Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Концептуальний розвиток демократії в ХХ ст.

Розвиток уявлень про демократію в західній політичній думці XX ст. умовно можна поділити на три періоди. Перший розпочинається приблизно з початку століття і триває до середини 1950-х рр. В цей період демократія виокремлюється як самостійний предмет вивчення, але дослідження її з використанням дисциплінарних методів не проводиться.

Формуються різні варіанти концепції „виробничої демократії” і „ демократії як зразку життя”. Другий період охоплює час з середини 1950-х рр. до середини 1970-х рр. Різні процеси, які відбувались в демократичних державах, вивчаються з використанням дисциплінарних наукових методів. Результати досліджень сприяють формуванню нових уявлень. Показовим є утвердження мінімалістських концепцій демократії Г.Алмонда, С.Верби і Дж.Сарторі. Значний розвиток отримують максималістські і альтернативні концепції. Водночас розглядають демократію з погляду концепції „поліархії” Р.Даль чи системної концепції демократії Н.Луман.

Третій період охоплює час від середини 1970-х рр. до кінця XX ст. Він характеризується масштабним переходом до демократії багатьох країн світу.

Виникають нові обґрунтування мінімалістського погляду на демократію в концепціях Дж.Сарторі, А.Пшеворського. Звертається увага на те, що перехід до демократії пов’язаний із суперечкою „екологічних” і „соціально- інженерних” доктрин.

Початок XX ст. характеризується складністю індустріального суспільства, появою в його організації бюрократичних форм.. Це ставило під сумнів можливості досягнення демократії в класичному її розумінні. Тому почали формуватись нові доктрини демократії, доктрини „демократичного елітизму” в різних його варіантах. Історично першою стала концепція „плебісцитарної демократії” М.Вебера. Він писав, що процес бюрократизації державного управління і формалізація відносин в сучасних суспільствах веде до авторитаризму.

Для того, щоб вийти за межі панування бюрократії, необхідний розрив, який він пов’язував з приходом до влади харизматичного лідера. Такий лідер може прийти до влади завдяки демократичним виборам. М.Вебер вважав, що демократія - це коли народ обирає собі лідера, якому він довіряє. Після обрання ані народ, ані партія не повинні втручатись в діяльність лідера. Таким чином демократична процедура народного голосування розглядається Вебером як засіб легітимації влади лідера.

В сучасних західних політичних системах досить сильним є елемент елітаризму. Слід звернути увагу на праці „класичних елітистів” кінця XIX початку XX століття. Всупереч постулатам „ демократичної віри”, В.Парето і Г.Моска показали, що впродовж всієї історії людського суспільства керування суспільством здійснювала вибрана меншість. Елітисти-теоретики підкреслюють, що практично народ від політики віддалений, політичні рішення приймаються вузьким колом людей. Ці групи можуть якимось чином бути обраними. В процесі боротьби формуються різні інтереси, і тому політичний процес проходить як боротьба різних груп інтересів. Елітисти віддають належне тиску з боку виборців, доводячи, що це одна із суттєвих рис політичного процесу.

Варто звернути увагу на трактовку демократії австрійським соціологом І.Шумпетером. Він першим звернув увагу на загрозу, яка існує від маніпуляції досвідченими професіоналами-політиками думкою широких ненавчених мас. Шумпетер писав, що може формуватися суспільна воля, яка насправді не є суспільною, а є продуктом професійних груп, які в ній зацікавлені.

Аналізуючи політичний процес, соціолог дійшов висновку, що демократія ні в якому разі не є управлінням народу. Народ лише обирає певний інститут, який в свою чергу формує виконавчий орган чи уряд. Демократичний метод, на думку Шумпетера, це система інституціональних заходів, за яких індивіди досягають влади шляхом конкурентної боротьби за голоси народу.

В шумпетерівській теорії замість народу, більшості на авансцені з’являється індивід. Індивід і народ міняються місцями. Індивіди виборюють владу, народ - голосує. Вперше висувається проблема лідера в політичному процесі. Політичний процес індивідуалізується.

На думку австрійця, існують певні умови для нормального функціонування демократії. До них відносяться :

наявність кваліфікованих представників, з яких можливий вибір на важливі державні посади;

політичні органи повинні приймати рішення, зрозумілі для народу, що дасть останньому змогу формувати своє ставлення до них. В іншому разі легітимність рішень буде невисокою;

потрібна добре організована і підготовлена бюрократія, яка б мала почуття відповідальності і могла б впоратись з завданнями управління державою. Шумпетер звертає увагу, що формуватись такі групи повинні з не дуже багатих і не занадто бідних (тобто йдеться про середній клас); кожен учасник політичного процесу повинен усвідомлювати необхідність самообмеження (демократичний самоконтроль), що є елементом політичної культури. Сарторі в роботі „Демократія і дефініції” визначає демократію як „етико-політичну систему”, в якій меншість, яка сперечається між собою, керує більшістю. Він розвивав ідею про демократію як владу активних. Політика завжди була і буде справою політично активних громадян. Політична активність виступає необхідною, але не єдиною умовою впливу на прийняття владних рішень.

<< | >>
Источник: Панібудьласка В.Ф. та ін.. Політологія: Політичні системи в умовах демократизації. Тексти лекцій. - К.:КНУБА,2008. - 104 с.. 2008

Еще по теме Концептуальний розвиток демократії в ХХ ст.:

  1. Форми здійснення демократії
  2. Соціологічний підхід до розуміння права
  3. ДЕМОКРАТИИ НЕ ВОЮЮТ ДРУГ С ДРУГОМ
  4. МИФ КОНЦЕПТУАЛЬНОГО КАРКАСА
  5. Формирование новых концептуальных доминант
  6. §7.3. Скептический анализ демократии, принципа разделения властей и теории правового государства
  7. 3. Парадокси глобальної і регіональної (національної) безпеки
  8. Особливості стабілізації 20-х років. Розвиток країн Європи та Америки.
  9. Космополитическая демократия
  10. Лекція 1. ДЕМОКРАТІЯ У ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА