Антропологічні підходи до вивчення релігії

Важко провести розділову лінію між антропологією та соціологією, оскільки вони розділяються радше згідно з традицією, ніж з погляду використовуваних ними методів. Антропологія головним чином зай­мається технологічно примітивними й позбавленими писемності куль­турами й тому використовує метод спостережень.

Одна з ранніх спроб поєднання даних антропологічних досліджень з даними археологічних спостережень за життям первісних суспільств була здійснена англійським антропологом Джоном Лебоком (1834- 1913). Його праця «Походженні! цивілізації та спосіб життя первісної людини» змальовує еволюційну схему розвитку релігії. Ця схема пе­редбачає такі стадії:

— атеїзм (відсутність релігійних уявлень);

— фетишизм;

— культ природи;

— тотемізм (система віри, яка припускає наявність особли­вих відносин між родом та тим чи іншим видом рослин або тварин);

— шаманізм;

— антропоморфізм;

— монотеїзм (єдинобожжя);

— етичний монотеїзм.

Дж, Лебок передбачив ідею відомого німецького теолога та філосо­фа Р. Ото про необхідність розрізняти уявлення Про ЄДНІСТЬ і святість Бога та його етичні характеристики. Нажаль, інформація Дж. Лебока здебільшого була невірогідною, а його схема — сумнівною та пробле­матичною, проте схема Дж. Лебока вплинула на інші форми еволюціо­нізму, який зажив великої популярності в соціології та антропології.

Англійський етнолог Е. Тайлор (1832-1917), якого вважають бать­ком сучасної антропології, відстоював у своїй праці «Первісна культу­ра» тезу, згідно з якою анімізм є прадавньою й базовою формою ре­лігії. Далі йдуть фетишизм, віра в демонів, політеїзм і, зрештою, моно­теїзм, який виникає через абсолютизацію верховного Бога, тобто Бога неба, у контексті політеїзму. Схожа система була розвинута Г. Спенсе­ром у «Принципах соціології».

Класифікація релігій — політеїзм, генотеїзм (тобто служіння боже­ству як верховному без обов’язкового виключення можливості існу­вання Інших богів) та монотеїзм — часто передбачала перевагу моно­теїзму над іншими формами вірувань. Природно, що антропологи XIX ст. перебували під сильним впливом релігійних уявлень західного суспільства.

Англійський антрополог Р. Марет( 1866-1943), на противагу Е. Тай- лору, вважав засадово-вихідним аніматизм, тобто віру в такі сутності, як, наприклад, «мана» — так звана надприродна сила. Р. Марет крити­кував Е. Тайлора за поверхово-інтелектуальний підхід, оскільки, на думку першого, первісні люди використовували персоніфіковані (вті­лені) сили як гіпотезу для пояснення снів, природних явищ та інших феноменів. За Р. Маретом первісна релігія «не стільки вигадується, скільки витанцьовується», а прадавні емоційні відносини — це не стіль­ки страх, скільки благоговіння (стосовно цього він близький до Р. Ото, який справляв на нього вплив).

Ще одна помітна постать у розвитку теорій релігій — англійський фольклорист Дж. Фрезер (1854-1941). У своїй праці «Золота гілка» він наводить матеріал для підтвердження ідеї, що людство почало з магії й розвивалося далі до релігії, а відтак —до науки. У Дж. Фрезера багато спільного з Е. Тайлором, але він вважає магію фазою, яка передувала вірі в надприродне. Згідно з Дж. Фрезером, усвідомивши, що магічні ритуали в дійсності не працюють, первісна людина починає поклада­тися на надприродні істоти, які перебувають поза її контролем, істоти, на яких треба зважати, щоб ураховувати людські цілі.

Ці та інші еволюційні схеми стали сприйматися критично у світлі деяких фактів, які стосуються релігії первісних народів. Так, шотлан- ський фольклорист А. Ланґ (1844—1912) з'ясував на підставі антропо­логічних спостережень, що чимало племен вірять у вище божество — творця й часто законодавця в царині моралі. Спроба А. Ланга довести існування початкового монотеїзму була спрямована, як вважали багато хто з антропологів, як проти еволюційних Ідей, так і проти усталених уявлень про напІвтваринний стан так званих дикунів. Оскільки А. Ланґ був скоріше журналістом, аніж антропологом, його погляди в науці всерйоз не сприймали.

Німецький католицький священик та етнограф Вільгельм Шмідт (1868-1954) здійснив антропологічне дослідження й з’ясував, що, справді, серед низки племен існує віра у верховне божество. Він ви­тлумачив цей факт як вияв монотеїстичного об’явлення. А. Ланґ та В. Шмідт підготували ґрунт для відмови від ранніх досить наївних ево­люційних теорій.

Більшість сучасних дослідників не поділяють поглядів В. Шмідта. Дехто, як, наприклад, Італійський антрополог Петацоні, твердив, що божество неба зазвичай вважають верховним або таким, що має певні природні переваги. Інші зазначали, що верховне божество в уявленнях людей постає як таке, що не бере участі в житті світу й тому не стає об’єктом чинного культу. У будь-якому разі має місце великий науко­вий стрибок від засновку, який полягає в тому, що у первісних народів є верховні божества, до висновку, згідно з яким стародавні люди були монотеїстами, Інші представники антропологічного підходу до релігії відзначали значущість у багатьох первісних культурах образу матері- богині (відмінної від небесного божества чоловічої статі). У цьому напрямку першопроходцем був швейцарський антрополог та юрист Йо- ган Бахофен (1815-1887), який присвятив матриархальним суспільствам свою пращо «Материнське право».

Дослідження походження релігій з опертям на спостереження жит­тя первісних суспільств не дало значущих результатів. Тоді антрополо­ги зосередили свою увагу на функціонально-структурному вивченні релігії у суспільстві, відмовившись від спроб дослідити її походження.

1.3.4.