<<
>>

§ 1. Поняття примусових заходів медичного характеру та їх види

Найважливішими засобами боротьби зі злочинністю є кримінально-правові засоби. їх виникнення і розвиток пов'язані з реакцією суспільства і держави на злочини, тобто правопорушення, які держава визнає небезпечними.

Реакцією держави щодо особи, яка вчинила злочин, є покарання. Іншого реагування людство поки що не знайшло. Але щоб застосовувати передбачене кримінальним законом покарання за вчинені діяння, необхідно встановити: в чому полягає це діяння, хто його вчинив, яким чином, з якою формою вини, які наслідки настали та багато інших обставин. Щоб їх з'ясувати та застосувати норми КК, державі необхідно мати відповідні установи кримінального переслідування та суду, а також передбачити в законі, хто, коли, де і з допомогою яких засобів має право і зобов'язаний виконувати певні дії, спрямовані на досягнення зазначених цілей. Реалізацію цих завдань та застосування норм кримінального права забезпечує кримінально-процесуальне право і кримінальний процес, що спираються на норми кримінального права.

520

Кримінально-процесуальне законодавство надає органам дізнання, досудового слідства, прокуророві та суду такі владні повноваження, реалізація яких завжди тією чи іншою мі-рою обмежує або ущемлює найбільш значимі конституційні права і свободи людини, яка потрапляє у сферу його діяльності. Найменші відступи від демократичних чи гуманістич-них засад як при законодавчому регулюванні кримінального процесу, так і під час право-зас-тосовчої діяльності призводять до істотного ущемлення прав людини та заподіяння шкоди авторитету держави.

Не випадково основоположні принципи кримінального процесу продекларовано у ряді міжнародних документів про захист прав людини і громадянина1. В статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права зазначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою.

Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, що їх встановлено законом2. Тому провадження щодо осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, повинно відповідати вимогам сьогоднішнього часу щодо захисту прав і свобод людини і громадянина України.

Близько 170 років тому в західноєвропейській юридичній і психіатричній науці виникла проблема щодо альтернативи «осудний—неосудний». З'ясувалося, що є велика група осіб, які є осудними щодо вчиненого злочину, однак страждають на психічні аномалії, що певним чином впливають на їхню поведінку.

На цій підставі виникло дискусійне питання про так звану обмежену, зменшену, відносну, спеціальну, погра-ничну або часткову осудність, яке і на сьогодні остаточно не вирішено, навіть з прийняттям нового Кримінального кодексу України, нові норми якого визначають поняття особи, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, яка вчинила у стані неосудності та обмеженої осудності суспільно небезпечні діяння, а також яка вчинила злочин у стані осудності, але захворіла на психі-

1 Маляренко В. Т., Вернидубов І. В. Прокурор у кримінальному судочинстві. — К., 2001. — С. 3.

2 Молдован В. В., Молдован А. В. Порівняльне кримінально-процесуальне право. — К., 1999. — С 259.

521

чну хворобу до постановления вироку або під час відбуття покарання (ст. 93 КК). Це пи-тання пов'язано з осудністю, є надзвичайно складним, при його вирішенні можливі найрі-зноманітніші градації, проте складність проблеми лише доводить необхідність її поглиб-леного вивчення та розробки.

Для повноти розкриття цієї проблеми необхідно зазначити, що обмежена осудність у різних варіантах визнається кримінальним законодавством Німеччини, Італії, Данії, Фінляндії, Швейцарії, Японії.

І хоча важко погодитися з усіма запропонованими авторськими варіантами назв, слід зазначити, що деякі юристи, як, наприклад, П. П. Музика, Ю. М. Антонян, С. В. Бо-родін, А. В. Наумов, визнають поняття «обмежена» та «зменшена» щодо осудності особи як «тотожні».

На наш погляд, це невірне тлумачення.

За тлумачним словником української мови: «Обмежений — з вузьким кругозором, інтересами, обмежений у якомусь відношенні; зменшений — зроблений меншим»1.

Отже, вищезазначені поняття не тотожні, й відповідно поняття «зменшена осудність» щодо особи застосовувати недоцільно, як стверджують деякі автори2, оскільки судам при призначенні покарання необхідно буде враховувати всі обставини, а саме: особистість злочинця та обставини справи, наприклад, для призначення покарання менше нижчої межі або переходу до іншого, більш м'якого виду покарань, ніж передбачено санкцією статті.

З такими доводами навряд чи можна погодитися, оскільки при призначенні покарання по кожній кримінальній справі, незалежно від обмеженої осудності чи стану неосудності, в якому підсудний вчинив злочин, суд повинен враховувати всі обставини, в тому числі й особистість злочинця.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК).

1 Словник української мови: В 11-ти т. — К., 1970—1980. — Т. З, 5.

2 Лень В. В. До питання, пов'язаного з осудністю // Вісник Запорізького юридичного інституту. — 1988. —№ 2. — С 129.

522

Осудність є однією із загальних ознак суб'єкта злочину і, водночас, юридичною передумо-вою вини та кримінальної відповідальності. Вона характеризується таким психічним ста-ном особи, за якого та в момент вчинення злочину здатна була усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними.

Осудною може бути визнана лише особа, наділена свідомістю та волею, що унеможливлюють для неї усвідомлення своєї поведінки та керування нею. Спроможність такого усвідомлення означає здатність особи розуміти фактичний бік та суспільну небезпечність її поведінки, що включає зміст вчинків, їх наслідки, причинний зв'язок між ними та соціальне значення діяння в цілому. Спроможність керування особою своєю поведінкою означає здатність обирати її напрям і контролювати свої дії (бездіяльність).

Особа, не здатна усвідомлювати фактичний характер чи суспільну небезпечність своєї поведінки, або ж, при збереженні такої здатності, керувати нею, не може визнаватись осудною, бути суб'єктом злочину і підлягати кримінальній відповідальності1.

Осудність та вік є передумовами кримінальної відповідальності, якій передує свідомий вольовий вибір, що включає розуміння соціального значення злочинних дій або бездіяльності та передбачення їх наслідків. Вибір варіанту поведінки являє собою результат взаємодії зовнішньої ситуації з особливостями особи суб'єкта, зокрема, з його психічним станом.

Психічний стан особи впливає на цілий комплекс кримінально-правових проявів суб'єкта: сам факт злочину, його характер, обставини.

Осудність, так само як вина та відповідальність, — центральна методологічна категорія права як з погляду її фундаментального теоретичного рішення, так і з погляду практичної цінності та прикладного значення для додержання прав і свобод людини2.

Осудність — кримінально-правове поняття, що є невід'ємною ознакою суб'єкта злочину.

Точне та повне

1 Див.: Яцеако С. С Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — К., 2002. — С 35—36.

2 Михеев Р. И. Уголовное право и психиатрия. — Владивосток, 1988. — С 17.

523

встановлення осудності — необхідна умова вирішення питання про визнання особи вин-ною1.

Осудність характеризує спроможність індивіда в момент вчинення злочину усвідомлювати фактичний характер своєї поведінки, її соціальні наслідки, а також керувати своєю поведінкою. В понятті осудності виділяються два критерії: медичний та юридичний. Дехто помилково вважає, що осудним може бути лише психічно здоровий суб'єкт. Однак осудними можуть визнаватися і психопатичні особи, які вчинили протиправні дії у стані компенсації, і душевно хворі у стані ремісії, тобто у тих випадках, коли особи, які мають психічні захворювання, що формально входять до складу медичного критерію неосудності, можуть усвідомлювати власну поведінку та керувати нею.

Отже, сам факт наявності психічного захворювання автоматично не тягне визнання особи неосудною.

Юридичний критерій характеризує неосудність у змістовному аспекті, його визначають три ознаки: інтелектуальна, вольова та емоційна. Однак у формулу осудності входять лише дві: інтелектуальна і вольова. Емоційна ознака самостійного значення не має, однак повинна враховуватися при встановленні осудності, оскільки в деяких випадках емоційне збудження (наприклад, при патологічному афекті) може виключати осудність особи2.

Для наявності юридичного критерію неосудності достатньо однієї ознаки — інтелектуальної або вольової. Якщо особа не втратила жодної із цих ознак, її не може бути визнано неосудною.

Наприклад, у вироку в справі А., засудженого Шевченківським місцевим судом м. Києва за ч. З ст. 101 КК, зазначається, що відповідно до висновку стаціонарної судово-психіатричної експертизи А. * виявляє ознаки олігофренії з помірно вираженими вольовими порушеннями. Однак у той період часу, до якого належать інкримі-

1 Мірошніченко Н., Орловська Н.

Обмежена осудність та її законодавче вирішення // Право України. — 1997. — № 7.— С 23.

2 Уголовный закон: опыт теоретического моделирования. — М., 1968. — С. 38.

524

новані йому діяння, ...А. не виявив якогось душевного розладу психічної діяльності, був здатний віддавати собі звіт у своїх діях і керувати ними, а тому А. стосовно вчиненого осудний»1.

Неосудність — це зумовлена розладом психічної діяльності нездатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК. Вчинення такого діяння в стані неосудності не тягне кримінальної відповідальності особи через відсутність її вини. Однак таке діяння залишається кримінально протиправним (природно, якщо відсутні обставини, що виключають злочинність діяння, перелічені в статтях 36—43 КК). З урахуванням проти-правності та суспільної небезпечності діяння неосудної особи для запобігання вчинення нею інших суспільно небезпечних діянь та її лікування до такої особи судом може застосовано примусовий захід медичного характеру — надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку або госпіталізація до психіатричного закладу з одним із трьох видів нагляду (див. коментар до ст. 93 КК)1.

Отже, у визначенні закріплюються обидва критерії неосудності: медичний та юридичний.

Примусові заходи медичного характеру також можуть застосовуватись до осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления вироку або під час відбування покарання. Частина З ст. 19 КК передбачає випадок, коли особа вчинила злочин в стані осудності, але потім, до постановления вироку, захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Суд, якщо визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя постанову про застосування до такої особи примусового заходу медичного характеру (ч. 1 ст. 421 КІШ). Після одужання особу може бути піддано покаранню, якщо не закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності або не з'явилися інші підстави для звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання. Час перебування у психіатричному закладі особи, до якої було застосовано примусовий захід медичного харак-

1 Юридична практика. — 1996. — № 23 (33).

2 Див.: Яценко С. С Зазнач, праця. — К., 2002. — С 36.

525

теру, зараховується в строк відбуття покарання, якщо вона засуджується до позбавлення волі або виправних робіт (ч. 1 ст. 423 КПК).

В ухвалі в справі Т. судова колегія Верховного Суду України зазначила, що застосування заходів медичного характеру допускається не лише до осіб з хронічним душевним захворюванням, а й до осіб, що мають тимчасовий розлад душевної діяльності, що настав після вчинення злочину1.

<< | >>
Источник: Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с. 2004

Еще по теме § 1. Поняття примусових заходів медичного характеру та їх види:

  1. 33. Примусові заходи медичного характеру : поняття та види
  2. Передмова
  3. § 1. Поняття примусових заходів медичного характеру та їх види
  4. § 6. Наука кримінального права
  5. § 2. Структура Кримінального кодексу
  6. § 2. Поняття неосудності та її критерії
  7. Осудність і неосудність
  8. ТЕМА 16. ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА,ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
  9. Перша кодифікація радянського права в Україні
  10. Реформування законодавства. Розвиток галузей права
  11. Функції фінансів підприємств та їх характеристика
  12. Еволюція виконання позбавлення волі персоналом установ виконання покарань
  13. Правовідносини між персоналом та засудженими при забезпеченні вимог режиму й безпеки в установах виконання покарань
  14. 2.3 Основні детермінанти, що породжують та обумовлюють вчинення злочинів персоналом виправних колоній у ході виконання покарання у виді позбавлення волі
  15. 3.1. Удосконалення адміністративного законодавства, що регламентує надання поліцейських послуг
  16. ВСТУП
  17. 5.3. Проблемні питання встановлення та призначення покарання за злочини проти здоров’я населення і системи заходів, що забезпечують його охорону, та застосування інших засобів впливу на осіб, які вчинили ці злочини