Сутність наукового світогляду, його структурні компоненти та основні риси

Досягнення провідної мети національного виховання — всебічного розвитку особистості—неможливе без успішного рішення важливого педагогічного завдання — формування світогляду школяра.

^Науковий світогляд — найбільш загальна вища форма свідо­мості. Він дозволяє особистості правильно сприймати та усвідом­лювати явища навколишнього життя, надавати їм об’єктивну оцінку. Світогляд є узагальненим і вищим рівнем ставлення особистості до навколишнього світу і дійовим регулятором її поведінки ї діяльності. Він включає в себе й інтегрує соціальні, моральні та естетичні відно­сини учнів і розглядається як визначальний фактор особистісного розвитку людини. Тому досягнення головної мети національного ви­ховання — всебічного гармонійного розвитку особистості — немож­ливе без успішного рішення педагогічного завдання — формування світогляду школяра.

У філософській енциклопедії світогляд трактується як „си­стема поглядів людини на світ в цілому і на своє власне місце в ньому, розуміння і емоційна оцінка людиною смислу її діяльності і ролі людства, сукупність наукових, філософських, політич-

— 195—

них, правових, моральних, релігійних, естетичних переконань та ідеалів людини”'.

З метою достатнього вивчення сутності світогляду вчені оперують такими поняттями, як знання, погляди, переконання та іде­али особистості.

Тому під світоглядом слід розуміти специфічну форму свідо­мості людини, яка включає в себе систему знань, поглядів, переко­нань та ідеалів, у яких виражається її ставлення до розвитку приро­ди і суспільства та які визначають її суспільно-політичну і мораль­но-естетичну позицію й поведінку в різноманітних сферах життя. Це визначення дозволяє чітко уявити собі структуру світогляду. Отже, його головними структурними компонентами є наукові знання, погляди, переконання та ідеали людини. Усі ці компоненти укладаються у чітку систему.

Знання як об’єктивний компонент наукового світогляду є системою наукових істин.

Знання можуть функціонувати в поняттях, судженнях, тео­ріях, гіпотезах, що відбивають найбільш суттєві закономірності, зв’яз­ки і відношення об’єктивної дійсності. Наукові знання — обов’язковий компонент наукового світогляду. Але існують знання, які стосуються повсякденної свідомості, що утворюються під упливом традицій, настрою, звичок. Такі знання є компонентом стихійно-повсякденного, наївного світогляду. Знання, в свою чергу, є матеріалом для синтезу інших світоглядних компонентів.

Погляди — це судження, умовивід людини, пов’язаний з тлумаченням тих чи інших природних або суспільних явищ, виявленням свого ставлення до цих явищ. Погляди — це особлива особистісно-психологічна структура, яка перетворює знання із загального, абстрактного змісту свідомості в складову внутрішнього духовного світу особистості. Погляди мають велике значення для світосприйняття людини та впливають на її поведінку. Однак прямий перехід від поглядів до вчинків здійснюється далеко не завжди. Більш дійовим компонентом світогляду людини є переконання.

¹ Філософська енциклопедія: В 4 тт. — Т. 3. — М., 1964. — С. 454.

— 196—

Переконання є результатом складного інтелектуально емоційного процесу і життєвого досвіду особистості, в результаті яких засвоєні знання набувають характеру глибоких внутрішніх мотивів і стимулів особистісної поведінки та є основою зміцнення її вольових зусиль. Переконання визначають увесь духовний устрій особистості—її спрямованість, ціннісні орієнтації, інтереси, бажання, почуття, вчинки. Отже, переконання — це міцні, засвоєні на певних принципах, життєві позиції людини, “це те, що людина глибоко та емоційно пережила” і що вона готова відстоювати за будь-яких умов.

Органічним компонентом світогляду є ідеали особистості. Ідеал (від грецького idea — образ, уявлення, поняття) — це усві­домлення найвищої досконалості, що стає метою діяльності, життє­вим спрямуванням особистості. Ідеал — активне начало життєді­яльності людини. Завдяки наявності ідеалу вона здатна не тільки відображати дійсність, а й перетворювати її як у своїй свідомості, так і на практиці. Школярі при формуванні світогляду повинні засво­ювати притаманні нашому народові ідеали, моральні норми. Розви­ток ідеалів залежить від рівня інтелекту, а їх досягнення — від вольо­вої сфери особистості. Емоції надають ідеалам внутрішню енергію.

Погляди, переконання, ідеали опосередковані досвідом особистості і беруть участь у формуванні її життєвої позиції.

Отже, світогляд є свого роду духовним наставником люди­ни, народу, людства. Ціннісний характер світоглядного знання зумов­лює єдність у ньому інтелектуально-розумового компоненту з по­чуттєво-емоційним. Це вказує на наявність у змісті світогляду по­стійних стимулів до активності, дії, що і надає світогляду характеру життєвої програми. Світогляд — це своєрідна інтегративна цілісність знання, цінностей розуму і чуттів, інтелекту і дій, критичного сумніву і свідомої переконаності. Інтегративний характер світогляду передбачає його структурну складність, наявність різноманітних шарів і рівнів, з-поміж яких насамперед вирізняються пізнавально-інтелектуальний рівень (світорозуміння) й емоційно-психологічний рівень (світовідчуття). Ще можна виділити такий рівень, як світосприйняття, до якого слід віднести формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів.

Для наукового світогляду характерні такі риск.

— науковість, тобто адекватне пояснення минулого і сучас­ного, а також окреслення наукової картини світу;

— можливість передбачити хід розвитку подій і явищ сус­пільства та природи;

— гуманістичний характер.

7.2.2.