3.1. Оптимізація структури джерел формування власного капіталу підприємств (на прикладі машинобудівної галузі)
Ріст власного капіталу підприємства в ринкових умовах неможливий без раціонального інвестування коштів в активи підприємства. При цьому головною проблемою є визначення, в якому обсязі необхідно залучати кошти, тобто визначення оптимальної структури джерел формування власного капіталу; оптимального співвідношення власних, позикових і залучених коштів.
Використання додаткових коштів, крім власних, надає змогу підприємству своєчасно інвестувати кошти в нове виробництво, забезпечити розширення й технічне переоснащення діючого машинобудівного підприємства, фінансування наукових досліджень, розробок та їх введення у виробництво. В економічної літературі більшість вчених розглядають оптимальну структуру капіталу між власними й позиковими коштами, але при цьому не враховують залучені кошти й структуру між необоротними й оборотними активами. Зазначимо, що промисловим підприємствам на кожної стадії свого розвитку потрібний різний обсяг коштів й у різному співвідношенні між собою.Для управління процесом росту власного капіталу підприємству необхідно розробити оптимальну структуру джерел формування свого капіталу та структуру його активів. В дослідженнях стану власного капіталу передбачається умова, що управління ним є корегованим на підприємстві, тобто перетворення різних складових капіталу залежить від рішень, що приймаються відповідними особами. Тому актуальним є питання про вибір оптимального управління з множини допустимих. Це є оптимізаційна задача. Постановка задачі оптимізації залежить від існування і єдиності критерію ефективності управління, структури множини допустимих управлінь та інших факторів. Для одержання найкращого результату потрібно мати таке управління з неперервної множини допустимих управлінь, яке б доводило до екстремального значення показника ефективності [55].
Визначення допустимих напрямків фінансування власного капіталу підприємства першочергово передбачає аналіз тих підприємств, де вже наявна оптимально-раціональна структура джерел.
Як правило, такі підприємства мають істотний фінансово-господарський розвиток. Отже, дослідження оптимальних структур джерел мають проводитися в сукупностях машинобудівних підприємств, які розшаровані за розвитком їх активів та джерел формування власного капіталу; результату такого розшарування відповідає їх позиціювання за квадрантами матриці результатів управління активів та джерел формування власного капіталу промислових підприємств.Процедуру аналізу виконували на сукупності 25 підприємств машинобудівної галузі. За обчисленнями узагальнюючих показників розвитку активів та джерел формування власного капіталу маємо, що всі підприємства сукупності мають низький рівень розвитку активів, але різний рівень розвитку джерел формування. Для відпрацювання методики визначення оптимальної структури джерел формування власного капіталу рівень узагальнюючого показника розвитку активів встановили на значенні 0,3 як максимального для даної сукупності, й квадранти будували відповідно до цього рівня (рис. 2.5.).
За отриманим розшаруванням підприємств в матриці результатів управління активами та джерелами формування власного капіталу можна визначити їх оптимальну структуру, при цьому отримуючи максимальний прибуток. Як вже було сказано, це є оптимізаційна задача.
Концептуально загальну структуру проблеми оптимального вибору розглядають за її основними елементами:
- цілі або сукупності цілей, досягнення яких визначає вирішення
проблеми;
- альтернативні засоби, за допомогою яких може бути досягнута вказана ціль;
- засоби оцінки елементів умов (класично це затрати ресурсів), що потрібні для кожної альтернативи;
- засоби відображення зв’язків між цілями, альтернативами і елементами умов (затратами);
- критерії (критерій) ефективності, що зіставляють цілі і затрати та встановлюють найбільш переважні рішення [55].
Саме ступінь структуризації проблеми визначається тим, наскільки добре виділені та обґрунтовані її основні логічні елементи й математичний метод вирішення проблеми.
Тут X = Ix1,...,хп) - вектор змінних величин, які відповідають компонентам альтернативи вибору (плану, стратегії); Η^χ\φί{χ)~ скалярні
функції, що представляють формалізоване відображення взаємодії елементів умов (наприклад, затрат ресурсів) на реалізацію альтернативи вибору, якій відповідає вектор змінних х; φ j(x)>0 та hj(x) = 0- обмеження задачі, що
задані нерівностями й рівняннями відповідно; Z- критерій (показник) ефективності, тобто прибутковості, що є кількісно заданою ознакою, у
відповідності з якою встановлюється якість альтернативи, що вибирається.
Отже, значення критерію ефективності, що обчислюється для всіх альтернатив, представляє собою числа, порівнюючи які можна встановити кращу (кращі) альтернативи; /(х)- цільова функція, яка ставить у відповідність кожній альтернативі вибору значення її показника ефективності (прибутковості) [55]. Це є класична задача лінійного програмування, загальний вид якої наступний:
 де Cj - коефіцієнти цільової функції (j = l,n); |
Cllj - коефіцієнти при наведених Xj; bt - обмеження (і = \,т).
Обмеження в задачах встановлювалися, виходячи з розмаху реальних обсягів джерел та активів підприємств, що розшарувалися за квадрантами. В табл. 3.4. представлені умови оптимізаційних задач для знаходження максимуму прибутку від співвідношення джерел формування власного капіталу або максимуму прибутку від співвідношення активів за обмеженнями наявних обсягів складових власного капіталу, а саме: власних джерел (xvd), залучених джерел (X2d), позикових джерел (Xpd).
Позиковіджерела поділяються на довгострокові (xdpd) й короткострокові (xkpd).
Наведені в табл. 3.4. задачі були розв’язані в Excel за допомогою надбудови «Пошук рішень». Вважається, що післяоптимізаційний аналіз є не менш важливою частиною розв’язування лінійних оптимізаційних задач, ніж знаходження самого оптимального розв’язку [54]. Продовженням даного дослідження має бути аналіз впливу на оптимальний план задачі змін вектора обмежень bt (/ = \,т); коефіцієнтів цільової функції Cj{j = \,n). Залежно від типу додаткової змінної в оптимальному плані визначаються границі змін правих частин нерівностей, що в табл. 3.4. та в межах яких визначена оптимальним планом структура джерел залишається незмінною.
Метою оптимізаційної задачі є встановлення оптимальної структури джерел формування власного капіталу при отриманні оптимального прибутку в кожному квадранті, а отже відповідної стадії життєдіяльності підприємства. Тому цільова функція складається з рентабельності власних (Rvd), залучених (Rzd), довгостроково позикових (Rdpd) й короткостроково
позикових джерел (Rkpd ) формування власного капіталу. В якості невідомих є
обсяги власних, залучених, довгострокових й короткострокових позикових коштів.
Рекомендується такий вид цільової функції:
 |
де, R - коефіцієнт рентабельності відповідних джерел формування власного капіталу підприємства; xvd - власні джерела; xzd - залучені джерела;
Xdpd- довгострокові позикові джерела;
Xpd- короткострокові позикові джерела
Умови оптимізаційної задачі формувалися, виходячи зі стану власного капіталу підприємств, що утворюють сталу структуру кожного квадранту. В розділі 2.2. визначені підприємства, які протягом трьох чи чотирьох років знаходились в одному квадранті, тому значення показників цих підприємств є основою для визначення меж в оптимізаційній задачі. При визначенні меж слід врахувати максимальне й мінімальне значення відповідного показника, а саме: залучених (xzd,), власних джерел (xvd), довгострокових позикових
джерела (xpd) й короткострокових позикових джерел (Xkpd) .
Обмеження оптимізаційній моделі доцільно встановити на основі аналізу розмаху реальних обсягів джерел та власного капіталу підприємства за звітний період. В обмеженнях мають враховуватись групування активу та пасиву балансу за ступенем їх ліквідності, погашення та легкості їх вилучення з обороту, попередньо визначені верхні та нижні межі для кожної зі складової джерел формування власного капіталу окремо.
Так, сума власних джерел (xvd) може бути меншою або дорівнювати активам підприємства (xvd " Статутний капітал". Зазначимо, що власні джерела не можуть бути меншим, ніж статутний капітал, оскільки він є його складовою.
Аналізуючи нерівності складових позикових джерел, необхідно враховувати ступень їх погашення активами та фінансову стійкість підприємства. Тому при визначені розміру складових позикових джерел необхідно враховувати норми ліквідності балансу. Так обсяги довгострокових позикових джерел (xdd) залежать від ступеня погашення активами. Тому довгострокові позикові джерела мають бути меншими або дорівнювати основним засобам підприємства. Це є забезпеченням довгострокового кредиту. Отже, обмеження має ВИД Xdpd (Lj +L2). Такі обмеження не призводять до порушення фінансової стійкості підприємства.
Наступною складовою позикового капіталу є короткострокові позикові джерела (xkpd). Для збереження фінансової стійкості короткострокові позикові джерела повинні бути меншими або дорівнювати сумі активів, що реалізуються повільно (L3) й загальній сумі дебіторської заборгованості (сюди входять статі балансу «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги», «Дебіторська заборгованість за розрахунками», «Інша дебіторська заборгованість»), нерівність має ВИГЛЯД Xpd < (L3+" Дебіторськазабоговані сть").
Раціональний обсяг короткострокових позикових джерел (Xkpd) дає змогу
підприємству мати в своєму розпорядженні достатньо грошових коштів, для уникнення їх дефіциту або не ефективному використанню. Такий стан відповідає нерівності: обсяг короткострокових поточних джерел не повинен бути більшим або дорівнювати сумі обсягів активів, які швидко реалізуються (L1) й статі балансу «Виробничі запаси».
Таким чином, відповідно до норм ЛІКВІДНОСТІ балансу, нерівність має ВИД Xkpd >("Виробничі запаси"+Lx ).Підприємства, які позиціюють в різних квадратах мають різні обмеження за величинами, це є очевидним фактом.
Обмеженнями в задачі оптимізації структури джерел формування власного капіталу є межі величин, які визначаються шляхом сум окремих елементів структури джерел формування власного капіталу, враховуючи загально прийняті норми ліквідності балансу за умови фінансової стійкості підприємства. Так, сума власних джерел (xvd) та довгострокових позикових
джерел (xpd) повинна бути меншої ніж сума активів, які важко реалізуються (L4) та активів, які реалізуються повільно (L3). Це слідує з того факту, що для погашення довгострокового капіталу необхідні активи, які важко або повільно реалізуються (L45L3) за умови фінансової стійкості. Нерівність має
ВИД Xvd + Xpd "Поточних зобов язань". А для третього квадранту нерівність має вид
xzd >" Довгострок ові зобов язання". Однак, для всіх квадрантів залучені джерела мають бути меншими або дорівнювати власним джерелам, тобто нерівність
має ВИД Xzd bgcolor=white>Питома вага,
