Організаційна структура Римо-католицької церкви

Ватикан. Ватикан — самостійна держава на території Італії, площею в 44 га. Він розташований на території Ватиканського Холму (де знаходиться собор Святого Павла, два папських дворця, резиколія довжиною в кілька сот метрів, що з’єднує Ватикан з сіттю італійських залізниць, електростанція, радіостанція, телеграф, початкова школа, а також збройні сили, жандармерія, преса.

Голову Ватикану обирають з середовища кардиналів — вищих представників духо­венства — на колегії кардиналів (конклав), на все життя. При цьому Папа відмовляєть­ся від свого попереднього ім’я і приймає нове. Збори кардиналів відбуваються у ви­ключних випадках, в основному для виборів нового Папи.

У XIII ст. трапився випадок, коли кардинали не могли домовитися про обрання но­вого Папи протягом двох років, дев’яти місяців і двох днів. Григорій X був змушений виробити особливу процедуру, яка з деякими змінами існує до цього часу. Було прийн­яте рішення замуровати конклав кардиналів у круглому залі, що примушувало їх бути більш лояльними. Через три дні з часу відкриття конклаву вводився скорочений пайок, а через вісім днів кардинали отримували лише хліб, воду і вино. Папа обирався більші­стю, в два тури; після обрання бюлетені спалювали.

Зв’язок конклаву із зовнішнім світом здійснювався через комин. Коли з труби йшов чорний густий дим, всім було видно, що Папу досі не обрано. Чистий дим означав — нового Папу обрано, конклав завершився. Після цього кардиналів розмуровували, і ста- рійший за віком кардинал виводив обраного Папу і проголошував період нового пон­тифікату.

Конклав, зібраний 25 серпня 1978 року, був найкоротшим, він продовжувався всьо­го 11 годин. Вибір кардиналів зупинився на тому, хто мав, як здавалося, найменші шан­си — на Альбіно Дюгоні, патріархові Венеції.

Ранком 28 вересня 1978 року Іоанна Павла І було знайдено мертвим у своїй опочи­вальні.

Наступний конклав продовжувався 72 години, на престол Папи Римського було об­рано 58-річного Кароля Войтилу, польського кардинала, архієпископа краковського, що прийняв ім’я Іоанна Павла II.

За всю багатовікову історію католицизму на папському престолі змінилися 264 Па­пи та антипапи (так звані папи, чиє обрання вважалося незаконним). До середини XVII ст. з 243 Пап було проголошень самозванцями та єретиками 31, заколото — 13, отруєно — 18, задушено — 9, зіслано й вигнано — 30.

Ворожі католицтву релігійні вчення називались єресями, а їх прибічники єретиками. Католицька церква вела надзвичайно жорстоку боротьбу з єретиками, вона розправля­лась з усіма, хто насмілювався підняти проти неї свій голос. Для боротьби з єретиками було запроваджено спеціальний церковний суд — інквізицію. Людей звинувачували у відступі від вчення церкви, кидали у в’язниці, піддавали страшним тортурам; декого присуджували до спалення на кострі.

Інквізиція існувала у всіх країнах Західної Європи. З особливою жорстокістю вона діяла в Іспанії. Згідно з підрахунками істориків в цій країні було спалено й вигнано майже 3 мли. чоловік. Загальна кількість жертв інквізиції у всіх країнах Західної Євро­пи становить 9-12 млн. чоловік.

Проте грати й костри інквізиції не могли зупинити руху, спрямованого проти гноб­лення й засилля католицької церкви. Серед народних мас зростала невдоволеність полі­тикою папства, накопичувалось обурення проти духовенства. Суду інквізиції підлягали, головним чином, ті, кого підозрювали в єресі; крім них підлягали катуванню і такі кате­горії звинувачених, як:

1) хулителі релігії і ті, хто мав хибні уявлення про могутність Бога;

2) всі, хто займався чародійством і гаданням, особливо ті, що використовували при цьому священні предмети й речовини, наприклад, святу воду та єлей;

3) всякий відлучений, котрий не шукав примирення з церквою;

4) ті, хто ховав й захищав єретиків;

5) особи, котрі чинили опір ухвалам інквізиції;

6) міста, правителі й королі, які захищали єретиків;

7) влада, що не відмінила в країні постанов, не сумісних з вимогами інквізиції;

8) адвокати, нотаріуси та юристи, котрі захищали єретиків;

9) особи, які відмовилися від присяги, що вимагала інквізиція;

10) іудеї і маври, які схиляли християн до відступництва;

11) всякий, хто торкався єресі словом, справою або твором;

12) всі, хто були повинні у злочинах проти моралі.

Як бачимо, мало хто з людей не міг підпасти під цей перелік «релігійних» злочинів.

В ієрархії католицької церкви спостерігається сувора централізація і безумовна під­леглість нищих церковних органів вищим. Очолює католицьку ієрархію «Священна ко­легія кардиналів». Кардинал — вища духовна особа після Папи. Згідно з традицією кі­лькість кардиналів не повинна перевищувати 70 чоловік. Частина їх постійно перебуває в Римі й очолює ватиканські установи, інші перебувають у різних країнах, де від імені Ватикану здійснюють керівництво місцевими католицькими організаціями. Кардиналів призначає Папа.

Постійною установою Ватикану є державний секретаріат. Він відає дипломатични­ми відносинами з тими країнами, з якими Ватикан має стосунки (їх зараз близько 60). Це так би мовити Міністерство закордонних справ. Державний секретар відіграє важ­ливу роль у житті Витикану. Постійні посли — папські нунції (Італія і Ватикан також обмінюються послами). Якщо постійні дипломатичні відносини не підтримуються, то надсилаються тимчасові представники, яких називають лягатами.

Уся територія, на якій розповсюджений католицизм, поділяється на області, що складаються з 1400 єпархій. Зараз за рахунок країн Африки та Азії чисельність єпархій зростає. У великих єпархіях є вікарні єпископи — помічники єпископів.

У тих країнах, де багато єпархій, є примас, тобто старший для всіх єпископів країни. Вони є там, де національна церква має автономію. Якщо такої автономії нема, то кожний єпископ безпосередньо підпорядковується Риму. Деякі примаси носять звання кардиналів. Є країни, де примас один, а кардиналів кілька. Наприклад Франція, на території якої існу­вала самостійно держава Бургундія, зникнення якої не скасувало посаду кардинала.

Установи Ватикану включають у себе 9 конгрегацій (об’єднань), 3 трибунали й де­кілька секретаріатів. Конгрегації очолюються групою кардиналів (3-4 чоловіки) і пре­фектом (своєрідне міністерство).

Найбільш важливою є Конгрегація священної канцелярії. Існує також Конгрегація пропаганди віри, яка здійснює місіонерську діяльність, головним чином у країнах Азії та Африки.

Значну роль у ватиканському керівництві відіграють трибунали:

1) апостольського потенціарію, в якому в минулому відкрито спекулювали індульге­нціями, а тепер продовжують «відпускати гріхи» таємно, лише в інтересах Ватикану;

2) трибунал «священної римської роти», що є головним судовим органом папської держави;

3) »верховний трибунал апостольської сеп’ятури», що займається судовими справа­ми католицизму в різних країнах.

Секретаріати схожі на конгрегації, тільки очолює їх кардинал, тобто секретар. Кіль­кість їх змінюється, той чи інший секретаріат можуть створювати на певний строк.

Римсько-католицька церква беззастережно визначає Папу, у православних же немає єдиного верховного керівника, і кожну автокефальну церкву очолює власний духовний пастир.

Папство. Слово «папа» (походить від грецького слова рарас), що значить «батько». Починаючи з раннього середньовіччя ім’я «папа» фігурує в церковних документах як загальноприйнятий титул єпископа Риму, а в 1073 році Папа Григорій VII заявив, що право носити титул «Папа» належить тільки римському єпископу. Однак і донині офі­ційна номенклатура, яка використовується в католицькому церковному праві, не засто­совує слова «папа». Його заміняє вираз «римський понтифік». або верховний жрець, запозичений з язичницької термінології давньоримської релігії, в якій колегія понтифі- ків під керівництвом верховного жерця відповідала за організацію офіційного держав­ного культу.

Офіційний повний титул Папи займав кілька рядків книжного тексту: єпископ рим­ський, вікарий Ісуса Христа, спадкоємець князя апостолів, Верховний понтифік Все­ленської церкви, патріарх Заходу, примас Італії, архієпископ і митрополит Римської провінції, Верховний правитель Держави Град Ватикан, раб рабів Божих. Крім цього Папа обіймає посаду глави держави.

Держава Град Ватикан має свій гімн й офіційний державний прапор (жовта і біла вертикальні смуги). У середині білої смуги — зображення папської тіари (трійчастої корони) і схрещених ключів.

У 1970 році Папа Павло VI ліквідував Благородну гвардію (лишився тільки ор­кестр), відмовився від папської жандармерії, яка проіснувала півтора століття. Він збе­ріг лише Швейцарську гвардію.

На даний час швейцарські гвардійці використовуються як вартові, що стоять біля воріт Ватикану, у дворику св. Дамасія, у Клементинському залі Апостольського палацу, а також перед особистими апартаментами Папи.

Папа як глава Ватикану користується правом бути нагородженим «рицарськими ор­денами». Найвищими нагородами є: Вищий орден Христа, Орден Золотої Шпори, Ор­ден Пія, Орден Св. Григорія Великого, Орден Св. Сільвестра; також «Хрест за Церкву і Папу», медаль за заслуги «Золота Роза».

Офіційні папські документи виходять друком у ватиканському періодичному ви­данні. Вони поділяються на кілька категорій. Найважливіші з них такі, що носять уро­чистий характер,— це апостольські конституції та булли. До другої категорії належать так звані скорочені папські постанови приватного характеру. До третьої категорії вхо­дять різні папські послання. Деякі з них носять назву «декретів». З 1740 року з’являються «окружні» папські послання, або енцикліки. Як правило, адресатами енци- клік є увесь католицький єпископат і віруючі.

Теми рефератів

1. Містичне розуміння. Церква як «тіло Христове» та «град Божий».

2. Ступені священства у католицізмі. Духовенство і миряни.

3. Старозаповітні корені християнської моралі.

4. Католицька церква у Середні віки.

5. Інститут папства як суспільно-політичний чинник.

6. Зміцнення папської влади в римський церкві.

7. Христові походи.

8. Система урядування Римо-католицької церкви у Середні віки.

9. Західне чернецтво на службі папству.

10. Католицькі школи та університети.

11. Боротьба церкви за духовну монополію. Ксенофобія. Походи проти єретиків. Інквізиція.

12. Криза католицької церкви у передреформаційну епоху (ХІУ-ХУ ст).

13. Збройна боротьба католиків з протестантами. Розподіл релігієзнавчого впливу.

14. II Ватиканський Собор. Аджорнамето.

15. Соціальна доктрина католицької церкви.

16. У чому полягає умовність відмінності між поняттями «католицький» і «православний».

17. Соціально-політичні орієнтації в католицизмі.

18. Католицькі чернецькі ордени: історія і сучасність.

19. Соціальна доктрина католицизму, етапи її розвитку.

20. Маріологія як напрям католицької теології.

21. Історія папства.

22. Понтифікат Папи Іоанна Павла II.

23. Католицизм в Україні.

24. Особливості понтифікату папи Бенедикта XVI.

25. Процес евангелізації в Католицькій Церкві.

26. Історія Римсько-католицької Церкви, особливості її організації і діяль­ності.

27. Основні джерела віровчення католицизму.

28. Особливості католицької теології.

29. Організаційна структура Римсько-католицької церкви.

30. Ватикан.

31. Сучасний католицизм.

32. Соціально-політичні орієнтації в католицизмі.

33. Римсько-католицька церква в Україні.

34. Витоки та становлення унійного руху.

35. Українська Греко-Католицька Церква.

питання. Завдання

1. Що таке катехізиси?

2. Що таке таїнство у християнстві?

3. Розкрийте основні моменти семантики католицького храму.

4. Якою є богослужбова практика і догматика у католицізмі?

5. Які обрядові відмінності існують між католицизмом і православ’ям у здійснені таїнств?

6. Назвіть основні відмінності між православним і католицьким богослу­жінням.

7. Які свята найважливіші для католиків?

8. Чим вирішується церковний устрій у католицизмі?

9. Якими є спільні джерела віровчення західного і східного християнства?

10. В чому полягають принципи догматичного та богословського розвитку у католицизмі?

11. Назвіть основні догматичні розходження між православ’ям і като­лицизмом?

12. Як можна оцінити вчення про примат Папи Римського?

13. В чому полягає своєрідність упорядкування чернечого життя у східно­му і західному християнстві?

14.Охарактеризуйте перспективи православно-католицького богословсько­го діалогу.

15.Що таке чистилище?

16.Охарактеризуйте особливості церковного устрою католлицизму.

17. В чому полягають особливості культової практики у католицізмі?

18. Охарактеризуйте головні догматичні й канонічні розходження між ка­толицизмом і православ’ям.

19. У чому виявлялися особливості боротьби католицької церкви з єресями?

20. Чим різниться ставлення католицької і православної церков до тенден­цій у розвитку людства?

21. Наскільки, на вашу думку, відповідає структура, система управління католицькою церквою вимогам централізації й свободи національних релі­гійних утворень?

22. Якими були позиції католицьких громад на різних етапах історії України?

23. Коли був II Ватиканський Собор?

24. Які чернецькі католицькі ордени Ви знаєте?

25. Коли був обраний папа Бенедикт XVI?

Тести

1. Хто особливо шанується в католицизмі?

2. Четвертий ступінь священства у католицизмі — це...

3. Голова Римської католицької церкви — це...

5. Центр Римської католицької церкви.

7. Хто був главою католицької церкви у другій половині XI ст.

8. Із числа кого обирають папу на таємному голосуванні?

9. Що католицька церква вважає джерелом віровчення?

10. Як називається католицький храм?

Рекомендована література

1. Августин Блаженный. О граде Божием. Сочинения в 2-х томах — М.: Рарогъ, 1993. — Т.1.

— 682 с.

2. Аверинцев С.С. Новый завет // Философская энциклопедия: В 5 т. — М., 1960-1970. — Т.4. — С. 88-89.

3. Библейская энциклопедия. Труд архимандрита Никифора. — М.: издательский центр «Те- рра», 1990. — 902 с.

4. Библия: Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета, (канонические): В 2 т. — СПб.: Духовное просвещение, 1991. — 1193 с.

5. Боргош Ю. Фома Аквинский. — М.: Мысль, 1987. — 215 с.

6. Вітаю тебе, Україно! Пастирський візит Святішого Отця Івана-Павла II в Україну 23-27 червня 2001 року. Промови і проповіді. — Львів: Свічадо, 2001. — 112с.

7. Войтыла К. Основания этики // Вопросы философии. — 1991. — №4. — С. 29

8. Герилюк-Купчинський П. Вірю в Бога. Проповіді, складені на основі повчань єпископа, ректора Католицького університету в М.Будапешті д-ра Тігмара Тота. — Львів: Місіонер, 1996.

— 319с.

9. Головащенко С.І. Історія християнства. — К.: Либідь, 1999. — 350с.

10. Греко-католицький церковний календар. — Київ-Львів: Свічадо-Кайрос, 1992 — 182с.

11. Григулевич І.Р. Папство XX ст. — К.: Либідь, 1991. — 496 с.

12. Грижьель С. Новый человек, воссозданный Христом, строит новую Европу (Европа — это жилище, а жилище — это событие) // Христос - источник новой культуры для Бвроны на за­ре нового тысячелетия. Предсинодальный Симпозиум в Ватикане. — Тверь: Созвездие, 2000. — С. 15-22.

13. Гьофнер Йозеф, кардинал. Християнське суспільне вчення. — Львів: Свічадо, 2002. — 304с.

14. Декрет «Об апостольстве мирян» // Второй Ватиканский Собор.Конституции, Декреты, Декларации. — Брюссель: Жизнь с Богом, 1992. - С. 295-328.

15. Декрет о миссионерской деятельности Церкви // Второй Ватиканский Собор. Конститу­ции, Декреты, Декларации. — Брюссель: Жизнь с Богом, 1992. — С. 469-514.

16. Догматическая конституция о Церкви (Свет народам) // Второй Ватиканский Собор. Конституции, Декреты, Декларации. — Брюссель: Жизнь с Богом, 1992. — С. 5-78.

17. Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні / за заг. ред. А. Колодного, П. Яроцького, О. Сагана. — К.: Гнозис, 2001. — 278с.

18. Енцикліка «Centesimus annus» («Сотий рік») // Церква і соціальні проблеми. Енцикліка «Сотий рік». — Львів: б. в., 1993. — С. 443-515.

19. Енцикліка Папи Лева XIII «Нові речі» (Rerum novarum) // Церква і соціальні проблеми. Енцикліка «Сотий рік». — Львів: б. в., 1993. — С. 516-549.

20. Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні / за заг. ред. А. Колодного, П. Яроцького, О. Сагана. — К.: Гнозис, 2001. — 278с.

21. Енцикліка «Centesimus annus» («Сотий рік») // Церква і соціальні проблеми. Енцикліка «Сотий рік». — Львів: б. в., 1993. — С. 443-515.

22. Енцикліка Папи Лева XIII «Нові речі» (Rerum novarum) // Церква і соціальні проблеми. Енцикліка «Сотий рік». — Львів: б. в., 1993. — С. 516-549.

23. Іван-Павло II. Енцикліка Evangelium vitae до єпископів, священиків і дияконів, ченців, черниць, світських католиків та до всіх людей доброї волі про вартість і недоторканість людсь­кого життя. — Ватикан: Libera Editric e Vaticana. — 159 c.

24. Іван-Павло II. Переступити поріг надії. — Київ-Львів: Свічадо-Кайрос, 1995. — 172с.

25. Ильин А. Иезуиты и их влияние на историю человечества. — СПб.: Изд-е М.В.Пирожкова, 1905. — 485 с.

26. Католицизм. Релігієзнавчий словник. -К.: Наукова думка, 1996.-718 с.

27. Конрад Μ. Націоналізм і католицизм. — Львів: Накладом видавничої кооперативи «Ме­та», 1934. — 45с.

28. Лубський В.І. Релігієзнавство. — К.: Вілбор, 1997. — 479с.

29. Любачівський Μ. Вірую в Єдиного Бога. Проповіді і розважання. — Рим: Вид-во Укр. Католицького Ун-ту, 1990. — 344 с.

30. Нагірна проповідь Ісуса Христа. Збірник радіопроповідей з Ватикану. - Львів: б. в., 1993. -191с.

31. Омэнн Дж. Христианская духовность в католической традиции. — Рим-Люблин: Изд-во Святого Креста, 1994. — 416с.

32. Святе Письмо Старого і Нового Завіту. — United Bible Societies, 1992. - 1422c.

33. Сліпий Й. Господи, до Тебе возношу душу мою. — Мельборн: Просвіта, 1991. — 605с.

34. Сліпий Й. Твори: В 14 т. — Рим: Romae, Укр. католицький ун-тет ім. Св. Климентія па­пи, 1975. — Т. III-IV. — 457с.