. Поняття і структура володіння
У повсякденній мові поняття «володіння» і «власність» викорис- тонуються як взаємозамінні. Але юридично вони представляють собою різні види речових прав.
володіння(posessio) — фактичне панування над річчю, поєднане і наміром вважати її своєю, незалежно від наявності права на річ. володіння може бути наслідком як власності, так і добросовісного
45
*
придбання від невласника, а також наймання, крадіжки, привласнення знахідки і т. д.
У складі володіння римські юристи розрізняли два елементи: суб’єктивний(animuspossidendi— душа володіння) і об’єктивний (corpusposessiones— тіло володіння). Animuspossidendi— намір чи воля володіти річчю від свого імені. Corpusposessiones— реальне панування над предметом володіння. Наявність першого елемента не вимагає особливих форм прояву, вона передбачається при наявності другого. Тобто володілець не повинен доводити свою волю володіти річчю. Другий елемент означав практичну досяжність речі для володільця, при цьому не обов’язкове постійне фізичне зіткнення особи з річчю. Наприклад, володілець пасовища користується ним тільки у весняно-літній час, однак не перестає при цьому бути володільцем й узимку. Володілець череди, що віддалилася від дому, продовжує володіти тваринами, оскільки вони мають звичай повертатися додому.
Якщо є обидва елементи володіння (animusта corpus), то в наявності досконале володіння, що, безумовно, захищається правом (за допомогою преторських інтердиктів). При відсутності animusмає місце тримання речі.
Тримання(detentio) — це фактичне панування над річчю без наміру вважати її своєю. Триманням було володіння орендаря, узу- фруктуарія, зберігача, заставоутримувача, прекариста (прекарій — безоплатне дарування речі, що відкликається за першою вимогою). Утримувач володіє річчю у своєму інтересі, але не від свого імені.
Він прекрасно знає про те, що річ в жодній мірі йому не належить, тому й платить, наприклад, ренту. Володілець не мав жодного правового захисту, за винятком того, котрого міг вимагати від власника.- Види володіння.
Залежно від наявності чи відсутності правових підстав розрізняли законне і незаконне володіння.
Законне (титульне) володіння(posessiojusta) — володіння особи, що має право на річ. Законним було володіння власника та особи, яка одержала річ за згодою власника (орендар, заставоутримувач, зберігач).
Незаконне володіння(posessioinjusta) — володіння особи, яка не має права на річ. Незаконне володіння або встановлювалося незаконним шляхом (наприклад, шляхом крадіжки), або продовжувалося, незважаючи на вимоги власника повернути річ (наприклад, володіння річчю після закінчення строку оренди). Незаконне володіння мало два різновиди:
- добросовісне володіння. Добросовісний незаконний володілець не знав і не міг знати про відсутність у нього прав на річ.
46
Tilким було, наприклад, володіння особи, що придбала річ у покупим, який видав себе за власника речі;
- недобросовісне володіння. Недобросовісний володілець знав ЧИ повинний був знати про неправомірність свого володіння. Таким було володіння злодія, скупника краденого, особи, яка привласнила (Найдену річ, особи, яка утримує річ, незважаючи на вимогу власники про ЇЇ повернення.