I. ЗАПОРІЗЬКА СІЧ У 50—70-Х РОКАХ XVII CT
У другій половині XVII ст. Запорізькій Січі належала значна територія, на якій розташована частина сучасних Запорізької, Дніпропетровської і Кіровоградської областей.
Про володіння Січі свідчить титул низового Запорізького Війська, яким звичайно закінчувалися листи від запоріжців і який зустрічаємо в царських грамотах та інших посланнях на їх адресу: «...Войско Запорожское, днепровское, кошевое, верховое, низовое и будучеє на лугах, на полях, на полянках и на всех урочищах днепровских, и полевых, и морских» '.
3 1652 по 1709 p. Запорізька Січ була розташована над річкою Чортомликом, поблизу сучасного c. Капулів- ки, Нікопольського району, Дніпропетровської області. Тому в літературі її називають Чортомлицькою Січчю. Першим кошовим отаманом Чортомлицької Січі був Лу- тай.
Зберігся запис докладної розповіді у Москві прибулих до царського уряду у 1672 p. послів від Запоріжжя [1]
козаків Овсія Шашоли та інших про свою столицю, про зовнішній вигляд Січі та систему її укріплень l.
Як свідчили самі запоріжці, Чортомлицька Січ являла собою місто-фортецю, територія якого мала в окружності 1944 метри (900 сажнів). Січ була розташована біля гирла річок Чортомлика (зліва) і Прогною (спра- іва), які впадали у річку Скарбну, що протікала за фортецею. Обривисті береги цих трьох річок служили природними укріпленнями. Четверта сторона Січі виходила у (Поле.
Січ була також захищена штучними укріпленнями, що складалися з земляного валу приблизно в 13 метрів (6 сажнів) заввишки і рову. 3 боку поля вал був укріплений частоколом («палями») і бійницями. 3 цього ж боку на території міста стояла велика оборонна башта «мерою кругом 20 сажен» (коло 43 метрів) з бійницями. Перед баштою за ровом було споруджене земляне укріплення («земляной городок») окружністю в 216 метрів (100 сажнів) з вікнами для гарматної стрільби.
3 другого боку від Чортомлика і Скарбної до валу простяглися дерев’яні ,коші, насипані землею. Для виходу з боку Чортомлика і Скарбної було зроблено вісім вузьких проходів («форток — пролазів»), а для їх захисту — бійниці. Взимку запоріжці на всіх річках навколо Січі зрубували кригу, щоб утруднити доступ у фортецю [2] [3].Січові укріплення були тоді оснащені фортечною і польовою артилерією: двома мідними і трьома залізними («затинными») піщалями, однією фортечною гарматою («одна пушка ломовая») і 11 гарматами польовими *.
Центр Січі становила площа, навколо якої розташовувались курені і будинки запорізької старшини.
За містом стояла «греческая изба» — приміщення для іноземних посланців та купців [4] [5].
3 стратегічної точки зору розташування Січі було дуже зручним. Вона служила аванпостом в боротьбі проти наступу султанської Туреччини і Кримського ханства і була для запоріжців опорним пунктом для ударів по тилах і флангах ворога, який наступав. Поєднання природних і штучних ук'рііпленыперетворювало її намайже неприступну для ворогів фортецю. Згадувані запорізькі козаки Овсій Шашол та інші говорили: «А неприятельского приходу к нему (місту Січі. — О. А.) летом чаять c одну сторону полем, от крымской стороны, от реки: Безовлука; а с трех сторон, за реками некоторыми... промыслу ника- кова учинить над ним нельзе». Далі вони зазначали, шо шеститисячний гарнізон легко витримає облогу в Січі, а коли матиме більше людей і запасів, може і сам загрожувати ворогові. Запоріжці припускали, що в разі наступу «многолюдных турков і татар до Сечи перенять немочно, потому что прилегла стель и в степи их не удержать»[6]. Проте їх сумніви виявились безпідставними — козаки відбили всі спроби турецьких і татарських військ захопити Січ.
За час свого існування Чортомлицька Січ кілька разів тимчасово переносилася з півострова у відкритий степ.
Так, 16 лютого 1658 p кошовий отаман у листі до гетьмана Виговського мш^см кошу називає урочище Козулине[7].
У 1663 p. повідомлялося: «Сеча... ныне у них на поле, и крепости никакой нет»[8].Дворянська і буржуазно-націоналістична історіографія, яка висвітлювала історію Січі з антинаукових, антиісторичних позицій, особливо багато зусиль докладала до того, щоб перекрутити, сфальсифікувати соціально-економічні відносини на Запоріжжі.
Д. I. Еварницький, наприклад, намагався зобразити Запорізьку Січ як безкласову общину. «Запорізька община,— пише він, — доходила до цілковитого ідеалу рівності, невідомого ні у стародавньому світі, ні у середні, ні у нові віки» '.
Радянські вчені, грунтуючись на історичному матеріалізмі, дали правильне наукове розуміння історії Запорізької Січі і показали, наскільки далекі від дійсності тенденційні вигадки націоналістичних істориків. Радянська історіографія довела, що Запорізька Січ була суспільною організацією, де існувала глибока соціально- економічна диференціація і точилась жорстока класова боротьба.
Проте урадянській історіографії досі не знайшла свого висвітлення історія Запорізької Січі другої половини XVII ст., в тому числі соціально-економічна характеристика запорізького козацтва цього періоду. В. А. Голобу- цький[9] [10] подає тільки побіжний нарис політичної історії Запоріжжя того часу.
Надзвичайно обмежена документальна база дуже утруднює всебічне вивчення і повне висвітлення економіки і класової структури запорізького козацтва у 50— 70-і роки XVII ст.
У середині XVII ст. економіка і соціальні відносини на Запоріжжі зазнали ряду змін, зв’язаних з соціально- економічними зрушеннями, що сталися на Україні. Визвольна війна 1648—1654 pp. хоч і не зруйнувала, але розхитала феодально-кріпосницький устрій на Україні. Це сприяло розвиткові товар о-грошових відносин на Запоріжжі.
У другій половині XVII ст. на Запоріжжі спостерігається значне розширення господарства. Але найменше це відбувалося у хліборобстві. Розвиток рільництва стримувався постійною загрозою руйнівних вторгнень татарських орд, кочовища яких були розташовані у безпосередній близькості до Січі.
He сприяла також поширенню тут хлі'боробства, яке вимагало великої кількості робочих рук, мала заселеність запоцізьких земель. I все ж залишки сільськогосподарських знарядь, знайдені під час археологічних розкопок, як і письмові джерела, свідчать про те, що запорізькі козаки частково займалися землеробством.Зате із зростанням кількості зимівників (хуторів) важливого значення в економіці Запоріжжя набуває скотарство.
Великого поширення дістають також промисли. Особливо сильно розвиваються на Запоріжжі рибальство, мисливство та бджільництво. Місцями цих промислів були лимани Телігула, Куяльника, а також дніпровський і дністровський лимани та береги Азовського моря.
Документальні джерела і залишки матеріальної культури свідчать про значний розвиток на Січі ремісничого виробництва, про існування там різноманітних майстерень. Як зазначали сучасники, у 1672 p. на Січі 100 ковалів, «живут... безпрестани» *. Під час археологічних розкопок у 1940 і 1951 pp. виявлено залишки кузні та мідноливарної майстерні, а також будівельних майстерень, де споруджувалися морські чайки, рибальські каюки і човни.
Взагалі суднобудування на Запоріжжі у той час до- сягло високого рівня. Січ здебільшого сама забезпечувала свій флот морськими та річковими суднами. Лише у рідких випадках царський або гетьманський уряд надсилали свої судна для іпоповнення запорізької флотилії. У 50—70-і роки XVII ст. відомий тільки один випадок виготовлення суден для Січі за спеціальним наказом царського уряду.
У 1672—1673 pp. морські човни для Запоріжжя робилися в лісах між Брянськом і Трубчевським і понад річкою Ворсклою 2.
30 травня 1674 p. царський уряд писав до кошового Лук’яна Андрійовича: «Да мая в 8 день, к нам... писал... гетман, что челны морские сделаны и одни уже привезены рекою Семью под Батурин, а иные доделывают, и как
1 Акты ЮЗР
2 T а м ж e,
, т. XI, стор. 13. стор. 137—138.
доделают, велит спустить в Запороги со всеми доволь- ствы» *.
Частіше на Січ надсилались залізо, смола, якори, полотно на паруси та «иныя многие вещи, належащие к судам» [11] [12]. Будівництво чайок провадилось на самій Січі. Дерево для цього заготовлялось заздалегідь, сушилось, а потім оброблялось. Відомо, що запоріжці навіть відправляли у Москву досвідчених майстрів корабельної справи.
Запорізькі козаки частково самі забезпечували себе боєприпасами. Ha Січі виробляли порох, а також залізні і свинцеві ядра для гармат. Кошовий отаман Іван Сірко, звертаючись до гетьмана Лівобережної України Ca- мойловича з проханням надіслати селітру, писав, що козаки на Січі виготовляють порох «всяк по своєму обычаю» [13].
У цей час економіка Запоріжжя, як і Лівобережної та Слобідської України, поступово включається у всеросійський ринок.
Запорізька Січ вела широку торгівлю з Лівобережною, Правобережною та Слобідською Україною, з російськими містами. Вона підтримувала торгові відносини, хоч і не постійні, з Польщею, Кримом і Туреччиною. Запоріжці вивозили мед, шкіри, хутро, рибу, віск, рогату худобу та коней, а купували хліб, сіль, зброю, боєприпаси, сукна, папір та ін.
Особливо інтенсивно торгувало Запоріжжя з українськими землями. «Знатные люди торговые» [14] — полтавські та інші великі купці з Лівобережжя були частими гостями на Січі. Хліб одержували з Правобережної, Слобідської і особливо Лівобережної України. Головною торговою артерією, якою транспортували хліб, був Дніпро.
Запорізька Січ купувала борошно та крупи і в ближніх містах, наприклад у Кишеньці, звідки продукти доставлялись суднами. Як розповідають запоріжці, «хлібні запаси» з Лівобережної України у Січ везли на продаж через Полтаву, Переволочну і Кодак. При доставці «сухим шляхом» — степом на дорогу витрачали п’ять днів '. У зимовий період торгівля падала, запоріжці у цей час звичайно зазнавали утруднень з постачанням хліба.
У 50—70-х роках XVII ст. на торгівлі Запоріжжя з містами Лівобережної та Правобережної України негативно позначились тяжкі наслідки воєнного часу і особливо активізація татарських нападів.
Начальник царського гарнізону на Запоріжжі Григорій Косагов писав у Москву: «А из черкасских, государь, городов в Запоро- ги хлебных запасов не привозят для того, что тотаровя воюют и на шляхах торговых людей емлют и побива- ют»[15] [16]. B 1670 p. бєлгородський воевода Ромодановський писав царю: «Пройти де не только в Запорожье, и назад никакому человеку никакими мерами немочно»[17].Ціни на хліб у той час на Січі були надзвичайно високими. Той же Косагов повідомляв царя у листопаді 1663 p., що «в Запорогах... осмачка муки оржаной по 5 рублев, а пшена... и купить не добудут» [18].
Весною наступного року донські козаки із складу царського гарнізону свідчили у Малоросійському при- казі про те, що «осмачка» житнього борошна коштувала у Січі 3,5 рубля, у той час як в Охтирці платили за неї 13 алтинів і 2 деньги[19].
Тому перехід з території Запоріжжя, особливо з Січі, на зимівлю у волость посилювався під час утруднень з хлібом.
У 1657 p. донські козаки — отаман Лук’янов з товаришами, повернувшись з Січі, розповідали, що 5 тис. Запорізького Війська, «было в зборе... при них же многие разошлись по городам, а зимовать де в Запорожье останется черкас всего з 2000 человек» [20].
У 1662—1663 pp. кошовий отаман Іван Брюхове- цький, відмовляючись коритися царському наказу іти взимку на Січ, заявив: «Теперь на зиму из Запорожья в города за хлебом приходят, а не из городов идут в Запорожье» ’.
У листопаді 1677 p. російський посол Тяпкін зафіксував у своему статейному списку: «Однакож де запорожских козаков ныне малое число при Сирке, все перешли на зимовье сюды за Днепр к нему, гетману»[21] [22].
Кошовий отаман Іван Сірко у своему листі до гетьмана Самойловича від 14 грудня 1677 p. підкреслював, що Запоріжжя дуже залежить від торгівлі, оскільки там немає розвинутого землеробства і деяких галузей ремесла. «У нас зде,— писав він,— никакоеа іникто не одевает и не кормит, не так как в городех всякому всего довольно изготовлено в домех» [23].
У запоріжців були утруднення, особливо взимку, і з фуражем для коней; це змушувало кошову старшину направляти «на отпочив и прокормление» кінні загони у найближчі міста Лівобережної України.
Здавна встановилася традиція, що худоба, яка служила підйомною і тягловою силою для запорізької артилерії («арматное стадо»), через погане забезпечення фуражем зимувала на волості. Місце для зимування «армат.ного стада» визначав звичайно гетьман; найчастіше це був найближчий до Запоріжжя Полтавський полк.
13 січня 1675 p. Іван Сірко писав до лівобережного гетьмана Самойловича: «А товариство наше либо и пришло с низу, кони зело изнужены и беспрестанно в посылке; и я отпустил их по городам на отпочив, о которых твоей милости просим, изволь оным, как войсковым людем, им самим и конем их прокормление дати на месяц, который вблизи есть, и войсковых несколько на десять коней с гарматами в городы для прокормления послал есмь, которых изволь, твоя милость, вели зде B Украине с городов корм дати покорно просим» [24].
Цю економічну залежність Січі від Лівобережної України гетьмани намагалися використати у своїй боротьбі проти запорізьких козаків, які були активними противниками феодально-кріпосницької політики гетьмансько- го уряду та іноземної орієнтації зрадницької частини старшини.
Гетьмани перекривали шляхи на Запоріжжя, не пропускали у пониззя Дніпра торгових людей з продовольством, організовували своєрідну економічну блокаду Січі і, поставивши запорізьких козаків перед перспективою голоду, намагалися добитися своїх цілей.
3 метою тиску на Запоріжжя гетьман пропольської орієнтації Виговський влаштував на головних шляхах, що вели у Січ, сильні застави, які не пропускали торгових ватаг. Коли ж на Україні на початку 60-х років XVII ст. розгорілась боротьба за гетьманство і Запоріжжя висувало своїх кандидатів, претендент у гетьмани Сомко «заказ делает у городах крепкий, чтоб в Запорожье никто не ходил и запасов не пропускал» '. Він навіть вислав у Переволочну спеціальний гарнізон, який мав не пропускати продовольство на Запоріжжя [25] [26].
Брюховецький неодноразово добивався від царського уряду введення російських гарнізонів у Кодак і Кременчук з метою закрити шлях втікачам на Запоріжжя і, отже, не допустити скупчення там народних мас, а також для того, щоб перешкодити завезенню у Січ хліба [27].
Угруповання козацької старшини, яке заарештувало Многогрішного і позбавило його гетьманства, у своїх «просительных статьях» спеціально добивалось, щоб не допускали на Січ продовольчих запасів і щоб велась боротьба з втечами на Запоріжжя: «Милости и указу в. г. нашего просити о Залорожьи: пускать ли людей и запасы на Запорожье, или не пускать, чтоб и в слободах ц.