<<
>>

ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА ДОЛЖНОСТНЫЕ ПРЕСТУПЛЕНИЯ

[Рецензія] // Рад. право. - 1978. - № 12. - С. 88-90. - Рец. на кн.: Ответственность за должностные преступления / А. Светлов. - Киев : Наук. думка, 1978. - 304 с. (співавт. В.

В. Сташис).

У світлі ст. 4 Конституції СРСР, що зобов’язує усіх службових осіб Радянської держави додержувати в своїй діяльності соціалістичної законності, дослідження питань про кримінальну відповідальність за службові злочини набуває актуального значення.

Радянськими криміналістами зроблено чимало для дослідження проблем боротьби зі службовими злочинами. І все ж далеко не всі питання даної теми вивчені з достатньою повнотою, багато з них має гостро дискусійний характер. Відчуваються серйозні труднощі при кваліфікації службових зловживань, хабарництва; чинне законодавство потребує вдосконалення.

Все це зумовлює значення рецензованої монографії, ще є логічним продовженням вже опублікованих О. Свєтловим досліджень з даного питання.

Працю написано на основі КК УРСР та вивчених автором численних матеріалів судової практики. Їй притаманна чітка системність. Складається вона з чотирьох глав, у яких послідовно висвітлюються загальні ознаки службових злочинів та їх види, поняття та ознаки службової особи, а також досліджується відповідне законодавство зарубіжних соціалістичних країн.

У першій главі рецензованої праці розглядаються поняття та система службових злочинів, з’ясовуються (шляхом аналізу об’єкта) загальні ознаки посягань та їх мотиви, даються характеристики дії (бездіяльності) і наслідків цих злочинів, досліджується вина та її форми. Глава завершується параграфом, в якому висвітлюються питання розмежування дисциплінарного проступку та службового злочину.

Друга глава присвячена одному з найскладніших питань даної теми - поняттю та ознакам службової особи як суб’єкта службових злочинів. Особливий інтерес становить розгляд спірних питань про віднесення до службових осіб матеріально відповідальних осіб, медичних працівників, викладачів, вчителів, вихователів, осіб допоміжного персоналу та функціональних працівників (інженерів, техніків, науковців та ін.).

В главі третій дається юридичний аналіз окремих службових злочинів. Слід відзначити, що він не тільки здійснений на високому теоретичному рівні та заснований на матеріалах практики, але й поєднується з розглядом питань розмежування службових та суміжних з ними злочинів. Особливий інтерес становлять ті положення праці, де розмежовується зловживання службовим становищем і розкрадання державного та громадського майна шляхом зловживання службовим становищем (статті 165 і 84 КК УРСР), одержання хабарів внаслідок зловживань службовим становищем (статті 168 і 165 КК УРСР) та ін.

Автор висловлює ряд думок по вдосконаленню гл. VII Особливої частина КК УРСР і (що є особливо цінним) пропонує законодавчі формулювання відповідних статей (ст. 132, 135, 241, 242, 243 та ін.). Ці пропозиції, які стосуються поняття службового злочину, характеристики службової особи та ін., заслуговують на увагу і дальше обговорення.

Остання глава монографії О. Свєтлова присвячена аналізу законодавства, юридичної літератури, судової практики зарубіжних соціалістичних держав. Автор розглядає систему службових злочинів за КК цих країн та їх види, особливу увагу приділяючи зловживанню і перевищенню влади, а також хабарництву. О. Свєтлов стисло виклав як загальні для всіх соціалістичних країн риси, так і особливості регулювання відповідальності за службові злочини в окремих з цих держав. Багато положень з цього питання порушується в радянській юридичній літературі вперше.

Таким чином, монографія О. Свєтлова є ґрунтовним дослідженням однієї з найважливіших проблем кримінального права. Написана вона на належному теоретичному рівні і містить ряд корисних практичних рекомендацій щодо правильного застосування норм про відповідальність за службові злочини.

Разом з тим рецензована праця містить деякі дискусійні положення. Має вона й ряд недоліків. Зупинимося на найістотніших з них.

При вирішенні питання про родовий об’єкт службових злочинів автор виходить з традиційного його трактування, вважаючи, що службові злочини заважають нормальній роботі державного і громадського апарату.

Під цим кутом зору розглядається проблема системи службових злочинів. Розмежовуючи «загальні» склади службових злочинів, викладені в гл. VII Особливої частини КК УРСР, та спеціальні службові злочини (наприклад, зазначені в статтях 135, 173, 174 КК УРСР), автор вважає за доцільне зосередити їх в одній главі про службові злочини (сс. 16, 19, 20). Достатніх аргументів на користь цієї пропозиції автор не наводить, хоча зрозуміло, що для цього необхідно довести, що всі вони мають єдиний родовий об’єкт. Проте очевидно, що такий, наприклад, злочин, як порушення охорони праці, хоч і вчинюється службовою особою, але має своїм родовим об’єктом безпеку умов праці як одну з гарантій забезпечення трудових прав громадян. Далі ототожнювати відправлення правосуддя з діяльністю державного апарату, коли йдеться про злочини проти правосуддя, також нема ніяких підстав, адже останнє займає особливе місце в системі органів Радянської держави, що закріплено в гл. 20 Конституції СРСР. На нашу думку, в главі КК про службові злочини мають бути зосереджені не лише загальні склади цих злочинів, а так звані спеціальні службові злочини, що мають інший родовий об’єкт - в інших відповідних главах Особливої частини КК, як це і має місце в даний час.

Автор допускає неточності при визначенні співвідношення загальних і так званих спеціальних складів службових злочинів. Так, на с. 16 спеціальними по відношенню до службових зловживань нормами він вважає статті 135, 218, 219 КК, а на с. 172 пише, що випуск неякісної промислової продукції (ст. 147 КК УРСР) є спеціальним складом службового зловживання. Однак усі ці злочини можуть вчинюватися з необережності, і тоді їх навряд чи можна відносити до таких умисних злочинів, як зловживання службовим становищем, що також вчиняється з корисливої або іншої особистої заінтересованості. Правильніше (як нам здається) співвідносити ці склади з халатністю як злочином, котрий може вчинюватися з необережності.

О. Свєтлов зробив спробу вирішити питання про безпосередній об’єкт окремих службових злочинів.

Так, безпосереднім об’єктом зловживання службовим становищем автор вважає обов’язок службових осіб виконувати свої повноваження лише в інтересах служби; халатності - обов’язок службових осіб сумлінно виконувати свої функції та ін. (с. 34). Однак таке трактування, на нашу думку, не відрізняється від критикованих самим же автором (с. 22) суджень, що висловлювалися в юридичній літературі дореволюційній і перших років Радянської влади, коли криміналісти вважали таким об’єктом «службовий обов’язок» (с. 28).

При розгляді поняття істотної шкоди стосовно до матеріальних збитків автор вважає такою збитки більше 100-150 крб., при упущеній вигоді - 300-500 крб., при витрачанні коштів не за призначенням - 500-800 крб. (с. 147). Однак достатнього обґрунтування цій рекомендації не дається.

На нашу думку, спірним є виключення автором з числа службових матеріально відповідальних осіб, які відповідають за приймання, видачу та облік матеріальних цінностей (с. 107). Адже в цих випадках вони здійснюють адміністративно-господарські функції, про які йдеться в ст. 164 КК УРСР. Навряд чи можна погодитися з тим, що викладачі, вихователі не можуть визнаватися службовими особами в сфері своєї професійної діяльності (с. 120, 123). Практика йде іншим і, як нам здається, правильним шляхом, наприклад, визнаючи суб’єктом халатності вихователів, несумлінне ставлення яких до своїх професійних обов’язків призвело до тяжких наслідків (наприклад, загибелі дитини в дитячому садку).

О. Свєтлов вважає, що в разі, коли розкрадачі вчиняють розкрадання без попередньої домовленості з службовою особою, а згодом прохають її приховати злочин шляхом зловживань, за що виділяють їй частину викраденого, виконання службовою особою такого прохання слід кваліфікувати як співучасть у розкраданні (с. 160). Однак така думка суперечить ст. 19 КК, згідно з якою лише заздалегідь обіцяне приховування може розглядатися як співучасть у злочині.

Зупинимося також на деяких рекомендаціях автора відносно кваліфікації злочинів за сукупністю.

О. Свєтлов висловлює думку, що вчинення службовою особою за хабар незаконних дій, котрі мають ознаки зловживання службовим становищем, охоплюється ст. 168 і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 165 КК УРСР (с. 222 та ін.). Таким чином, незважаючи на те, що має місце реальна сукупність злочинів, автор не вбачає необхідності застосовувати дві статті КК. Але він визнає її, розглядаючи сукупність хабарництва з іншим службовими злочинами (с. 227). Виключення можливості кваліфікації одержання хабара та зловживання службовим становищем за сукупністю суперечить законові (ст. 42 КК), рекомендаціям вищестоящих судових інстанцій, нівелює випадки вчинення за хабар законних і незаконних дій. Неточно автор вирішив і питання про кваліфікацію розкрадань, пов’язаних із службовим підлогом. На його думку, навіть підлог, вчинений службовою особою з метою приховання розкрадання не потребує додаткової кваліфікації за ст. 172 КК (с. 249). Однак тут же зазначається, ще підлог потребує самостійної кваліфікації, якщо вчиняється через певний час після розкрадання з метою уникнути викриття. Юридично ж ці випадки нічим не відрізняються один від одного, оскільки в обох з них підлог вчинюється через певний час після розкрадання з метою приховати останнє та уникнути викриття.

Наведені окремі зауваження не знижують позитивної в цілому оцінки рецензованої праці, котра з інтересом буде зустрінута як науковими, так і практичними працівниками.

<< | >>
Источник: М. И. БАЖАНОВ. Избранные труды / М. И. Бажанов ; [сост.: В. И. Тютюгин, А. А. Байда, Е. В. Харитонова, Е. В. Шевченко ; отв. ред. В. Я. Таций]. - Харьков : Право,2012. - 1244 с. : ил.. 2012

Еще по теме ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА ДОЛЖНОСТНЫЕ ПРЕСТУПЛЕНИЯ:

  1. § 1. Понятие и виды преступлений против интересов службы в коммерческих и иных организациях
  2. 2. Субъективные признаки имущественных преступлений
  3. 6.5. Уголовная ответственность лиц, совершивших преступление в состоянии опьянения
  4. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ПРЕСТУПЛЕНИЙ ПРОТИВ СОБСТВЕННОСТИ
  5. 1. Ретроспективный анализ отечественного законодательства об ответственности за торговлю несовершеннолетними
  6. § 2. Понятие должностных преступлений
  7. § 1. Понятие и система преступлений против правосудия
  8. § 1. Общая характеристика преступлений против порядка управления
  9. § 3. Преступления, посягающие на деятельность органов управления посредством физического или психического воздействия на субъекта управленческой деятельности
  10. § 3. Конкретные виды преступлений против государственной власти, интересов государственной службы и службы в органах местного самоуправления
  11. § 3. Конкретные виды преступлений против правосудия
  12. § 1. Ответственность за прикосновенность к преступлению в истории советского уголовного законодательства
  13. § 5. Хозяйственные и должностные преступления
  14. Тема: СУБЪЕКТ ПРЕСТУПЛЕНИЯ
  15. ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА ДОЛЖНОСТНЫЕ ПРЕСТУПЛЕНИЯ
  16. 5. КРИТЕРИИ ОТНЕСЕНИЯ ДЕЯНИИ К КРУГУ ПРЕСТУПЛЕНИЙ (КРИМИНАЛИЗАЦИЯ И ДЕКРИМИНАЛИЗАЦИЯ ДЕЯНИЙ)
  17. Глава I ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВО ОБ ОТВЕТСТВЕННОСТИ ЗА ДОЛЖНОСТНЫЕ ПРЕСТУПЛЕНИЯ В СТРАНАХ "КОНТИНЕНТАЛЬНОЙ" СИСТЕМЫ ПРАВА
  18. Глава II ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВО ОБ ОТВЕТСТВЕННОСТИ ЗА ДОЛЖНОСТНЫЕ ПРЕСТУПЛЕНИЯ В СТРАНАХ АНГЛОСАКСОНСКОЙ СИСТЕМЫ ПРАВА
  19. § 2. Преступления против общественного спокойствия и безопасности всего общества