.              Поняття, ознаки та зміст зобов’язання.

Зобов’язання(obligatio) — правові відносини між конкретними особами, у силу яких одна з них (кредитор) має право вимагати від Іншої (боржника) певної поведінки на свою користь.

Ознаки зобов’язання:

І)              об’єктом зобов’язання завжди є дія (передача речі, виконання роботи, надання послуги);

61

2. зобов’язання є відносинами між точно визначеними особами. Такі відносини називають відносними;
3. зобов’язання обмежене визначеним терміном, навіть якщо він великий;
4. зміст зобов’язання (права та обов’язки сторін), за загальним правилом, визначався договором.

Римський юрист Павел так визначав зміст зобов’язання: «Сутність зобов’язання полягає не в тім, щоб зробити будь-який "предмет нашим чи будь-який сервітут нашим, але щоб зв’язати іншого перед нами, щоб він дав що-небудь, чи зробив, чи надав». Таким чином, боржник може здійснити три види дій:

1. дати(dare) — передати річ чи встановити речове право;
2. зробити(facere) — виконати фізичну роботу, зробити послугу або, навпаки, утриматися від дії;
3. надати(praestare) — гарантувати, дати поруку.

2. Класифікація зобов’язань:

1. за характером визнання правом розрізняли цивільні та натуральні зобов’язання. Цивільні зобов’язання мали судовий захист, і тому було можливим їх примусове виконання за рішенням суду. Натуральними ж називали зобов’язання, примусове виконання яких за рішенням суду було неможливим, тому що учасники такого зобов’язання не могли виступати один проти одного в суді. Такими були зобов’язання між хазяїном і рабом, батьком і підвладним сином. Виконання натурального зобов’язання залежало винятково від доброї совісті боржника. Але предмет, переданий кредитору на виконання натурального зобов’язання, не можна було вимагати назад;
2. за розподілом прав і обов’язків розрізняли односторонні та двосторонні зобов’язання.
   В односторонньому зобов’язанні одна сторона була носієм прав, а інша — носієм обов’язків. У двосторонньому зобов’язанні права та обов’язки покладались на обидві сторони;
3. залежно від властивостей предмета зобов’язання розрізняли ділені та неподільні зобов’язання, індивідуальні та родові зобов’язання. Зобов’язання було діленим, коли'його предмет піддавався розподілу без збитку для його цінності. Наприклад, діленим є зобов’язання сплатити визначену суму грошей. Але зобов’язання побудувати будинок, передати раба, надати сервітут неподільні. Індивідуальними були зобов’язання з приводу індивідуально визначених речей (незамінних), а родовими — з приводу родових (замінних). Загибель індивідуальної речі погашала зобов’язання, родова ж річ, за загальним правилом, не гинула. Наприклад, якщо в боржника вкрали гроші, приготовлені до виплати кредиторові, він все одно повинен був виплатити належну суму;

62

4. залежно від визначеності предмета зобов’язання розрізняли альтернативніта факультативні зобов’язання. Альтернативне їівбов’язання передбачало вибір боржником одного з варіантів наданим Наприклад, необхідно було передати кредитору раба Стиха або риби Галла. Передачею кожного з цих рабів зобов’язання погашалося. Факультативне зобов’язання припускало можливість іншого надання замість раніше обговореного. Наприклад, домовладика на свій вибір мни право або видати потерпілому свого підвладного, винного у пра- моїюрушенні, або сам відшкодовував нанесений збиток;

6. за підставами виникнення розрізняли договірні та позадо- tunipniзобов’язання (зобов’язання з деліктів, квазидоговорів та хнизиделіктів).

8. Підстава виникнення зобов’язання — юридичний факт, в вилу якого виникає зобов’язання. Римські юристи знали такі підстави ниникнення зобов’язань:

1. договори. Договір — це угода двох і більше осіб, спрямована ии виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків;
2. квазідоговори. Квазідоговір — одностороння, як правило, ' правомірна дія на користь майбутнього боржника;
3. делікти. Делікт — правопорушення, що посягає на інтереси Приватних осіб;
4. квазіделікти. Квазіделікт — неправомірна дія, яка подібна до делікту, але не входить до переліку деліктів.