<<
>>

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР

Кримінально-правова охорона соціалістичноївласності в Українській РСР // Рад. право. - 1973. - № 7. - С. 106-107. - Рец. на кн.: Уголовноправовая охрана социалистической собственности в Украинской ССР / П.

С. Матышевский. - Киев : Изд-во КГУ, 1972. - 200 с. (співавт.

В.              В. Сташис).

Рецензована праця проф. П. Матишевського присвячена одній з найважливіших проблем теорії та практики радянського кримінального права. Незважаючи на її актуальність, багато питань, що виникають у процесі боротьби з посяганнями на соціалістичну власність, лишаються недостатньо з’ясованими, хоча чинне законодавство потребує ретельного юридичного аналізу, удосконалення, а практика зазнає в багатьох випадках серйозних утруднень в тлумаченні та застосуванні норм кримінальних кодексів про відповідальність за злочини проти соціалістичної власності.

В даній праці вперше в юридичній літературі зазначена проблема розглядається комплексно. Автор аналізує питання відповідальності за всі злочини проти соціалістичної власності, передбачені главою II Особливої частини Кримінального кодексу. Таке всебічне дослідження є дуже плідним, оскільки дає авторові можливість вирішити багато складних і спірних питань кваліфікації злочинів проти соціалістичної власності, з’ясувати ефективність застосування за ці злочини покарань.

Праця складається з п’яти глав, причому перша з них присвячена загальній характеристиці злочинів проти соціалістичної власності та системі їх складів за чинним законодавством Української РСР. В другій главі аналізується розкрадання державного або громадського майна, в третій - корисливі посягання на соціалістичну власність, що не є розкраданням, у четвертій - дається характеристика некорисливих посягань на соціалістичну власність, у п’ятій - аналізуються проблеми покарань за злочини проти соціалістичної власності.

Загальна характеристика злочинів проти соціалістичної власності передбачає насамперед встановлення їх родового об’єкта, тому що саме за цією ознакою злочини проти соціалістичної власності виділені в самостійну главу КК УРСР.

Таким об’єктом автор вважає право соціалістичної власності. Саме цьому елементові відносин власності і заподіюється, на думку автора, шкода внаслідок злочинного посягання. Хоч ця точка зору не безспірна, але вона допомагає проводити розмежування між злочинами проти соціалістичної власності та іншими злочинами, які можуть посягати на соціалістичну власність і заподіюють шкоду іншим елементам відносин власності. В цьому зв’язку заслуговує на увагу пропозиція автора віднести до господарських злочинів пошкодження і знищення лісових масивів шляхом підпалу або внаслідок недбалого поводження з вогнем чи джерелом підвищеної небезпеки (стор. 19).

Злочини проти соціалістичної власності автор поділяє на корисливі посягання, пов’язані з розкраданнями; корисливі посягання при відсутності ознак розкрадання (статті 87-88 КК УРСР) і на некорисливі посягання на соціалістичну власність (статті 89-91 КК УРСР). Якщо з такою системою злочинів проти соціалістичної власності і можна погодитися, то пропозиція про доповнення КК УРСР нормою про відповідальність за вимагательство державного або громадського майна навряд чи є прийнятною (стор. 28-29). Не кажучи вже про те, що такі діяння в практиці не трапляються, введення подібної норми ставило б ряд казуїстичних питань, наприклад, про відповідальність особи, яка видала внаслідок вимагательства державне або громадське майно вимагателеві.

В даний час, коли б такий злочин і трапився, відповідальність могла бути передбачена за правилами готування до розкрадання, а в разі одержання майна як співучасть у злочині шляхом підмовлення.

Глава друга присвячена аналізові розкрадання державного або громадського майна. Тут висвітлюються: поняття розкрадання форми розкрадання; обставини, що обтяжують відповідальність за дрібне розкрадання поняття і питання відповідальності за дрібне розкрадання державного або громадського майна.

Поняття розкрадання відноситься до складних, і розкрито воно в літературі по- різному. Автор визначає розкрадання як умисне незаконне звернення певним способом державного або громадського майна на свою користь або користь інших з корисливих мотивів.

Це загальне визначення розкрадання є тією основою, яка потім використовується автором при трактуванні окремих форм і видів розкрадань.

Серед найцікавіших питань, поставлених у цій главі, слід вказати на ті критерії, які пропонуються в обґрунтування розмежування окремих форм розкрадання (наприклад, відмежування грабежу від розбою крадіжки від привласнення). Слід підкреслити серйозну спробу внести ясність у складне питання про розмежування повторних і продовжуваннях розкрадань. Вирішення цієї теми набуває великого практичного значення тому що визначає правильність кваліфікації злочину. Глава завершується розглядом питань кваліфікації розкрадань залежно від розміру вкраденого.

Глава викликає деякі зауваження. Автор правильно виходить з того, що окремі форми розкрадання мають велике значення при кваліфікації цих злочинів. Проте не менше значення має і класифікація розкрадань за їх видами залежно від розміру розкрадання від тієї шкоди, яка заподіюється соціалістичній власності вчиненням даного злочину. П. Матишевський не зовсім послідовно розглядає розкрадання в особливо великих розмірах як обтяжуючу обставину, розкраданню в невеликих розмірах майже не приділяє уваги, а дрібне розкрадання виділяє окремий параграф. Таке викладення на задній план проблему видів розкрадань, хоч вона має не менше значення для теорії і судової практики, ніж аналіз форм розкрадань.

Викликає заперечення ототожнення автором «розкрадання» і «викрадення» (стор. 58-59). Таке твердження не випливає із закону і суперечить правилам логіки. Законодавець застосовує поняття «викрадання» лише при характеристиці таких форм розкрадання, як крадіжка, грабіж, а теорія до викрадення відносить і розбій. Поняття «викрадення» охоплює, таким чином, всі форми розкрадань, показуючи викрадені майно вилучається поза і навіть проти волі власника або володільця. Поняття «викрадення» не охоплює таких форм розкрадання, як шахрайство, привласнення, розтрата, зловживання службовим станом. Отже, поняття «викрадання» вужче за своїм змістом, ніж «розкрадання».

Якщо будь-яке викрадення державного або громадського майна є розкраданням, то не всяке розкрадання є в той самий час викраденням майна.

Не зовсім ясно вирішив П. Матишевский питання про характер умислу при розкраданнях одним і тим же способом або навіть різними способами, загальним результатом яких стало розкрадання у великому або особливо великому розмірі (стор. 126).

Автор пише про «наявність єдиного наміру», про розкрадання в силу один раз прийнятого рішення. Таким чином, кваліфікація кількох розкрадань, вчинених в одній формі, - як великого або в різних формах - як особливо великого, передбачає, на думку автора, встановлення єдиного умислу на такого роду розкрадання, причому умисел має бути у винного до початку злочинної діяльності. Але таке трактування звужує можливості кваліфікації за ознакою великого або особливо великого розміру викраденого і розходиться з рекомендаціями Верховного Суду СРСР зазначених випадках допускається підсумовування шкоди, заподіяної розкраданнями, то й умисел на розкрадання у великих або особливо великих розмірах винний матиме й тоді, коли він, вчинюючи наступне (друге, третє) розкрадання, усвідомлює, що разом з раніше вчиненими розкраданнями загальний розмір викраденого є великим або особливо великим.

Значний інтерес являє глава третя монографії, де дається аналіз корисливих посягань на соціалістичну власність, які не є розкраданням. Тут докладно аналізуються злочини, передбачені ст. 871 ст. 88 КК УРСР. Аналіз цих норм закону дуже важливий, тому що практика зазнає серйозних утруднень при відмежуванні майнової шкоди державі або громадській організації шляхом обману чи зловживання довір’ям від розкрадання шляхом шахрайства, так само при відмежуванні привласнення знайденого або привласнення майна, що випадково опинилося у винного, від розкрадань шляхом крадіжки і привласнення.

В главі четвертій аналізуються питання знищення чи пошкодження державного або громадського майна, а також відповідальності за злочинно недбале ставлення до охорони соціалістичної власності.

Монографія завершується главою, присвяченою покаранням за злочини, вчинені проти соціалістичної власності. Причому автор робить дуже важливі висновки про характер ефективності покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, і застосовуваних судами за розкрадання державного або громадського майна. Тут же вносяться пропозиції про удосконалення санкцій, зокрема, про підвищення максимального строку виправних робіт до двох років тощо.

Праця П. Матишевського являє докладне дослідження проблем відповідальності за злочини проти соціалістичної власності. Вона, безумовно, заслуговує на позитивну, оцінку. Науковець знайде в ній важливі теоретичні проблеми, практик - відповіді на багато хвилюючих питань, студент зможе поглибити свої знання, широкий читач розширить значною мірою світогляд щодо кримінально-правової охорони соціалістичної власності в Українській РСР.

<< | >>
Источник: М. И. БАЖАНОВ. Избранные труды / М. И. Бажанов ; [сост.: В. И. Тютюгин, А. А. Байда, Е. В. Харитонова, Е. В. Шевченко ; отв. ред. В. Я. Таций]. - Харьков : Право,2012. - 1244 с. : ил.. 2012

Еще по теме КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР:

  1. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР
  2. БИБЛИОГРАФИЯ ТРУДОВ М. И. БАЖАНОВА
  3. 3.2. Ідентифікація правової системи України з романо-германським типом
  4. § 1. Центральне та місцеве управління 20 - 30-х років
  5. Реформування судових і правоохоронних органів
  6. КОРОТКА ХРОНОЛОГІЯ ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ
  7. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ