Звернення делегації УНР до Паризької мирної конференції з приводуїї рішення про передачу Буковини до Румунії (17 травня 1918 p.)

Його Ексцеленції

Панові Президентові Конференції Миру в Парижі.

Ексцеленціє,

Ми щойно зробили заходи 9-го травня в справі Угорської України, як часописи занотували чутку, на підставі якої вся Буковина мала б бути віддана Румунії.

Ми не можемо вірити в правдивість цього, але, гадаючи, що йдеться про імперіялістичні заміри наших сусідів, ми дозволяємо собі з натиском прохати, спираючись на попередні послання від 25-го лютого і 18-го березня, не виносити рішення в цій справі без того, щоб нас не вислухати.

Для цього ми прохаємо визначити спеціяльну Міжсоюзну Комісію із завданням перевірити наші ревендикації відносно українсько-румунської границі на Буковині і ми бажали б, щоб думка цієї Комісії послужила для рішення, що буде винесене в цій справі.

Щоб обґрунтувати наше прохання, додаємо наступні факти:

1. Буковина охоплює територію в 10000 км.2, з чого 4500 творять компактну територію, приналежну цілковито до української території Галичини. B1910 p. начислялося 800000 мешканців, з яких українці становили 38,4%, а румуни 34,4%, отже українці мали релятивну більшість. Буковина була поділена на 28 судових повітів (дивись залучену мапу), з яких сім (під числами 1, 2, 3,4, 5, 6, 7, 8) були (без жидів, розпорошених по всьому краю, і деяких малочисельних німецьких та угорських колоній) виключно українськими; один (ч. 6) майже увесь український, один (ч. 9) з українською більшістю, три (чч. 10,11, 12) із сильною українською меншістю (понад 20% населення) і тільки два (чч. 21,22) з населенням під 1%. B той час румуни творили тільки в одному повіті (ч. 22) більш як три чверти населення і в семи (чч. 1,5,7 і 8) менше як 1%;

2. Ніхто не ставив під сумнів український характер Буковини північної і західньої; румуни сами це визнають;

Що більше, Висока Міжнародня Команда в Букарешті, генерал Бер- тело, під час зустрічі з надзвичайною місією Уряду Західньої України 7-го квітня, визнала український характер Буковини північної і західньої як незаперечний, в наслідок чого зобов'язалася переслати український меморіял відносно питання Буковини до Урядів Союзних Потуг;

3. Історичні мотиви, якими користуються румуни в своїх імперіялі- стичних вимогах, спираються виключно на факті, що цей край від 1400 до 1774-го p. становив частину князівства Молдавії. Другий факт, також історично незаперечний, це те, що не тільки Буковина, а й сама північна Румунія входили до складу УкраїнськохТалицько-Волинської Держави. Цей факт вони промовчують;

4. Ніяка підстава географічного порядку не підтверджує румунських вимог, навпаки, правий берег Черемоша і простір між Прутом і Дністром становить природнє продовження Галичини вже самим своїм положенням;

5.

Договір, заключений між Румунією і Союзниками 17-го серпня 1916 p., визнає український характер Буковини і як границю майбутньої Румунії — Прут, а не Дністер;

6. Українське населення Буковини, хоча й малочисельне, становило в інтелектуальному і політичному житті України дуже значний чинник; тому приєднання її до України єнеобхідним. Релятивний добробут, високі фізичні і моральні прикмети населення, його патріотизм і його політична зрілість, використані для розбудови Української Держави, є неоцінимими не тільки з особливої точки погляду українців, але і з погляду загального інтересу всього цивілізованого світу. Було б непростимим залишити розпорошеними ці вітальні сили в непродуктивній боротьбі проти національного ворога;

7. Ніхто не робить собі ілюзій: ця боротьба стане невідкличною, якщо імперіялістичні мрії румунів знайдуть своє здійснення.

Українці Буковини, які протягом понад півсторіччя відігравали значну ролю в національному й інтелектуальному житті; які мали великий вплив на громадські інституції, які створили велике число економічних підприємств, як також виховання і мистецтва; яким визнано права на університет, шість середніх шкіл на утриманні держави, сотні народніх шкіл, професійних тощо на кошти краю, — не зможуть розвиватися під чужинним пануванням. Навпаки, вони зударяться з непереступни- ми перешкодами, що зможуть навіть зламати їхнє національне життя. Національна боротьба розпочнеться ще завзятіша ніж це було за Австрії і в цій боротьбі українське населення знайде опору не тільки в своїх братах у Бесарабії, яких число сягає до мільйона, але і в не-румунів нової імперії (Великої Румунії).

Чи ж це піде на користь світовому мирові? Румунія має вже досить внутрішніх і зовнішніх ворогів, щоб собі шукати нових.

Мотивів, які ми навели, незаперечно вистачає на те, щоб дозволити включення північної і західньої Буковини до України, щонайменше по лінію Кирлибаба — Сторожинець — Чернівці — Хотин.

Отже, ми вважаємо за потрібне визначити міжсоюзну комісію, на підставі нашого вище висловленого прохання, яка:

1. визначила б на Буковині границю між Румунією і Україною;

2. і яка, до часу, доки праці будуть закінчені, визначить демаркаційну лінію між цими двома державами після евакуації румунських частин з окупованої української частини, — віддасть владу урядові західньої України.

Д-р Панейко

Віцепрезидент

Г. Сидоренко

Президент делегації Української Республіки»

Буковина. ЇЇ минуле і сучасне. — Париж, 1956. — C. 325—326.

13.2.

<< | >>
Источник: A. C. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. M. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. I. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. / Упоряд.: A. C. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. M. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. I. Трофанчук. — K.,2003. - 656 c.. 2003

Еще по теме Звернення делегації УНР до Паризької мирної конференції з приводуїї рішення про передачу Буковини до Румунії (17 травня 1918 p.):

  1. Звернення делегації УНР до Паризької мирної конференції з приводуїї рішення про передачу Буковини до Румунії (17 травня 1918 p.)
  2. ЗМІСТ