Підрозділ 1. Оптимізація структури капіталу

Аналізуючи капітал підприємства, доцільно користуватися такими визначеннями:

Капітал підприємства являє собою накопичений шляхом заощаджень запас економічних благ у формі грошових засобів і реальних капітальних товарів, які залучені власниками підприємства в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання, функціонування яких в економічній системі базується і ринкових принципах і пов’язано з факторами часу, ризику й ліквідності.

Управління капіталом є системою принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов’язаних з оптимальним його формуванням з різноманітних джерел, а також забезпеченням його використання в різних видах господарської діяльності підприємства.

Процес управління капіталом передбачає вирішення таких завдань:

- формування достатнього обсягу капіталу, який забезпечує необхідні темпи економічного розвитку підприємства;

- оптимізація розподілу сформованого капіталу за видами діяльності на напрямкам використання;

- забезпечення умов досягнення максимальної доходності капіталу при передбачуваному рівні фінансового ризику;

- забезпечення мінімізації фінансового ризику, пов’язаного з використанням капіталу, при передбачуваному рівні його доходності;

- забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку;

- забезпечення достатнього рівня фінансового контролю над підприємством з боку його засновників;

- забезпечення достатньої фінансової гнучкості підприємства;

- оптимізація обороту капіталу;

- забезпечення своєчасного реінвестованого капіталу.

Оптимізація структури капіталу - це таке співвідношення використаних власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства.

Мета - виявлення тенденції динаміки обсягу і складу капіталу в передплановому періоді і їхній вплив на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

Одним з механізмів оптимізації структури капіталу є фінансовий леверидж, що характеризує використання підприємством позикових коштів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Показник, який характеризує рівень прибутку, що додатково генерується на власний капітал при різній частці використання позикових коштів, називається ефектом фінансового левериджу (ЕФЛ). Розрахунок цього показника проводять за формулою

, (50)

де Спп – ставка податку на прибуток, виражений десятковим дробом,

КВПа – коефіцієнт валової рентабельності активів (співвідношення валового прибутку до середньої суми активів), %,

– середній розмір процентів за кредит, які сплачуються підприємством за використання позичкового капіталу, %,

- середня сума позичкового капіталу, який використовується підприємством,

- середня сума власного капіталу підприємства.

Таким чином, можна виділити три чинники, що формують ЕФЛ:

- податковий коректор фінансового левериджу (1-Спп);

- диференціал фінансового левериджу (КВРа - );

- коефіцієнт фінансового левериджу ().

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано управляти ЕФЛ у процесі фінансової діяльності.

У процесі аналізу динаміки показника ЕФЛ визначити вплив кожного із вищенаведених чинників і розробляють рекомендації щодо максимізації даного показника.

Володіючи знаннями з механізму впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику, можна цілеспрямовано управляти як вартістю, так і структурою капіталу.

На підставі форми № 1, №4 і №5 проаналізувати структуру капіталу підприємства, а отримані дані доцільно занести в табл. 4.1.

Таблиця 4.1. Аналіз капіталу підприємства за ___ рік