3. Ієрархія джерел законотворення

Необхідно зауважити, що ієрархія джерел законотворчості повинна будуватися за принципом верховенства положень Конституції. Якщо розташувати джерела законотворення в порядку зменшення їх впливу та важливості, то ця ієрархія матиме такий вигляд: 1) федеральна Конституція; 2) федеральні законодавчі акти, договори та правила судового розгляду; 3)федеральні адміністративні положення; 4) федеральне загальне право; 5) конституції штатів; 6) законодавчі акти штатів та правила судового розгляду; 7) адміністративні положення штатів; 8) загальне право штатів.

Проте необхідно обережно ставитися до подібних класифікацій. По-перше, розташування джерела законотворчості на вищій сходинці ієрархії ще не є доказом його більшої частоти вживання. Як зазначалося в розділі І, хоча нині перевага надається федеральним законам, все ж таки на практиці, в реальному житті більшість щоденних справ та випадків, пов'язаних з фізичними та юридичними особами у Сполучених Штатах, врегульовуються законами штатів.

Друге застереження стосовно вищезгаданої ієрархії полягає в нерівномірності прояву тих чи інших її конфліктних комбінацій. Досить часто судам доводиться мати справу з випадками, коли неможливо врегулювати конфлікт за допомогою федерального законодавчого акта чи законодавчого акта штату. Проте досить рідко трапляється, щоб федеральна адміністративна постанова порушувала право, гарантоване конституцією штату. Типові федеральні постанови і типові положення конституцій штатів стосуються настільки різних речей, що конфлікт між ними є маловірогідним.

Тепер звернімо увагу на загальне право і законодавчі акти. Для цього є декілька підстав. По-перше, загальне та законодавче право разом регулюють переважну більшість правовідносин. По-друге, відносини між загальним правом та законодавчим правом є досить важливими, тому що дія одного безпосередньо зачіпає суть іншого. По-третє, судовий процес, пов'язаний із загальним правом або інтерпретацією чинного закону, може виступати зразком аналізу інших джерел права: обгрунтування прийняття законів на основі прецедентних рішень суду, коли це стосується загального права, а також використовуватись у всіх випадках, пов'язаних з прецедентним правом.