Трудовий потенціал, його сутність

Для визначення можливостей участі людини в економічних процесах використовуються поняття «робоча сила« і «людський капітал». Під ро­бочою силою прийнято розуміти здатність людини до праці, тобто сукуп­ність її фізичних та інтелектуальних даних, що можуть бути застосовані у виробництві.

Узагальнюючим показником процесу становлення і розвитку людини в трудовій діяльності є трудовий потенціал суспільства. Словом «потен­ціал» звичайно позначають засоби, запаси, джерела, що можуть бути ви­користані, а також можливості окремої особи, групи осіб, суспільства в конкретній обстановці.

В усьому світі прийшли до визнання, що головною продуктивною силою є людина. Кожен працівник, окремі групи і суспільство в цілому мають у розпорядженні можливості і здібності здійснювати й удоскона­лювати трудову діяльність, істотно підвищувати ЇЇ ефективність.

Термін «потенціал» був введений у науковий обіг 10-45 років тому. Трактування даного терміна означає наявність у кого-небудь (окремо узятої людини, первинного трудового колективу, суспільства в цілому) схованих, що ще не виявили себе, можливостей чи здібностей у відповід­них сферах життєдіяльності. Визначаючи дану економічну категорію, варто мати на увазі, що потенціал (економічний, виробничий, трудовий) являє собою узагальнену, збірну характеристику ресурсів, прив'язану до місця і часу.

Таким чином, компоненти трудовою потенціалі/ повинні характеризу-иати:

1) психофізіологічні можливості участі в суспільно корисній діяльності;

2) можливості нормальних соціальних контактів;

3) здатність до генерації нових ідей, методів, образів, понять; 1) раціональність поводження;

5) наявність знань і навичок, необхідних для виконання визначених обов'язків і видів робіт;

6) пропозицію па ринку праці.

Приведеним аспектам відповідають такі компоненти трудовою потен­ціалу:

• здоров'я;

• моральність і уміння працювати в колективі;

• творчий потенціал;

• активність;

• організованість і асертивність (гармонічне по'єднання властивостей особистості);

• освіта;

• професіоналізм;

• ресурси робочого часу.

І Іоказники, що характеризують ці компоненти, можуть відноситися як до окремої людини, так і до різних колективів, у тому числі до персоналу Підприємства і населення країни в цілому.

Можливості людей зі здійснення в процесі суспільно корисної діяль­ності широкого комплексу функцій (виробничих, організаційно-управ-діпп.ких, суспільно-політичних та ін.) визначаються якостями людини нк:

• специфічного (трудового) ресурсу й основи виробництва (якостями індивіда як частини населення);

• головної продуктивної сили і суб'єкта виробничих відносин (якостями індивіда як працівника — носія здатності до праці, творця матеріаль­них і духовних благ);

• члена суспільства (якості індивіда як особистості, котра соціально формується, члена асоціації трудящих, учасника управління держав­ними справами).

У силу цього сукупна здатність до праці, що визначає міру можливої участі будь-якої людини в суспільно корисній діяльності, може бути оха­рактеризована не тільки з точки зору психофізіологічної придатності і професійної підготовленості до виконання конкретних трудових функ­цій, але і за часом і витратами праці, а також за ступенем громадянської І духовної зрілості особистості.

Потенціал, виступаючи в єдності просторових і тимчасових характе­ристик, концентрує в собі одночасно три рівні зв'язків і відносин:

— перший рівень відбиває минуле, тобто являє собою сукупність влас­тивостей, накопичених системою в процесі ЇЇ становлення та можливість функціонування і розвитку;

— другий рівень характеризує сьогодення з точки зору практичного застосування і використання наявних здібностей;

— третій рівень орієнтований на розвиток: у процесі трудової діяль­ності працівник не тільки реалізує свої здібності, а й здобуває нові на­вички.

9.