ЮРІЙ II (1323—1340).
— Новий князь перейшов на грецьку віру і прибрав імя Юрія. Володіннє його припадає на трудну міжнародну ситуацію. Відбудована Владиславом одноцільна Польща виявила чималу політичну енерґію і саме змагалася з німецьким Орденом за устє Висли (1326—1332), показуючи навіть свою перевагу.
У сконсолідованій сим способом Польщі став зараз потім королем високоталановитий син Владислава K а з и м и p Великий (1333—1370), який енерґійно і зручно взявся накладати ті страти, які Польща потерпіло в часах свойого занепаду. Ha Литві закінчив саме його тесть Гедимин заво- юваннє Бідої Руси і передав своїм синам у політичній програмі — здобути і всі українські землі. Ha Угорщині Карло Роберт переміг усіх зверхніх і внутрішніх противників, оснував сильну монархичну владу й почав добурозцвиту держави, в якім віджила традиція угорських окупацій по сім боці Карпат. B таких обставинах українську державу могла обезпечити тілько визначна політичним умом і щаслива у своїх ділах індивидуальність.
Юрій II такою індивидуальностю не був, хоч і не пересічною людиною. Хоч із польського роду, поставився він скоро в суперечности до інтересів Польщі, входячи в тісний союз із пруським Орденом проти неї (1325, 1327, 1334). Він не вагувався навіть наводити Татар на західну сусідку (1337). 3 боку Литви обезпечився він; по- дружжєм із дочкою Гедимина (1331). Така політика українського князя довела до союза межи Польщею й Угорщиною (1339), який поклав основу під династичну унію обох держав, спрямовану з одного боку проти Чехії, яка остаточно задержала Силезію (1336), та Ордена, що захопив був балтийський беріг; з другого боку — проти українського князя.
Практична вартість союза в останнім напрямі виявилася дуже скоро. Юрій попав у тяжкий конфлікт із своїми боярами і вони отруїли його (7. IV. 1340); з якої причини — не знаємо гаразд. Пізніше приписувано її католицьким симпатіям князя, протеґованню чужинців (закладаннє міст на німецькім праві), абсолютизмови, нагальному характе- рови, розпусті і т. ин., та всі ті закиди не цілком оправдані.
Можливо, що у грі були й чисто приватні мотиви. Разом із смертю вчинено погром на чужинців.Так легкодушно збурили самі Українці свою національну державність. Ha опорожнену політично українську землю кинулися тепер сусіди. ' .
Тілько сьогодні можемо оцінити по заслузі історичну вагу першої української держави і всю велич шкоди ізза її упадку. Була се перша чисто українська політична op- ґанизація, яка у хвилі найбільшої могутности обіймала 9I10, а під кінець істнування 3I4i залюднених просторів України. Вона охоронила Україну від передчасного поневолення й асимилації з боку Польщі; розриваючи династично- і церковно-політичні звязи з Московщиною спинила на довгі часи початий у XII в. процес творення нової політичної нації зі словянських і финських складників над
Волгою й дала змогу слабшим українським племенам ви, робляти власну національно-політичну і культурну індиви- дуальність; відкриваючи західно - європейській культурі вступ на наші землі, вплинула на переображеннє односто- ронної і виключної культури византийської та на охорону европейськогодуха від такого проникнення монґольським, як се сталося в Московщині. Західній Україні, в її довгові- ковій боротьбі з польським натиском на схід, дала ся перша загально-українська держава величезний запас матеріяль- них й ідеальних сил, не тілько задля удержання історичного стану посідання, а й для здобуття величезних просторів на сході в користь українській народности. Одним словом — без української державности XIII і XIV в. годі подумати собі сучасну нам національно-політичну і культурну, вчасти й язикову самостійність України серед Словян.