи;

■ об'єкт оподаткування - земельна ділянка;

■ база оподаткування — більша з величин нормативної грошової чи експертної грошової оцінки площі земельної ділянки (порядок розрахунку викладено у темах 11—12);

■ ставка податку — 20 % ;

■ термін сплати податку — щомісяця і щоквартально. Податок на прибуток стягується відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р.:

■ суб'єкт оподаткування - виключно юридичні особи;

■ об'єкт оподаткування — прибуток від продажу земельної ділянки, який включається до складу валового оподаткованого доходу;

■ база оподаткування —прибуток;

■ ставка податку відповідає загальній ставці оподаткування прибутку — 25 %;

■ термін сплати податку — щоквартально.

Податок з доходів фізичних осіб при продажу ними земельних ділянок визначається Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р.:

■ суб'єкт оподаткування — виключно фізичні особи;

■ об'єкт оподаткування - дохід, отриманий від продажу земельної ділянки, виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості земельної ділянки;

■ ставка податку — 5 %;

■ термін сплати податку — щомісяйя і щорічно.

За наявності у користувача права власності, оренди чи постійного користування на земельну ділянку його податкові зобов'язання приймають вигляд плати за землю згідно із Законом України "Про плату за землю" від 03.07.1992 р. [13.1].

Плата за землю відноситься до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів); вона, на відміну від податків, які сплачуються при переході прав власності, не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та земле­користувачів і справляється у формах:

> земельного податку;

> або орендної плати.

Об'єктами плати за землю є земельні ділянки, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності або користуванні.

Суб'єктами плати за землю виступають як юридичні, так і фізичні особи; власники земельних ділянок сплачують земельний податок, а користувачі земель державної та комунальної влас­ності — орендну плату, причому як перші, так і другі — з дня виникнення права власності (користування) земельною ділянкою.

Ставки земельного податку встановлені законом [13.1], а ставки орендної плати - органами місцевого самоврядування; загальні вимоги до розміру останніх полягають у тому, що вони не можуть бути нижчими ставок земельного податку.

База оподаткування - площа земельної ділянки, що виражена у нормативній грошовій оцінці (порядок розрахунку наведено у главі 11). Зважаючи на те, що нормативна грошова оцінка земель проведена ще не у всіх населених пунктах та за їх за межами (станом на 1 січня 2006 року, відповідно, 67,4 % та 1,3% від загальної площі), поки існує різний порядок оподаткування земель залежно від того, встановлена чи не встановлена їх грошова оцінка.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, — договір оренди такої земельної ділянки.

Плата за землю обчислюється у розрахунку нарік і сплачується юридичними особами щомісяця (землекористувачами — вироб­никами товарної сільськогосподарської та рибної продукції - два рази на рік), а фізичними особами — два рази на рік.

У випадку, коли на земельній ділянці розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох осіб, плата за землю нарахо­вується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що перебуває в їх користуванні.

Момент виникнення податкового зобов'язання зі сплати плати за землю. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що засвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (п. 1 ст. 125 Земельного кодексу). Згідно зі статтею 14 Закону України від 3 липня 1992 року "Про плату за землю" платник податків за нововідведені землі зобов'язаний подавати декларацію протягом місяця з дня виникнення права на таку земельну ділянку. Згідно зі статтею 15 цього самого Закону обов'язок щодо сплати земельного податку розпочинається з дня виникнення права власності на земельну ділянку. Водночас у разі припинення права власності на земельну ділянку податок спла­чується за фактичний період перебування землі у власності. Таким чином, існує певний проміжок часу, коли платник земельного податку фактично не зобов'язаний сплачувати його до місцевого бюджету. Отже, є втрати місцевих бюджетів через тривале оформлення документів на нововідведені землі. Така затримка із сплатою земельного податку, обумовлена вимогами статті 15 Закону, виникає й при переході права власності на будівлю (споруду) і на земельну ділянку, на якій розташовується така будівля (споруда).

Надміру сплачені суми плати за землю підлягають поверненню платнику або за його бажанням зараховуються до сплати за наступний рік.

Орган, що приймає рішення щодо встановлення податку на відповідній території. Законом України від 25 червня 1991 року "Про систему оподаткування" передбачено, що плата за землю є загальнодержавним податком (ст. 14), а загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Плата за землю надходить до місцевих бюджетів і використо­вується для фінансування заходів щодо:

> раціонального використання та охорони земель;

> підвищення родючості ґрунтів;

> відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних із господарюванням на землях гіршої якості;

> ведення земельного кадастру;

> здійснення землеустрою та моніторингу земель.

2. Пільги зі сплати земельного податку надаються суб'єктам плати за землю (у розмірі 100 % або 25 %), а також за об'єктами (у розмірі 100 %). Вони можуть надаватися на невизначений термін або бути тимчасовими.

Суб'єкти плати за землю, що мають 100-відсоткову пільгу на невизначений термін:

• вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та профе­сійно-технічних училищ;

• органи державної влади (управління) та органи місцевого самоврядування, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету;

• громадські організації інвалідів України, їх санаторно-курортні, оздоровчі заклади, підприємства та організації;

• вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

• зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю.

Суб'єкти плати за землю, що мають 100-відсоткову тим­часову пільгу:

• новостворені фермерські господарства протягом 3 років, а в трудонедостатніх населених пунктах - 5 років з часу передачі їм земельної ділянки у власність;

• власники та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок (земельних часток) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку (на період дії Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" від 12.17.1998 р.

Су б' єкти плати за землю, що мають 25-відсоткову тимчасо­ву пільгу:

• підприємства з виробництва автомобілів, автобусів і комплек­туючих виробів до них, до статутного капіталу яких внесено грошову інвестицію в розмірі не менше 150 млн дол.

США - до 1 січня 2008 року (відповідно до Закону України "Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні" від 19.09.1997 р.);

• підприємства суднобудівної промисловості — до 1 січня 2012 року (відповідно до Закону України "Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні" від 12.23.1997р.);

• підприємства літакобудівної промисловості, визначені статтею 2 Закону України "Про державну підтримку літакобудівної промисловості в Україні" від 12.07.2001 р.

Об'єкти плати за землю, за якими встановлено 100-відсот­кову пільгу на невизначений термін:

• заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва;

• сільськогосподарські угіддя зон відчуження, безумовного відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю (відповідно до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.1991 р.);

• хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства;

• за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння;

• землі державних сортовипробувальних станцій і сорто­дільниць, які використовуються для випробування сортів сільсько­господарських культур;

• земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень;

• землі кладовищ;

• землі дитячих санаторно-курортних, фізкультурно-спортив­ них та оздоровчих закладів;

• земельні ділянки, у межах граничних норм, які встановлені Земельним кодексом України:

■ інвалідів І і II груп;

■ громадян, які виховують трьох і більше дітей;

■ та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу (пільга тимчасова);

■ пенсіонерів;

■ осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р.;

■ громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Органи місцевого самоврядування додатково можуть встанов­лювати пільги щодо плати за землю у вигляді часткового звільнення на певний строк чи зменшення суми земельного податку.

Якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому втрачено це право.

Якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користу­вання (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, то податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

3. Плата за землю сплачується юридичними особами щомісяця протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця (землекористувачами — виробниками товарної сільськогосподарської та рибної продукції — два рази на рік), а фізичними особами - два рази на рік. Два рази на рік означає - до 15 серпня і 15 листопада.

Якщо сума плати за землю не погашається платником у наведений вище термін, то вона визнається сумою податкового боргу платника.

Штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються за такі правопорушення:

• ненадання у строк податкової декларації (штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян);

• у разі, коли контролюючий орган виявив заниження суми податкового зобов'язання (штраф у розмірі 100 % від несплаченої суми плюс пеня за кожен день прострочення);

• у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, нарахо­вується пеня від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати плати за землю. У разі, коли платник податків до початку перевірки його діяльності контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'я­зання та погашає його, пеня не нараховується.

Несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками - протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками.

Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земель­ного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки.

Перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платнику допускаються не більш як за два попередні роки.

Запитання для самоконтролю

1.Які податки справляються за угодами з переходу прав власності на землю?

2.Що являє собою плата за землю?

3.Хто є суб'єктами і що є об'єктом плати за землю?

4.Які напрями використання плати за землю?

5.Як класифікуються пільги зі сплати земельного податку?

6.У чому полягають пільги зі сплати земельного податку?

7.Які застосовуються санкції за порушення порядку плати за землю?

Література

Основна

13.1. Про плату за землю: Закон України від 03.07.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 38. - Ст. 560.

<< | >>
Источник: Земельні правовідносини правочини оподаткування. 2007

Еще по теме ТЕМА: ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЛАТИ ЗАЗЕМЛЮ:

  1. ТЕМА: ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЛАТИ ЗАЗЕМЛЮ