МОНГОЛЬСЬКІ ПЛЕМЕНА.
— Г уни, племя мон- ґольського походження, вийшли колисьіз глибин Монґолїї, кочували довший час над долішньою Волгою та 372 зірвалися до походу на захід, одного з найстрашніших, які знає історія.
Наперед підбили іранських Аланів та далі кинулися на Остґотів. Під їх натиском упала Ерманарихова держава (він сам скінчив самовбійством’375); одна частина Ґотів подалася на захід, друга піддалася Гунам, задержуючи навіть окрему політичну орґанизацію в межах нової держави. Гунська імперія розтягалася від г. Уралу, зразу по нинішній Дунай, а згодом у'глибину західної Европи. Разом із сим пересунувся й осередок імперії з над Дніпра на середній Дунай у нинішній Угорщині. Переважна частина Остґотів пішла за головною ордою Гунів на захід, останки заціліли ще довший час на українських земляхна півночи межи лісами й на півдні у Криму.Таким способом після грецько-іранської та германської доби прийшла на Україні нова — монґольська, часи панування азийських кочовиків турецької або турсько- финської породи. Ся доба треває майже 500 літ. Ti часи треба назвати пропащими в історії України і східної Европи. Вони знищили дотеперішні початки громадської
орґанизації, віками вироблену культуру і завернули край у стан первісного варварства. .
Гунська світова держава почалася над Дніпром ітут найшла свій кінець. До найвисшої могутности доходить за Атили (444—453), який завдяки своїй визначній інди- видуальности, при помочи ґерманських і словянських дружин міг удержати державу, що сягала від Волги по Рен. Катастрофа Гунів на Каталонських полях ^r нин. Франції 451) захитала великою імперією, а ненадійна смерть Атили привела до скорого розпаду його політичний твір. Над Дунаєм потворилися Германські держави з племен покорених передтим Гунами; останки сих уступили на Україну, одначе й сі пропали незабаром серед нових филь азийських кочовиків.
; .
ІA в a p и - O б p и були також турецьке племя. Ha межах Европи появилися вони вже в середині V в. і посувалися на захід через Україну. У круг європейської політики входять вони щотілько в серед. VI в., наймаючися Византийцям на службу проти їх ворогів. За намовою сих вмішалися вони у спори між Ґерманами середньої Европи і заволоділи середнім Дунаєм (568). Тут оснуваливони, слідом Гунів, велику розбишацьку державу, яка показала несподівану тривкість, бо перестояла майже ,до самрго кінця VIII в., доки їй не поклав кінця франконський король Карло Великий (797). До того часу були Авари пострахом Европи; з окрема гнобили вони словянські племена середньої Европи і сим спонукували їх переселятися громадно поза межі аварської власти, яка сягала дуже далеко: на сході по Дністер, на півдни по Дунай, на пївночи по г. Судети й поза Карпати.
Ha сході аварської держави, між Дністром і Дніпром умістилася була споріднена з Аварами болгарська орда, що вййшла була з болгарських осель над середньою Волгою (столиця їх Болгар коло теперішньої Казані). Звідси перейшли вони (коло 680) за Дунай, підбили тамошніх Словян і дали початок болгарській1 державі, приймаючи скоро словянську мову, задержуючи тілько первісного духа, виробленого на старих кочовищах.
Тимчасом над p. Волгою утворили нову державу X o- зари. 3 переходом Болгар за Дунай посунули вони свої володіння на захід поза Дніпро; східна їх границя сягала по p. Яїк (Урал), північна по середній біг pp. Волги й Ками, полуднева по Кавказ і Крим. Сей останній дістався під хозарську зверхність навіть із грецькими осадами, та згодом вони знов належали до Византії. Головний політичний осередок сеї держави був при устю Волги — м. Ітиль; другий осередок над Доном — м. C a p к e л (Біла вежа); третій — м. Семендер над Каспійським морем.
Хозари і їх держава належать до найориґинальніших історичних прояв. Ce громадамішанапідкождом оглядом, расово, язиково, культурно-реліґійно і навіть політично. Ся мішанина не була т.
ск. химична, лиш у значній части механична: де побіч себе жили окремі породи, мови, віри і т. п. Стоячи у живих зносинах із західною Азією, підпали Хозари під сильний вплив арабсько-перської культури і стали після Ґотів першим племенем у сій частині Европи, яке двигнулося на певний степень культури і якого держава не мала на меті самого тілько грабування сусідних земель. He то осіле, нето номадне було життє Хозарів, та сполучаючипередню, закавказьку ізакаспійську Азію, східну і середню Европу з осередком тодішнього культурного світа — Царгородом, розвинули вони високо міжнародну торгівлю, в якій передне місце займав невільничий товар, доставляний головно з лісових околиць на стоках Дніпра і Волги.Ta при всім тім годі заперечити одної важної історичної заслуги хозарської держави. Вона станула поперек великого шляху, яким здавна котилися на Україну хижі номади, і після Аварів спинила на якийсь час дальшу течію їх. Видержуючи перші удари ? старалася не перепускати їх поза линію Волги. Одначе не все те вдавалося їй у повній мірі. Так прим, під кінець IX в. продерлася орда У грів і перейшла поперек України над Дунай (896) де дала початок нинішній Угоршині. За Уграми вірвалася й печенїжська орда,якапоселиласянадДніпром і полишилася над’овший час у чорноморських степах. Тодіто й хозарська держава, ослаблена ще й Печенігами з заходу, почала хилитися до упадку, поки не лягла в руїнах під ударом ,нової політичної сили, яка виросла над Дніпром, під ударом Руси (967). Хозари згадуються ще довший час у чорноморських і прикаспійських краях, одначе не здобувають •уже більше важнішого політичного значіння.
Роля азийських кочовиків турецького походження в історії України не закінчилася розвалом хозарської держави; навпаки тепер появляються на українських степах щораз то нові орди, з якими приходиться новій (під політичним оглядом) людности — словянській — видержати девятьвікову боротьбу, не то вже за володіннє безлісною частиною України, а за саме істнуваннє і культурний до- рібок. Отся невимовно тяжка і повна страт боротьба велася з дуже перемінним щастєм, та остаточно таки вдалося видерти степовому розбишацтву усю землю по самі береги Чорного моря. Поминаючи малі орди як Торків або У з і в (сер. XI в.) та Ч о p н и x K л о б ук і в (XII—XIII вв.) важну ролю відограли тут орди: Печенігів (900—1034), Половців або Куманів (1052—1238), та особливо Татар (1223—1783).Характеристикаїх та огляд боротьби з ними входить у програму дальших частин сього нарису.