Англійська буржуазна революція.
У XVI - ХѴП ст. Англія пережила промислове піднесення, яке дістало назву малої промислової революції. За короткий термін в Англії відбувся бурхливий розквіт мануфактурного виробництва.
Великі мануфактури постали в гірничодобувній, кораблебудівній промисловості, виробництві зброї та інших промислових галузях. Особливо активно розвивалося промислове сукнарство, основою якого було вівчарство. Для розширення пасовищ лендлорди захоплювали общинні селянські землі та обгороджували їх парканом. Процес обезземелювання селян назвали «обгороджуванням». Таким чином в Англії створилися дві важливі умови розвитку капіталістичного виробництва - первісне накопичування капіталу, тобто процес відокремлення безпосередніх працівників, насамперед селян, від засобів виробництва, в результаті якого вони перетворювалися на капітал, а працівники - в найманих робітників, і створення ринку робочої сили. Первісному нагромадженню капіталу сприяла також активна колоніальна експансія. Було створено низку купецьких компаній (Московська, Африканська, Остзейська, Ост- Індійська, Східна), які одержували від уряду субсидії й привілеї на монопольне ведення зовнішньої торгівлі у визначених регіонах.Проте система феодальних відносин до початку XVII ст. вже серйозно перешкоджала подальшому розвитку Англії. Вся влада в країні перебувала в руках феодального дворянства й короля, основу прибутків яких становило феодальне право на землю. Переважна частина середнього й дрібного дворянства мусила пристосовуватися до потреб ринку, активно займаючись господарською і фінансовою діяльністю. Задовго до революції почала формуватися спілка нового дворянства і буржуазії, зацікавлених у реформуванні суспільства й розширенні повноважень парламенту. Тривале протистояння короля і парламенту призвело навіть до розпуску останнього в 1629 р. Розв'язавши війну з Шотландією і потребуючи додаткових засобів для її ведення, Карл І Стюарт змушений був скликати парламент, адже тільки він мав повноваження затверджувати податки.
3 листопада 1640 р. зібрався новий парламент, що ввійшов в історію як Довгий парламент (проіснував понад 12 років). Саме з цих подій у країні почалася революція.В ході двох громадянських війн 1642 - 1646 рр. і 1648 р. парламентська армія, створена Олівером Кромвелем, за підтримки купецтва, підприємців, нового дворянства, фермерів та міських низів здобула вирішальні перемога в битвах при Нейзбі (1645 р.) та Престоні (1648 р.). Короля Карла І усунули від влади, а потім стратили. 19 травня 1649 р. Англія була проголошена республікою.
Під час громадянської війни парламент конфіскував землі короля, феодальної знаті та церковні володіння Кошти, отримані від продажу землі, стали державними. В результаті революції владу захопили багаті купці, підприємці та нове дворянство. Вся законодавча влада сконцентрувалася в руках палати громад, парламент став однопалатним. Виконавча влада перейшла до рук Ради, якою неподільно керував О. Кромвель. Зацікавлені в захисті своїх інтересів, нове дворянство і буржуазія підтримали встановлення одноособової влади Кромвеля, що набрала в 1653 р. форми військової диктатури — протекторату («протектор» — захисник). Кромвель підтвердив чинність усіх законів Довгого парламенту, що захищали інтереси нового дворянства.
Як внутрішня, так і зовнішня політика нового уряду проводилася в інтересах англійської буржуазії. Була скорена Ірландія і приєднана Шотландія. В 1654 р. Кромвель домігся перемоги над Голландією — головним морським супротивником і торговельним суперником Англії.
Учасниками мирного договору стали також союзники Голландії: Данія, Швейцарія, ганзейські міста та деякі князівства північної Німеччини. Одночасно були підписані вигідні торговельні договори зі Швецією, Данією, Португалією, що поставили ці країни в економічну залежність від Англії. Англії вдалося також домогтися перемоги над Іспанією, що відкрило їй можливість торгівлі в Америці
Після смерті О. Кромвеля в 1658 р. між його генералами розгорнулася боротьба за владу. Представники буржуазії та нового дворянства дійшли висновку про необхідність реставрації (повернення на трон) династії Стюартів, убачаючи в цьому єдину реальну можливість забезпечити стабільність та захист нової приватної власності.
В результаті таємних переговорів генерал Джордж Монк, який командував англійськими військами в Шотландії, досягнув домовленості про повернення до Англії принца Уельського (Карла II) - сина страченого короля.В 1660 р. була відновлена королівська влада на чолі з Карлом II. Його повернення стало результатом компромісу з новим дворянством і буржуазією. Повертаючи собі трон, король визнавав повноваження парламенту, підтверджував права нових дворян та буржуазії, погоджувався також з обмеженням своїх прав та власності. Дещо закріпивши свої позиції, Карл II, а після його смерті в 1685 р. Яков II почали проводити політику, спрямовану на реставрацію абсолютистських порядків та відновлення впливу католицизму. Вважаючи, що така політика не тільки суперечить інтересам промислового та торговельного капіталу Англії, а й може викликати нову революцію, влітку 1688 р. англійська буржуазія запросила на престол штатгальтера Голландії Вільгельма III Орокського, зятя Якова II. Виник новий конфлікт, який було вирішено в 1688
- 1689 рр. мирним шляхом. Вільгельм III, що спирався на підтримку більшості буржуазії та дворянства, став королем Англії. Останній із Стюартів
- Яков II мусив утікати до Франції.
Таким чином у результаті державного перевороту, який підтримали уряд і навіть деякі члени королівської родини, в Англії був установлений режим конституційної монархії. Основою нової форми державного правління став прийнятий парламентом восени 1689 р. «Білль про права» (білль - закон ). Він заклав правові основи конституційної монархії. Починаючи з 70-х років XVII ст. в Англії склалася й існує до сьогоднішнього дня двопартійна система. Партія торі (консерватори) в період свого виникнення представляла інтереси королівського двору, партія вігів (ліберали) — інтереси парламенту. Політична перемога англійської буржуазії в XVII ст. відкрила перед нею можливості здійснити стрімкий перехід від старих феодальних порядків до нових форм суспільних відносин та способу виробництва.
Війна за незалежність у Північній Америці була прямим наслідком загострення суперечностей між метрополіями й колоніями.
Найактивніше прагнення до незалежності виявляли північноамериканські переселенські колонії Англії. На відміну від іспанських, португальських та голландських колоній у Південній Америці, що мали у своєму розпорядженні значні матеріальні ресурси, Північна Америка являла собою велику малозаселену територію з багатими запасами руд металів, кам'яного вугілля, будівельного матеріалу, необхідними для розвитку індустрії. Достатня кількість вільних земель робила колоністів практично незалежними від органів метрополії: вони могли легко зніматися з місця й освоювати нові землі на Заході. Ці фактори з самого початку сприяли становленню в колоніях буржуазних соціально-економічних відносин та процесу первісного нагромадження капіталу. Принцип «вільний фермер на вільній землі» став основою розвитку капіталістичного сільського господарства.Після буржуазної революції другої половини XVII ст. Англія, надавши колоніям деяку адміністративну самостійність, установила жорсткий контроль за їхньою економічною діяльністю. Навігаційний акт забороняв вивозити продукти колоній будь-куди, крім Англії, і дозволяв одержувати промислові товари тільки з метрополії або за її посередництва. У 1763 р. Англія заборонила самостійне переселення на землі, захоплені у Франції на заході Північної Америки. Особливу увагу метрополія приділяла обмеженню мануфактурного виробництва в колоніях.
Проте до середини XVIII ст. 13 північноамериканських колоній були вже майже незалежні. Порушуючи положення Навігаційного акта, вони завозили більшу частину товарів контрабандою. Якщо до Семилітньої війни (1756—1763 рр.) Англія толерантно ставилася до цих порушень, то з приходом до влади короля Георга III вона спробувала посилити свій контроль над колоніями. Намагаючись перекласти тягар величезного боргу, що залишився після війни, на колонії, метрополія зажадала від колоній точного виконання навігаційних законів і запланувала ввести в колоніях постійне військо. Спочатку англійський уряд запровадив невеличкий гербовий збір.
Проте цей крок викликав у колоніях бурю протесту. Навесні 1770 р. на вулицях Бостона відбулася перша сутичка. Тут же в 1773 р. був викинутий в океан вантаж чаю Ост-Індійської компанії, що стало кульмінацією руху за бойкот англійських товарів і початком нового етапу боротьби колоній за незалежність. Англія оголосила в колоніях воєнний стан.У вересні 1774 р. у Філадельфії відбувся І Континентальний конгрес, що офіційно заборонив купівлю англійських товарів у всій Америці. У цьому ж році виникли перші партизанські загони борців за незалежність колоній. 19 квітня 1775 р. відбулася перша збройна сутичка між урядовими військами й партизанами. Так почалася війна
північноамериканських колоній за незалежність, у результаті якої Англія втратила значну територію з населенням 2,5 млн чоловік.
II Континентальний конгрес (розпочався в травні 1775 р.) прийняв рішення про припинення відносин з Англією. Одночасно передбачалися організація народного ополчення та випуск паперових грошей, необхідних для сформування регулярної американської армії. 29 листопада 1775 р. був створений Комітет для секретної кореспонденції - прототип міністерства закордонних справ. 4 липня 1776 р. Конгрес прийняв Декларацію незалежності, яка проголошувала англійські колонії вільними й незалежними державами, що об'єднувались у Сполучені Штати Америки. Цей документ, складений Томиком Джефферсоном, не тільки виводив США з розряду просто повсталих колоній, а й закріплював принципи демократичного правління в них, проголосивши політичну владу такою, що виходить від народу і покликана захищати інтереси всіх громадян. Прийняття Декларації дало можливість США на офіційному дипломатичному рівні шукати підтримки в країнах Європи. Велику роль у цьому відіграв американський посол у Франції Бенджамін Франклін. Однією з найважливіших подій війни за незалежність стала битва під Саратогою в жовтні 1777 р., коли американці розгромили і взяли в полон понад 6 тис. англійських І солдатів. Перемога під Саратогою остаточно визначила позицію Франції у війні, б лютого 1778 р.
США і Франція щцписали договори про союз і торгівлю, які стали першим офіційним визнанням нової держави. У 1779 р. приклад Франції наслідувала Іспанія, а в 1780 р. війну Англії оголосила Голландія. Союз двох найсильніших морських держав — Франції й Іспанії, а також проголошення збройного нейтралітету Росією, Данією, Швецією, Пруссією, Австрією, Португалією і королівством обох Сицилій остаточно підірвали панування англійського флоту на морі.Чергова важлива перемога американців під Йорктауном 19 жовтня 1781 р. практично поклала край війні. У 1782 р. в Парижі почалися переговори про мир, що завершилися підписанням у 1783 р. Версальського мирного договору. Англія визнала США незалежною державою, кордони якої встановлювалися по р. Міссісіпі, на півночі - по Великих озерах і р. св. Лаврентія та на півдні - на північ від Флориди. Франція повернула собі деякі володіння у Вест-Індії й Західній Африці, Іспанія - Флориду.
Після підписання Версальського миру перед США постало завдання юридичного закріплення основ суспільного й державного устрою. У 1787 р. була прийнята Конституція, що проголошувала Сполучені Штати федеративною державою, республікою, в якій вища законодавча влада належить Конгресові, судова - Верховному суді, а виконавча влада — президентові. В 1789 р. був скликаний перший Конгрес, який обрав першого президента США Джорджа Вашингтона. Того ж року Конгрес ухвалив десять поправок до Конституції, що ввійшли в історію як «Білль про права». Ці поправки проголосили свободу слова, друку, зборів, недоторканність особи, відокремлення церкви від держави і т. д., заклавши основи західної демократії.