ВИТОКИ НООСФЕРНОЇ ТЕОРІЇ

Ноосфера - надзвичайно важливе поняття, уявлення про яке серед багатьох вчених-природників до останнього часу залишається неузгодженим. Учення про ноосферу одні дослідники (В.Казначеев, 1985; О.Яншин, 1988; В.Комаров, 1990 та інші) вважають як одне з найважливіших наукових досягнень як основний закон соціальної екології, а вчені (В.Кутирєв, 1990; М.Реймерс, 1994; М.Моісєєв, 1997; В.Данилов-Данильян, 2000 та інші) сприймають як утопію, прекрасну мрію про світле екологічне майбутнє, яке, з низки серйозних реальних причин, вибудоване, практично, бути не може.

Творцем ноосферної концепції вважається В. Вернадський, який ще в студентські роки в одному з рефератів в відзначив дедалі зростаючу геологічну силу і роль людини в довкіллі, а в 1922-1923 PP. Ці ідеї, які вже були підкріплені його біохімічними дослідженнями, В. Вернадський висловив на лекціях у Сорбоннському університеті.

У 1925 р. У своїй статті, що була опублікована в Парижі, В. Вернадський писав „У біосфері існує велика геологічна, можливо космічна сила, планетарну дію якої зазвичай не беруть до уваги в уявленнях про космос... ця сила є розум людини цілеспрямована і організована воля її як істоти суспільної... ” У цей час термін „ноосфера” В. Вернадський ще не використовував.

Слово „ноосфера” (грец. ноос - розум) вперше в 1927 р. запропонував французький філософ і математик Е. JIepya, який разом зі своїм колегою - геологом, палеонтологом і теологом П. Тейяром де Шарденом дуже схвально і палко сприйняли й підтримали ноосферні ідеї В. Вернадського, а саме:

людство - це велика геологічна сила;

ця сила є розум і воля людини як істоти соціально організованої;

рівень антропогенних змін довкілля на планеті став настільки потужним, що почав впливати на біогеохімічний метаболізм;

людство могутнішає і дедалі більше відділяється від інших компонентів біосфери, намагаючись ними керувати.

В. Вернадський сприйняв і підтримав термін „ноосфера” і надалі широко використовував у своїх працях. Найбільш глибоке обґрунтування ідеї ноосфери В. Вернадський дав у своїй фундаментальній науковій праці „Научная мысль как планетное явление”. У цій праці ноосфера визначається як царство розуму - не тільки наукова думка, а й „...усі духовні прояви особистості людини. У тому числі - у релігійній, художній, філософській галузі..., у музиці та архітектурі...” Далі пояснюється, ноосфера складається не тільки з ідеальної, духовно-художньої, а й із матеріальної частини - перетвореною людиною біосфери, в який під впливом культурної біогеохімічної діяльності глибоко трансформовані природні режими енерго- і масообміну.

Згідно тлумаченням В. Вернадського, ноосфера є вищим етапом розвитку земної природи, результатом суспільної, скерованої людиною еволюції природи і суспільства. Біосфера завдяки розумної діяльності й технічній могутності людини має набути нової функції - функції гармонійної стабільності умов життя на планеті. В. Вернадський припускав, що в майбутньому людство стане автотрофним, тобто незалежним від органічних ресурсів, які зможе штучно продукувати у потрібних кількостях. Однак періоду панування на планеті ноосфери має передувати глибока соціально-економічна реорганізація сульспільства, конверсія його свідомості, ціннісної орієнтації.

В основі ідеї ноосфери В. Вернадського лежить його соціальний оптимізм і впевненість у величезній силі науки, який, як він вважав, вдасться невдовзі зробити те, що не вдалося філософії, релігії, політиці, а саме - об’єднати людство.

На жаль, в працях В. Вернадського немає наукового опису (розгорнутого, послідовного, аргументованого) процесу ноосферогенезу з чіткими характеристиками особливостей ноосфери, її складових елементів та етапів розвитку.

Велика гуманістична привабливість концепції, з одного боку, і її неповнота, з другого, зумовили чимало спекуляцій та вільних тлумачень щодо ноосфери.

Деякі вчені стверджували, що ноосфери вже існували як сфери розуму, продуктом яких були технічні досягнення різного рівня, досягнення науки, мистецтва, літератури тощо (Л.

І справді, за сто останніх років пересування людей збільшилася приблизно в сто разів, потужність створених джерел енергії - в 1000 разів, зброї - 100 000 разів, швидкість обробки інформації - в 1 млн. разів і продовжує зростати.

Науково-технічний прогрес нині в 100 000 разів перевищує швидкість біоеволюції. Сумарне споживання людиною енергії нині відносно того, що було на світанку цивілізації, збільшилося приблизно в 5000 разів. Вплив людини поширився на ближній космос, а обсяги діяльності в межах земної кори справді досягли геологічних масштабів. Антропогенне навантаження на природне середовище збільшилося в сотні тисяч разів, результатом чого стали неконтрольований розвиток у багатьох районах планети незворотних процесів деградації екосистем, поява небезпечних кризових ситуацій, загроза існуванню самої цивілізації (глобальні негативні кліматичні зміни, дуже швидке збіднення біорозмаїття, зменшення лісів, усіх видів природних ресурсів, значне погіршення здоров’я людей у багатьох країнах, деградація людського в людині). За даними геофізичних досліджень (М. Власов, Е. Гринберг та ін.), навіть навколоземний космічний простір, який є важливою захисною оболонкою, за останнє десятиліття став небезпечно забрудненим ( його технічне забруднення в 150 тис. разів перевищило природне, тобто масу метеоритних тіл). Розрахунки свідчать, що на початку III тисячоліття загрозою дуже чутливому навколоземному космічному середовищу, оскільки його резерви самоочищення і відновлення будуть за таких умов вичерпані.

У біосфері, системі, де в процесі тривалого мільйонорічного розвитку формувалися збалансовані біохімічні, геофізичні та геохімічні процеси саморегуляції, самоочищення й самовідновлення, з’явилася підсистема, створена людиною, яка швидко перебрала на себе потоки енергії, необхідні багатьом іншим підсистемам, і це завдало останнім непоправної шкоди.

У ноосфері (антропогенній підсистемі) техніко-економічний прогрес почав замінювати еволюцію.

У 1986 р. відомий американський еколог Ю. Одум висловив думку, що незважаючи на величезні можливості й здібності людського розуму та здатність керувати природними процесами, ще рано говорити про ноосферу, людина ще не здатна передбачати всі наслідки своїх дій.

Російські вчені Т. Акимова і В. Хаскін також визначають, что перетворене людиною довкілля не може бути названо „сферою розуму”. Вони вважають (1998), що критерії розумності взагалі не варто застосовувати до людського суспільства, краще - критерій доцільності. Навіть якщо не вдаватися до розгляду доцільності організації суспільства, варто поставити питання, чому біосфера землі, що складається з незбагненної кількості різноманітних і нескорельованих, які не мають розуму, виявляє всі властивості надзвичайно точної, збалансованої і стійкої організації, тоді як людське суспільство носіїв високого розуму, не тільки не має позитивних якостей, а й своєю стихійною неорганізованістю та поведінкою загрожує існуванню біосфери і самого себе.

Аналіз праць В. Вернадського, присвячених ноосфері („Біосфера і ноосфера”, „Кілька слів про ноосферу”, „Наукова думка як планетарне явище”, „Філософські думки натураліста”) показав, що постановка автором завдання охорони навколишньої живої природи має суто утилітарний характер - зберегти лише корисні для людини види.

Перспективи розвитку В. Вернадський намагався оцінювати, спираючись тільки на природничонаукові міркування й ігноруючи роль соціальних процесів. Разом з тим сучасні дослідники стверджують, що головною причиною розвитку глобальної екологічної катастрофи є перенаселення планети. Яке породжує виснаження ресурсів, перевиробництво та пере забруднення довкілля. Демографічна проблема нині залишається поза розумним контролем і керуванням і в найближчі десятиліття її розв’язання практично не можливе. Незважаючи на сучасну технологічну могутність і комп’ютерні можливості, ми ще не в змозі ефективно розв’язувати гострі соціальні проблеми, ефективно запобігати релігійним, політичним чи соціально-економічним кризовим ситуаціям та конфліктам. Нині ми надзвичайно далекі від тих загальних умов, які за визначенням В. Вернадського, необхідні для побудови ноосфери:

• людство має стани єдиним в економічному та інформаційному відношенні;

• людство має прийти до цілковитої рівності рас і народів;

• ноосфера не може бути створена, доки тривають війни на планеті.

Та й сам контроль людства над біосферою принципово неможливий. Людина здійснила величезні деструктивні втручання в обмін речовин, енергії та інформації у біосфері, а здатна нині частково контролювати лише надзвичайно малу частку з мільйонів видів живих істот. Щоб контролювати функціонування і взаємозв’язки між організмами всіх видів і екосистем у біосфері, людині потрібно мати й відповідні інформаційні можливості, які б дорівнювали обсягові потоків інформації всієї біоти планети. Кількісні ж показники інфраструктурних можливостей біоти екосфери на 20 порядків перевершують можливості людини і, як стверджує В. Горшков, цей розрив у принципі не може бути скорочений. Людство йде шляхом різкого зменшення числа видів організмів, які необхідно контролювати.

Видатний російський учений-еколог М. Реймерс неодноразово наголошував, що жодні технократичні „вдосконалення” біосферних природних процесів і механізмів або їх дублювання не будуть екологічно оптимальними, тому що „протез завжди гірше”.

Як справедливо зауважують В. Хаскін і Т. Акимова, людство не наближається до ноосфери, а віддаляється від неї з великою швидкістю, і якби в, Вернадський міг це бачити, він, вочевидь, засумнівався б у можливості реалізації ідеї ноосфери.

Життя дедалі дає більше фактів. Що суперечать прогнозам пропагандистів ноосфери. Один з них - це те, що техносфера набула здатності до саморозвитку. У неї почали з’являтися ознаки, які не планувалися людьми. Людям перестають підкорятися нові фізичні, біохімічні та інформаційні процеси.

Другий - це численні „сюрпризи” самої біосфери, які вона „підкидає” людству у вигляді небезпечних невідомих нам хвороб, біологічних явищ тощо.

Некерованим став процес розширення прірви між високорозвиненими і слаборозвиненими країнами, процес розшарування суспільства практично у всіх країнах світу на великий відсоток дуже багатих і великий відсоток дуже бідних.

2.