13.3. Основні ідеї християнства

Еволюція християнства в процесі його формування. Головною ідеєю первісного хрис­тиянства, яким воно вийшло з уст Христа, було екзальтоване чекання видатних історичних подій, які змінять долю людства і покладуть початок новому світу.

Революційно-демократичний дух був наявний у цьому самому первісному христи­янстві. Він виявився як у складі, так і в характері перших християнських общин у Галі- леї, а потім в Єрусалимі, в усій Малій Азії й тривалий час у Римі. За Ісусом Христом пішла найбільш знедолена частина іудейського суспільства: селяни, рибалки, ремісни­ки, дрібні торговці, раби, люди малоосвічені й прості, їм нічого було втрачати, вони могли просто встати зі свого робочого місця, залишити свою хижу, човна чи заступа і піти за Христом, не питаючи, куди він їх веде.

Демократичний характер первісного християнства виявлявся в елементах спільнот власності, але не у сфері виробництва, а в сфері споживання. Це зовсім не був «христи­янський комунізм», — це були далекі ознаки майбутнього вчення, бо комунізм немож­ливий у злиденності більшості. З цією есхатологічно-месіанською революційно- демократичною ідеологією християнство і заявило про себе в другій половині І ст. н.е. у Римській імперії «Об’явленням святого Іоанна Богослова», першим за часом докуме­нтом Нового Завіту.

Апостолу Павлу і його спільникам належить виключна роль в історії християнства: вони обережно й поступово, ні на йоту не порушуючи віронавчального і морального авторитету Ісуса Христа, доповнюють і змінюють есхатологічну і месіанську концеп­цію вчителя. Насамперед вони пом’якшують його актуалізацію це станеться, але не так швидко, як думалося, принаймні, не сьогодні. Коли? Цього нікому не дано знати. Вря­тування людства буде, але вже в другому пришесті Христа, у невизпаченому майбут­ньому, до якого слід старанно готуватися. У доповнення до цього розробляється вчення про безсмертну душу і потойбічне життя. Вже йдеться не стільки про суспільні есхато­логічні проблеми, як про особисті. Коло есхатологічних проблем звужується до інтере­сів окремої особи, до індивідуального спасіння, до вдосконалення, у заданих парамет­рах людської особистості дається воля задоволенню егоїстичних перспектив.

У зв’язку з цим змінюється соціальна орієнтація християнства. Від заперечення римської і всякої влади до визнання їх, від бунтарства до покори, від революціонізму до примирення з дійсністю. Разом із цим (і поруч із цим) відбуваються зміни в складі хри­стиянських общин. В общини приходять представники верхівки суспільства, ширшає соціальна база християнства. Для християнства відкриваються цілком реальні можли­вості стати релігією не частини, а всього суспільства, надбати здобутки цього суспільс­тва.

Визначення часу виникнення пауліанського напряму в християнстві — дуже важли­ве завдання для історика. Якщо вважати, що воно вийшло цілком готовим з вуст апос­тола Павла, то це сталося не пізніше третьої чверті І ст. Якщо вважати, що воно було висловлене після написання Апокаліпсису, то це сталося вже в кінці І ст. Якщо зважати на те, що на редагування християнства мали вплинути такі значні події в римському су­спільстві, як ряд невдалих повстань рабів і пригноблених народів світу, у тому числі й іудеїв (повстання 66-73, 114-115, 132-135 рр.), то час його виникнення слід віднести на пізніше. Так чи інакше, але пауліанська редакція християнства виникає і роль св. Павла в цій справі не остання. Це було подальше вдосконалення християнства.

Сформульовані зміни у віровченні були в 1-му і 2-му посланнях апостола Павла до коринфян, посланні до галатів, посланні до римлян. Називають у зв’язку з цим і деякі апокрифи. Але нас цілком задовольняє офіційна версія цієї концепції. Поширюючи християнство, апостол Павло одночасно грунтовно перероблює його і фактично в тій частині ранньохристиянської літератури, яку звичайно приписують йому, зникає рево­люційно-демократичний дух Ісусового християнства, безумовно, вдосконалюється мо­ральне вчення Христа, починає панувати теософське вчення про Христа. Апостол Пав­ло розроблює вчення про боголюдину Христа як про дух і образ Бога. Він підтверджує версію воскресіння Ісуса і твердить, що віра в — це воскресіння дає вічне життя. Посилено розроблюється моральний бік вчення Ісуса. Павлові послання це цілий моральний компен- діум: не хвалися перед Богом і не хвалися людською мудрістю, не чванься, остерігайся пе­релюбу, утікай від розпусти, будь слугою для всіх і багато інших положень.

З’являються рішучі акценти в соціальному вченні Ісуса. «Нехай кожна людина ко­риться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе». І далі: «Тож віддайте належне усім: кому податок — пода­ток, кому мито — мито, кому страх — страх, кому честь — честь» (Рим. 13:7).

13.4.