Релігійна реформація в Європі

Протестантизм — один із трьох головних напрямів християнства. Особливості ідео­логії та орієнтації сучасного протестантизму зумовлені історією його виникнення і по­дальшого розвитку.

Християнство ніколи не було однорідним, у ньому постійно виникали опозиційні одна одній церкви, групи. Відбувалося це тому, що християнські ідеї неоднаково про­никали в різні соціальні верстви, виступаючи як ідеологічне оформлення їх класових і політичних позицій. Починаючи з XVI ст. опозиція католицькій церкві набула могут­ньої сили, яка охопила Європу, Це зумовило появу нового напряму у християнстві про­тестантизму.

На той час римсько-католицька церква була великим центром феодальної системи, феодальних виробничих відносин. їй належало не менше трьох частин усіх земельних володінь у католицьких країнах. Буржуазія, підіймаючись на боротьбу проти феодаліз­му, неминуче повинна була виступити й проти католицької церкви. Саме в цей період одержала розвиток «протестантська єресь», на противагу феодальному католицизму.

Ідеологи протестантизму заперечували богослужіння в католицькій церкві, ті догма­тичні положення, на яких вона грунтувалася. Свої ж реформи протестанти обгрунтува­ли «дійсним прочитанням» Священного писання» (Біблії), яке вони оголосили єдиним авторитетом у питаннях віри. Індивідуалізація, характерна для буржуазної епохи, вису­ває на порядок денний перебудову релігійних уявлень. Якщо православ’я і католицизм регламентують систему постів, то протестантизм пропонує кожному вирішувати це пи-

тання виходячи з власних смаків, пристрастей, звичок. Зазнала змін у протестантизмі і сама ідея Бога. З позицій протестантської ідеології, Бог існує тому, що він потрібен лю­дині, котра в нього вірить. «У що віриш, те й маєш» — ось формула протестантів.

У різних країнах Західної Європи протестантизм набуває особливих, специфічних форм. Найбільш значними напрямами у протестантизмі, які виникли в XVI ст., були лютеранство і кальвінізм.

Розклад феодального способу виробництва й поступове визрівання капіталізму в надрах феодального ладу спричинило в Європі ідеологічний рух у формі боротьби про­ти католицизму.

У русі Реформації релігійні мотиви тісно перепліталися з політичними, дуже швид­ко визначилися два табори: плебейсько-революційний, представлений Томасом Мюн- цером (бл. 1490-1525), ідеали якого були близькі соціалістичним і фактично вели до за­перечення не тільки католицизму, а й релігії в цілому, та бюргерсько-поміркованим на чолі з Мартіном Лютером (1483-1546), який далі реформаторства в галузі релігії не пі­шов; з останнього й розпочався протестантизм.

Він увібрав цілий ряд течій. їх поріднюють такі релігійно-догматичні особливості: заперечення верховної влади Папи, а звідси заперечення авторитету «Священного пе­реказу», акцентування на внутрішній релігійності як основі особистого спасіння («ви­правдання вірою»), позбавлення духовенства привілейованого статусу «посередника між людиною й богом», спрощення обрядів і культу (відмова від поклоніння іконам і мощам, заперечення культу богоматері і святих, зменшення кількості свят та ін.), лікві­дація чернецтва, здешевлення церкви, надання їй національного характеру (богослу­жіння національною мовою). У XVI-XVΠ ст. склалися релігійні напрями, умовно на­звані раннім протестантизмом: лютеранство, цвінгліанство, кальвінізм, англіканство, квакерство, унітаризм, соцініанство, анабаптизм і менонітство.

13.3.2.