<<
>>

3. ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА. ЗАПОРІЗЬКА СІЧ

Масові роздавання королем земель України польським і спольщеним панам і шляхті (володіння, наприклад, Яре­ми Вишневецького охоплювали майже всю Полтавщину та значну частину Київщини і були чи не найбільшими в усій Європі, у них проживало близько 230 тис.

селян), посилення панщини, безправ'я селян і бідних міщан, дріб­них ремісників зумовили, як зазначалося, масову втечу знедолених людей. Найрішучіші, найвідчайдушніші з них становлять специфічну категорію поселенців — козаків. Вперше ця назва згадується наприкінці XIV ст. У половецькій мові слово «козак» означало вартовий, воїн, у ту­рецькій — незалежна людина, волоцюга, «їздити в козацт­во» означало промишляти у степах. Об'єднуючись у ватаги, групи, ціі сміливі люди полювали, ловили рибу, нападали на татар, відбиваючи полонених і награбоване добро. Ось ці вояки і стали називатись козаками. З поширенням в Ук­раїні кріпацтва та гніту населення чисельність козаків зростала, напади їх на татар та панів-експлуататорів ча­стішали.

Хоч до козаків приєднувалися люди різних національ­ностей — поляки, білоруси, росіяни, молдавани, однак біль­шість становили українці. Проникаючи щораз далі на південь, вони у степах засновували укріплені табори — січі — з військовими залогами. Це були їх оборонні пунк­ти. Королівські урядовці, зокрема, старости порубіжних земель, хоч і з тривогою дивилися на зростання чисельно­сті та активності козаків, але швидко зорієнтувались і по­чали використовувати їх для захисту кордонів від татар, спустошливі напади яких завдавали величезної шкоди.

У XVI ст. прославився серед населення і козаків не-спольщений православний князь Дмитро Вишневецький. Він організував козаків, побудувавши за Дніпровими по­рогами на о. Мала Хортиця 1553—1554 рр. форт, названий Запорізькою Січчю.

Сюди прибувало все більше козаків, втікачів. християнин чоловічої статі незалежно від соціальної ну, походження міг приєднатися до козацького братства, як і вільно вийти з нього.

Жінок і дітей не приймали оскільки вважали, що у сповненому небезпек і боїв житті козаків на Січі їм не місце. Відмовляючись визнавати авторитет будь-якого правителя, запорожці здійснювали са­моврядування згідно з тими звичаями і традиціями, які формувалися впродовж поколінь. Усі запорожці мали рів­ні права, їх відносини ґрунтувалися на засадах щирого братерства, взаємодопомоги.

На XVI—XVII ст. припадає найбільший розквіт Запо­різької Січі. У військовому відношенні Січ поділялась на ку­рені (максимально їх було 38), територіальне—на паланки (п'ять—вісім). Органами самоуправління, влади були:

1. Військова рада за участю всіх козаків, що розв'язу­вала найважливіші питання. Ради скликалися при потре­бі, а обов'язково — 1 січня і 1 жовтня. Скликалися також ради у куренях і паланках.

2. Військові начальники — кошовий отаман, військовий суддя, писар, обозний, курінні отамани.

3. Військові службовці — булавничий, хорунжий, бун­чужний, довбиш, шафар, канцеляристи тощо.

4. Похідні та паланкові начальники — полковники, пи­сарі, осавули.

Вся військова старшина обиралася Військовою рацою . на рік. Найвищу владу після Військової ради мав кошо­вий отаман — військову, адміністративну, судову. Він був підзвітний Військовій раді. Другою особою після отамана вважався військовий суддя, який окрім суддівських функ­цій заступав кошового отамана, був начальником арти­лерії.

Військовий осавул наглядав за дотриманням козаками порядку і дисципліни, стежив за виконанням судових рі­шень ради та отамана, проводив дізнання за вчинені пра­вопорушення тощо.

Курені були адміністративними і військовими одиницями. Очолювали їх виборні та підзвітні раді курінні ота­мани.

Похідну старшину становили полковник, осавул, писар котрі у воєнний час організовували охорону передових ру­бежів Січі. Похідний полковник був командиром певної передової частини війська.

Паланкову старшину становили полковники, осавули писарі, їх влада поширювалася на відповідні паланки тобто на козаків, які проживали за межами Січі, у паланках.

Організація козацького самоврядування Запорізької Січі дає підстави стверджувати, що тут відроджувалася українська державність. Адже вся система органів вій­ськово-адміністративної влади забезпечувала виконання внутрішніх і зовнішніх функцій, властивих державі. Цікавою була і правова система у Січі. Водночас з правовими нормами, які діяли в усій Україні, найважливіше значення мало звичаєве право козаків — сукупність

правових звичаїв, що утверджувалися у сфері козацьких суспільних відносин. Система цього права закріплювала !, військово-адміністративну організацію козацтва, діяльність судових органів, порядок землекористування, договірних відносин, систему правопорушень і покарань за них тощо. Таким чином, в умовах постійної боротьби проти іно­земних загарбників, за визволення українського народу від соціального і національного гніту в Запорізькій Січі сфор­мувалася військова сила українського народу і специфіч­ний суспільно-політичний лад, що ґрунтувався на засадах військової демократії. Ми дотримуємось думки тих вчених, котрі зазначають: Запорізька Січ була новою українською християнсько-демократичною державою, яка постала на руїнах княжої. Щоправда, згодом попри засади братер­ства і рівності, якими керувалися запорожці, між козаць­кою старшиною і рядовими козаками неодноразово вини­кали розбіжності (іноді вони виливались у завору­шення) .

Запорізька Січ відіграла виняткову роль у захисті України від татарських нападів. Зміцнившись, козаки по­чали, у свою чергу, здійснювати регулярні походи у Крим, навіть на Туреччину, зокрема, Стамбул, сіючи серед татар і турків паніку, визволяючи тисячі і тисячі невільників з татарсько-турецької неволі. Особливо активно боролися запорожці з «бусурманами» наприкінці XVII ст. — під про­водом Петра Конашевича-Сагайдачного (народився .у с, Кульчиці — теперішнього Самбірського району Львів­ської обл.). Походи козаків широко рознесли славу Січі по всій Європі. Па Запоріжжя почали приїжджати різноманітні іноземні посольства. Європейські країни, які боролися з турками, прагнули союзу з козаками. Загони запорожців воювали у Молдавії, Польщі, Семигородді, навіть Франції, брали якнайактивнішу участь у численних повстаннях українського народу проти іноземного понево­лення, зокрема, під проводом К. Косинського, Т. Трясила, С. Наливайка, Г. Лободи та ін.

Окрім запорозьких козаків були ще реєстрові. Вже 1572 р. король Сигізмунд Август санкціонував утворення загону оплачуваних козаків. Згодом їх кількість зросла.

Існували так звані реєстри, в яких влада записувала реєстрових козаків. Вони входили кордонного війська. Командували ними, як правило, польські офіцери-шляхтичі. Наприкінці ХVI ст. реєстрових козаків налічувалося близько 3 тис.

<< | >>
Источник: КУЛЬЧИЦЬКИЙ Володимир Семенович, НАСТЮК Михайло Іванович, ТИЩИК Борис Йосипович. ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ. 1996

Еще по теме 3. ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА. ЗАПОРІЗЬКА СІЧ:

  1. 6. Виникнення українського козацтва. Запорізька Січ – Козацька Республіка.
  2. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  3. Виникнення козацтва, його роль у зародженні буржуазних відносин в Україні.
  4. 3. ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА. ЗАПОРІЗЬКА СІЧ
  5. ЗМІСТ
  6. Виникнення українського козацтва, його суспільно- політична та військова організація.
  7. Передмова
  8. 2 БОРОТЬБА ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ 3 ТАТАРСЬКИМИ ОРДАМИ — СОЮЗНИКАМИ УКРАЇНСЬКИХ ФЕОДАЛІВ ПРОПОЛЬСЬКОІ ОРІЄНТАЦІЇ 11657—1659 pp.
  9. БОРОТЬБА ПРОТИ НАМАГАНЬ ТАТАРСЬКИХ ФЕОДАЛІВ ПІДКОРИТИ ПРАВОБЕРЕЖНУ УКРАЇНУ КРИМСЬКОМУ ХАНСТВУ (1665—1667 pp.
  10. I АНДРУСОВСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я. ЗАГОСТРЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ TA КЛАСОВОЇ БОРОТЬБИ HA УКРАЇНІ 0667—1669 рр.
  11. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ