Революційний рух в Україні у 1905-1907 рр.
Перша російська революція, що розпочалася подіями «Кривавої неділі» 9 січня 1905 р., супроводжувалася активними діями робітників, селян, усіх демократичних верств суспільства. Звістка про криваву розправу над учасниками мирної демонстрації у Петербурзі швидко облетіла всю країну, викликавши гнів та глибоке обурення робітників й усіх трудящих.
Уже 12 січня почався страйк на Південно-російському машинобудівному заводі в Києві, який підтримали робітники заводу Гретера і Криванека та інших підприємств міста. Страйкарі відстоювали економічні інтереси, проте висували і вимоги загальнополітичного характеру. Протягом січня страйкували робітники Катеринослава, Кам'янського, Горлівки, Юзівки, Енакієвого, Маріуполя, Житомира, Бердичева та інших промислових міст і регіонів України. У січні 1905 р. в шести губерніях України страйкувало 41 підприємство, а загальна чисельність страйкарів перевищила 11 тис. чол.До березня 1905 р. страйковий рух продовжував невпинно наростати, втягуючи в революційну боротьбу дедалі більше робітників. У деяких районах Донбасу та в Миколаєві адміністрація кинула на придушення виступів полїцїю i війська, що призвело до кривавих сутичок між страйкуючими і солдатами. Протягом перших трьох місяців революції в Україні страйками було охоплено понад 320 заводів, фабрик та майстерень, а чисельність страйкарів, за далеко неповними даними, досягала 170 тис. чол. У зазначений період страйки мали переважно економічний характер. Їх учасники добивалися встановлення 8- годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, забезпечення оплати у зв'язку з хворобою, відкриття шкіл для дітей тощо. Могутній натиск робітників примусив капіталістів у багатьох випадках піти на деякі поступки.
Весною і влітку 1905 р. відбувалося швидке наростання масової боротьби пролетаріату. У багатьох мicтax, зокрема Одесі, Києві, Луганську, Мелітополі, Xapкoвi, Катеринославі, пройшли першотравневі масовки та робітничі збори, страйки і демонстрації.
Налякане революційним піднесенням царське самодержавство опублікувало підготовлений міністром Булагіним закон про скликання дорадчої Державної думи. За її допомогою царизм мав нaмip послабити революційний натиск. Проте у жовтні 1905 р. розпочався всеросійський жовтневий політичний страйк, який охопив понад 2 млн чол. На Україні в ньому взяло участь 120 тис. чол. У Катеринославі, Xapкoві, Одесі відбулися криваві сутички і барикадні бої між страйкарями і царськими військами.TA · Ci Ci · Ci Ci ·
Всеросійський політичний страйк показав могутність робітників. Він паралізував сили уряду і примусив царя видати 17 жовтня Maнiфест про «громадянські свободи» і скликання зако- нодавчоі Думи із залученням до виборів ycix верств населення. У дні жовтневого страйку почали формуватися ради робітничих депутатів. У жовтні-грудні 1905 р. вони виникли у найбільших промислових центрах України - Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому, Маріуполі, Юзівці і Кременчуку.
З літа 1905 р. і особливо активно після всеросійського жовтневого страйку серед робітників розгорнувся рух за організацію професійних спілок. У листопаді 1905 р. в Україні налічувалося не менше як 80 професійних спілок, вони діяли в усіх великих містах. Основну увагу профспілки приділяли боротьбі за поліпшення економічного становища робітників, проте разом з тим сприяли залученню трудящих до політичноі боротьби.
Під впливом виступів робітничого класу посилились селянські заворушення. Тїльки в першїй половиш 1905 р. селянський рух охопив 43 з 94 повїтїв України, всього у peгіоні вїдбулося 1857 селянських виступів. Улїтку 1905 р. почали створюватися місцеві організаціі Всеросійської селянської спїлки. В Україні в листопаді-грудні 1905 р., за неповними даними, було 7 губернських, 12 повїтових, 120 сїльських i волосних органїзацїй спїлки, якї об'єднували десятки тисяч селян. Селянська спїлка була дійсно народною, масовою організацією і сприяла розвитку політичноі активності селянства.
Після жовтневого політичного страйку селянський рух посилився.
Восени 1905 р. в Україні він охопив 64 повіти з 94. Протягом жовтня-грудня 1905 р. відбулося 1800 виступів українських селян, якими було охоплено 2100 сіл із населенням понад 2 млн чол. Усього протягом 1905 р. в Україні відбулося близько 4 тис. селянських виступів, що охопили 6884 села з населенням понад 5 млн чол. У Чернігівській, Полтавській і деяких інших губерніях відбулися справжні селянські повстання. Найбільшим із них був виступ селян у с. Великі Сорочинці на Полтавщині.Революційні настрої у 1905 р. перекинулися і на армію. Збройна опора царизму захиталася, почалися виступи серед солдатів і матросів. Найбільшим з них було повстання матросів на броненосці «Потемкин» 14-25 червня 1905 р. І хоча воно зазнало поразки, все-таки відіграло велику роль у розгортанні антисамодержавного руху в армії та на флоті. Восени 1905 р. виступи солдатів і матросів відбулися в Севастополі, Києві, Харкові, Миколаєві, Катеринославі.
Кульмінаційним моментом революції став грудень 1905 р., коли у ряді міст відбулися збройні повстання. В Україні основними районами збройної боротьби проти царизму були Катеринославська губернія, Донбас, Київ, Одеса, Миколаїв, Харків. Під час збройних виступів робітників влада часто переходила до рук Рад робітничих депутатів.
Найенергійніше на боротьбу проти самодержавства у грудні 1905 р. виступив пролетаріат Донбасу. 3 початком 8-9 грудня політичного страйку на станціях Катерининської залізниці під керівництвом розпорядчого страйкового комітету, що перебував у Катеринославі, виникли місцеві розпорядчі страйкові комітети, до яких фактично й перейшла влада на залізниці. На станціях і в містах, які лежали по лінії Катерининської залізниці, - в Г риши- ному, Авдіївці, Микитівці, Юзівці, Чаплиному, Алмазному, Яси- нуватій, Г орлівці та інших - Ради робітничих депутатів і розпорядчі страйкові комітети організували робітничі бойові дружини, з їх допомогою взяли під свій контроль роботу залізничної адміністрації й рух поїздів на всій залізниці, чим на деякий час утруднили й затримали перекидання царських військ для розгрому робітників.
Страйк залізничників, що охопив Донбас, сприяв розгортанню страйкового руху на заводах, шахтах і рудниках. Під керівництвом страйкомів шахтарі й металісти разом із залізничниками створювали бойові дружини й готувалися до збройного повстання. 13 грудня дружинники на станції Яснуватій роззброїли загін солдатів, 14 грудня сталася сутичка робітничої дружини з драгунами на станції Авдіївці.Але найбільшого розмаху збройне повстання набрало в Горлівці. Тут ще 9 грудня після багатолюдного мітингу почався
політичний страйк, який 10 грудня переріс у загальноміський і охопив увесь навколишній район. Рада робітничих депутатів і страйковий комітет, взявши фактично владу в свої руки, готували робітників до повстання.
О 7-й годині ранку 17 грудня почався бій. Після двогодинної перестрілки військові загони змушені були відступити з міста у напрямку Єнакієва. Але в степу вони зустрілися з козаками, що йшли їм на підмогу. Об'єднавшись, вони обійшли Г орлівку й розгорнули наступ на залізничний вокзал. Після шестигодинного бою, під час якого, за офіційними даними, було вбито близько 300 робітників, дружинники змушені були відступити. Але царські власті, боячись нового виступу робітників, до 20 грудня не наважувалися повертатися до Горлівки.
Завдавши поразки збройному повстанню в Г орлівці, царські війська з 20 грудня розгорнули наступ проти робітників Донбасу в двох напрямках: з Катеринослава на Гришине і з Харкова на Г орлівку й Дебальцеве.
Грудневе збройне повстання в Україні, яке було складовою частиною збройної боротьби робітничого класу всієї Росії, зазнало поразки. Причинами поразки були розрізненість, неорганізованість, погана озброєність, оборонний характер повстання, неодночасність виступів, слабість керівництва, недостатня участь селянства, невміння робітників залучити на свій бік солдатів.
Після поразки грудневих збройних повстань почався другий період революції - перїод її спаду, який продовжувався до червня 1907 р. На цьому етапї робітники ще два рази піднімалися для нового натиску на самодержавство: навеенї 1906 р.
i в першї мїсяцї 1907 р. Проте порївняно з 1905 р. страйковий рух був уже слабшим. Якщо у 1905 р. в Україні страйкувало близько 500 тис., то в 1906 р. - трохи більше як 90 тис., а в 1907 р. - близько 55 тис. робітників. Страйки 1906-1907 рр. мали переважно оборонний, а не наступальний характер. Послані царським урядом для придушення виступів робітників каральні експедиції чинили жорстокі розправи. З 19 серпня 1906 р. почали діяти військово- польові суди. За їх вироками до квітня 1907 р. було страчено 683 чол. Царизм дедалі ширше використовував репресії, розстріли, заслання.У роки відступу революції не припинялися і селянські виступи. За перше півріччя 1906 р. селянський рух в Україні охопив 75 повітів з 94. Проте за кількістю учасників і гостротою боротьби він був слабшим порівняно з попереднім роком. Усього в Україні відбулося 2835 селянських виступів - майже в 1,4 рази менше, ніж у 1905 р. Здебільшого вони мали стихійний характер і зазнали поразки від царизму, який перейшов у наступ. 1907 р. відбулося лише 510 селянських виступів, або в 4 рази менше, ніж у перший рік революції.
Під впливом революційного руху робітників і селян продовжувалися заворушення в армії і на флоті. Найширшими в Росії були виступи матросів у Кронштадті та Свеаборгу в липні 1906 р. В Україні відбулися повстання солдатів 7-го саперного батальйону в Києві, ряд солдатських мітингів у Одесі і Харкові, демонстрація новобранців у Миколаєві, повстання солдатів у Полтаві та Херсоні. Проте всі ці розрізнені виступи були жорстоко придушені. Революція 1905-1907 рр. закінчилася поразкою, але завдала серйозного удару царському самодержавству.
3