Шляхта (землевласники) захищені від позасудового покарання та позбавлення землі «без вини»:

Князі: Найбагатша частина шляхти, нащадки удільних князів, не підпорядковувалися місцевій адміністрації.

Пани: Заможна шляхта з давнього боярського роду, земля —у спадковій власності.

Зем'яни: Середня шляхта, що отримала землю за військову службу з власним загоном.

Бояри: Дрібна шляхта, що служила особисто.

У 1528 р. відбувся перепис шляхти, і терміни «боярин» і «зем'янин» замінили на «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не визнали, втратили привілеї й перетворилися на селян.

Духовенство не підлягало світському суду: Вище – (митрополит, єпископи, архієпископи); Рядове( Звичайні священнослужителі)

До духовного стану належало майже 10 % населен­ня України. Його позиції змінювалися з часом: якщо в XIV ст. православна церква в Литві була панівною, то з XV ст. вона хоч і залишається найчисельнішою, проте поступається правами католицькій.

Непривілейованими станами були міщани і селяни.

Міщани:

- Патриціат Найбагатші та впливові ремісники-майстри і купці.

- Бюргери «Середній клас» Більшість купців, цехові ремісники.

- Плебс-дрібні ремісники і торговці.

Найнижчою і найчисленнішою верствою населен­ня (до 80 %) були селяни. Вони поділялися на «похо­жих» (особисто вільних) та «непохожих» (кріпаків). Із другої половини XV ст. кількість непохожих не­ухильно збільшується.

Першим документом, що започаткував закріпа­чення селянства, вважається рішення шляхти Гали­чини про обмеження переходу селян до іншого зем­левласника різдвяними святами за умови сплати ви­купу. У Литві закріпачення пов'язують із привілеєм Казимира IV 1447 р., а пізніше — з Литовськими статутами (1529,1566,1588 рр.). Селяни:

- Слуги- особисто вільні селяни, які перебували на службі і за це користувалися землею.

- Данники – особисто вільні та економічно незалежні селяни, які сплачували державний податок(данину)

- Тяглові – Могли бути і вільними і кріпаками. Працювали на державній або шляхтянській землі,за що відпрацьовували панщину з власною худобою (тяглом)

Антифеодальний рух поширюється в Україні у відповідь на закріпачення селян у XV - половині XVI ст.

Поширені форми протесту:— втечі від поміщиків;

— підпал поміщицьких маєтків;

— убивство поміщицьких слуг або родини поміщика. Джерела зафіксували і селянські повстання,дотого ж вони мали не тільки антифеодальну спрямо­ваність, а й визвольний характер.

1490р. — повстання під проводом Мухи, в якому взяли участь близько 10 тис. осіб. Повстанці зайняли Святий, Коломию, Галич, підійшли до Львова. У битві проти польсько-литовського війська селяни зазнали поразки й відступили до Молдови.

1491р. — повстання під проводом Андрія Барули, що теж закінчилося невдачею.

Значення повстань:не зважаючи на поразку на­родні виступи продемонстрували зростання боротьби українців проти соціального та релігійного гноблення.