<<
>>

2. ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ 16 ЛИПНЯ 1990 р.

Економічна і політична ситуація продовжувала заго­стрюватися — розгорнулася національно-визвольна бо­ротьба у національних регіонах СРСР. В Україні її очолив Народний рух, наймасовіша демократична організація, яка виникла 1989 р.

на чолі з Л. Лук'яненком, В. Чорноволом, Л. Скорик. У перших рядах борців за волю України йшли колишні репресовані патріоти, політв'язні, члени УГС, письменники.

На XXVIII з'їзді КПРС 10 липня 1990 р. М. Горбачова вдруге обрали Генеральним секретарем ЦК КПРС, а 3 бе­резня 1990 р. він став і Президентом СРСР. Продовжува­ний курс на перебудову імперії, однак, не давав бажаних результатів. Зрештою, йому з усіх сил чинили опір, як у центрі, так і на місцях численні прихильники і захис­ники старої системи, комуністи так званого ленінсько-сталінського виховання, комуністи-ортодокси, догматики та ін. Проте врятувати, зберегти у недоторканості ко­муністичну псевдофедеральну імперію було вже неможливо.

Верховна Рада Української РСР 16 липня 1990 р. прийняла знаменний, історичного значення документ — Декларацію про державний суверенітет України. Із 385 де­путатів, присутніх/у цей день на засіданні парламенту, за Декларацію проголосували 355, проти — чотири, не взяли участі у голосуванні — 26 (однак 18 з них звернулися до секретаріату з проханням приєднати їхні голоси до голосів «за»).

Декларація складалася зі вступу (преамбули) та деся­ти розділів: І. Самовизначення української нації. II. Наро­довладдя. III. Державна влада. IV. Громадянство Україн­ської РСР. V. Територіальне верховенство. VI. Економічна самостійність. VII. Екологічна безпека. VIII. Культурний розвиток. IX. Зовнішня і внутрішня безпека. X. Між народні відносини.

У Декларації записані слова: «Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб все-чого забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний по­літичний, економічний, соціальний та духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самовря­дування народу України, проголошує державний су­веренітет України як верховенство, самостійність, пов­ноту і неподільність влади Республіки в межах її те­риторії та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

Далі зазначалося, що Україна як суверенна держава розвиватиметься в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією невід'ємного права на самовизначення. Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організа­цій чи окремих осіб переслідуються законом. «Грома­дяни Республіки всіх національностей, — підкреслюва­лося у Декларації, — становлять народ України». Народ України є єдиним джерелом державної влади.

Українська держава «забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки, незалежно від походження, со­ціального і майнового стану, расової та національної при­належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релі­гійних переконань, роду і характеру занять, місця прожи­вання та інших обставин». Україна є самостійною у розв'я­занні будь-яких питань свого державного життя, а держав­на влада здійснюється за принципом її розподілу на зако­нодавчу, виконавчу і судову; найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів у державі здійснює Гене­ральний прокурор.

Територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена чи використана без її згоди. Національним багатством країни володіє, користується і розпоряджається тільки народ України. Вона самостійне встановляє порядок організації охорони природи і порядок використання природних ресурсів, може заборонити будівництво й припинити функціонування будь-яких підприємств, установ та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.

Україна «самостійна у вирішеннях питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.

Українська РСР забезпечує національно-культурне від­родження українського народу, його історичної свідомості та традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя».

Цікавим, вперше записаним у конституційному законо­давстві України є і такий пункт: держава виявляє піклу­вання про задоволення національно-культурних потреб ук­раїнців, котрі проживають за її межами.

І ще одне — Ук­раїна має право на повернення у власність народу націо­нальних, культурних та історичних цінностей, що знахо­дяться за межами України.

Україна також має право на власні Збройні сили, внут­рішні війська та органи державної безпеки; вона «урочи­сто проголошує про свій намір стати в майбутньому по­стійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних! прин­ципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї».

В останньому розділі підкреслювалося, що Україна е суб'єктом міжнародного права, здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговель­ними представництвами, бере участь у діяльності міжна­родних організацій тощо. Вона виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно зміцнює за­гальний мир і міжнародну безпеку, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Українська держава визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішнього — дер­жавного права.

Відносини України з іншими радянськими респуб­ліками, записано у Декларації, «будуються на осно­ві договорів», укладених на принципах рівноправно­сті, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. Декларація є основою для нової Конституції, законів Ук­раїни і визначає позиції Республіки при укладенні між­народних угод».

Ось такими були основні положення цього відомої законодавчого Акту України, з якого почався історичний процес незалежного державотворення України. Декларація послужила правовою основою для цього процесу, о< новою всього подальшого законодавства.

<< | >>
Источник: КУЛЬЧИЦЬКИЙ Володимир Семенович, НАСТЮК Михайло Іванович, ТИЩИК Борис Йосипович. ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ. 1996

Еще по теме 2. ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ 16 ЛИПНЯ 1990 р.:

  1. Основні положення Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р.
  2. 3.2. Екологічні (еколого правові) конфлікти
  3. Нормативні акти
  4. Біполярна система: від консолідації до розпаду.
  5. § 5. Реформування системи органів державного управління України в період перебудови (1985 - 1991 рр.)
  6. Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.)
  7. 2. ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ 16 ЛИПНЯ 1990 р.
  8. 3. АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ 24 СЕРПНЯ 1991 р.
  9. 4. ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
  10. Декларація про державний суверенітет України[153] (Іб липня 1990 p.)
  11. ЗМІСТ
  12. Перебудова. Зміни у державному статусі української РСР
  13. Зміни у законодавстві
  14. Завдання для самостійної роботи
  15. Конституційний процес. Конституція України 1996 р. Конституційна реформа
  16. КОРОТКА ХРОНОЛОГІЯ ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ