Символічна антропологія

Провідним представником символічного методу в антропології та релігієзнавстві є сучасний американський антрополог Кліфорд При. Рішуче порвавши з функціоналізмом, К. Гірц заявив, що такі інсти­туції культури, як ритуал, міф та мистецтво, мають розглядатися не як відображення соціальної структури, а як окремі символічні системи.

Тому перед К. Гірцем постає проблема: наскільки здатен здійснити правильну Інтерпретацію значення ритуалу сторонній спостерігач? Які саме елементи культури дають дослідникові можливість проникнути в її цілісність? К. Гірц вважає, що в кожній культурі є ключові слова- символи, значення яких відкриває доступ до інтерпретації цілого. Спи­раючись на досвід своєї роботи в Індонезії та Мароко, він висуває на перший план вивчення ключових понять туземної самосвідомості. Наприклад, на Яві цими словами є «внутрішнє», «зовнішнє», «витон­чене», «брутальне». Зовнішнє та внутрішнє розглядаються «не як функції один одного, а як незалежні царини».

У внутрішній царині вишуканість досягається

...релігійною дисципліною... У зовнішній — етикетом... Завдяки ме­дитації цивілізована людина використовує своє емоційне життя для свого роду постійного трепету; завдяки етикету вона водночас захи­щає це життя від зовнішніх втручань і регулює свою поведінку та­ким чином, що вона стає передбачуваною, незаперечуваною, еле­гантною й майже пустопорожнім набором хореографічних рухів та усталених форм мови.

На Балі же все поглинене обрядом, відіграванням своєї ролі.

Панує прагнення стилізувати всі аспекти особистого вираження такою мірою, що неповторне, яке характеризує індивіда фізично, психологічно або біографічно, приглушене па користь приписува­ної ролі в незмінному хороводі балійського життя. Актори зміню­ються, драматичні обличчя залишаються, й саме драматичні облич­чя, а не актори, насправді існують.

Людина визначається тим, що вона — раджа або брахман, народи­лася першою, другою, третьою або четвертою. Балієць ототожнює себе повністю із своєю роллю. Ключовим словом у цій культурі є слово «со­ром», яке позначає страх не впоратися зі своєю роллю. У культурі Ма- роко ключовим є слово «родичання». Людина у своїй самосвідомості завжди співвідносить себе із своїм родом та з місцем, де вона народи­лася. Проте це співвідношення може варіювати залежно від контексту.

К. Гірц пише, що культура народу — це «сукупність народу», тобто сукупність текстів, які антрополог намагається прочитати через голо­ви тих, кому вони належать.

Такий підхід до етнографічного та культурного матеріалу є єдино можливим, оскільки зберігає своє значення, а також свій функціона­лізм та психологізм. Розгляд символічних форм, вважає К. Гірц, як «ви­словлювання про щось», звернене до когось, принаймні відкриває мо­жливість аналізу, що проникає до самої суті справи. Різні суспільства зберігають свої власні інтерпретації. Треба тільки знайти доступ до них.

Підхід К. Гірца виявився дуже продуктивним і значно вплинув на вивчення релігій. Особливо важливу роль відіграла одна з його праць — «Релігія як культурна система», в якій він дає класичне визначення ре­лігії:

Релігія — це система символів, які працюють на виникнення потужних всепроникних та тривалих орієнтацій і мотивацій через формування уявлень про загальний порядок існування, оточених такою аурою фактуальності, що новоз’явлені орієнтаціїта мотивації виглядають єдино реалістичними.