Характеристика джерел

Перспективи історичного дослідження значною мірою залежать від наявності, повноти й доступності джерел. Виявити в них найхарактерніші ознаки, їх повторюваність, встановити певні закономірності й особливості утворення джерел і на цій основі обґрунтувати вибір методів їх опрацювання та використання допомагає класифікаційна робота.

Більша частина документів сконцентрована в архівних установах: Центральному державному архіві України в м. Києві, Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, обласних держархівах України, а також Російському державному історичному архіві, Російському державному архіві давніх актів. Решта опубліковані і зберігаються в бібліотеках України й Росії.

Першу групу джерел становлять законодавчі акти і документи урядових установ, які несуть інформацію про напрями державної політики в аграрному секторі, підтримку окремих соціальних і національних груп населення тощо. Основні законодавчі документи зібрані у виданні “Полное собрание законов Российской империи”. Серед найважливіших законів другої половини ХІХ ст. – “Положення про найм на сільські роботи” від 12 червня 1886 р., в якому проглядається започаткування правових норм у стосунках наймача та найманого робітника [119].

Чільне місце серед джерел з проблеми посідає друга група – статистичні матеріали. Вони достатньо численні та різноманітні. Найважливішими серед них є підсумки переписів: 1877, 1887 років, “Статистика землевладения 1905 года”, Всеросійський сільськогосподарський перепис 1916 р., Сільськогосподарський і Поземельний перепис 1917 р. Вони проводилися з метою з’ясування ситуації в аграрному секторі. Незважаючи на різну повноту критеріїв обстеження, періодичність цих переписів дозволяє спостерігати за змінами в землеволодінні Російської імперії. Але більшість з них враховувала тільки загальну кількість володінь та площу землі, яка в них містилася, не виділяючи володіння за розмірами та становою належністю власників, через що вони обмежують дослідницькі можливості.

Сільськогосподарський перепис 1917 р. проводився за ініціативою Тимчасового уряду влітку 1917 р. Мета його полягала в підготовці аграрної реформи. Була запропонована широка програма обстеження: забезпеченість землею, худобою, реманентом, найманими робітниками, склад угідь і сільськогосподарських культур тощо. Але в умовах воєнного часу не було можливості охопити всі регіони, тому більш-менш повні відомості наявні лише по п’ятьох губерніях – Київській, Полтавській, Харківській, Чернігівській, Катеринославській. В цілому ж співставлення даних 1905 та 1917 рр. дозволяють скласти уявлення про зміни в поміщицькому землеволодінні.

Надзвичайно цінний матеріал для порівняння селянського й поміщицького господарств дають дванадцять випусків “Сельскохозяйственных и статистических сведений по материалам, полученным от хозяев”. Кожен з них містить матеріал по одному з напрямків: вільнонаймана праця, сільськогосподарські знаряддя, врожайність, ціни на землю тощо. Цінність цього видання в тому, що зафіксовані й проаналізовані відповіді землевласників зібрані методом опитування. Отже, отримана інформація може бути неповною, але достовірною.

Серед масових джерел особливе місце посідають “Материалы по статистике движения землевладения в России”. Вони простежують ринковий обіг приватного землеволодіння за кількома показниками протягом 1863-1910 рр., тобто майже за весь пореформений час. Ідея створення подібного видання виникла в 1895 р.

Дослідження кількості проданої і придбаної землі поміщиками, її вартості, ціни десятини проданої й придбаної поміщиками землі дозволяють розкрити основні закономірності у русі поміщицької землі на ринку. Ці показники відбивають тенденцію залучення панівного стану до загальної системи економічних відносин, а також перерозподілу землі всередині стану. Звичайно, нас цікавить питання точності статистичних даних. Відносно показника кількості угод слід зазначити, що він не завжди відповідав кількості осіб, які брали у них участь, через можливість здійснення кількох актів купівлі-продажу однією особою протягом року. Але все ж таки він дає досить повне уявлення про ступінь залучення поміщиків до операцій із земельною власністю. Вартість проданої й купленої землі могла бути заниженою, по-перше, через те, що не завжди вказувалась заборгованість заставлених маєтків, і замість дійсної ціни мала місце доплата чистими грішми. По-друге, вартість земельних ділянок іноді зменшувалась для зниження сплати мита.

Що стосується земської статистики, то вона значно менше цікавилась поміщицьким господарством порівняно з селянським. Далеко не в усіх місцевостях були обстежені і ті й інші господарства. Земські обстеження проводилися неодночасно в різних районах, збір відомостей здійснювався за програмами, що не співпадали. Відмінності земських видань полягали в різній мірі детальності характеристики приватновласницького господарства. Головна увага при обстеженні поміщицьких господарств зверталася на суто кількісні дані про розмір землеволодіння, площу ріллі, розміри тваринництва тощо. У поточній земській статистиці достатньо цінні порівняльні дані про врожайність на селянських та поміщицьких землях накопичені для ряду губерній протягом тривалого часу. Проте не всі вони дають уявлення про техніку поміщицького господарства й селянського та про вплив одне на одного. Недостатній рівень кваліфікації осіб, які проводили обстеження, відсутність в окремих господарствах відповідної документації, недоброзичливе ставлення поміщиків до опитування негативно впливали на достовірність отриманих даних. Плюсом земських переписів був їх масовий характер, адже обстеженню піддавалися всі приватні господарства без обмежень, що дозволяє виділити з загальної маси поміщицькі господарства, встановити їхній кількісний склад, виявити відмінності в організації господарства.

Третю групу становлять документи банків. Для дослідження становища поміщицького господарства непересічне значення мають документи Державного дворянського земельного банку.

Вотчинна документація віднесена до четвертої групи джерел. В основному вона зосереджена в особових архівних фондах, основна частина яких зберігається в центральних архівних установах. Так, у Центральному державному архіві України в м. Києві налічується близько 50 особових фондів поміщиків України пореформеного періоду, в Російському державному історичному архіві – понад 20, в Російському державному архіві давніх актів – близько 10. Ряд особових фондів зберігається в держархівах областей України. Вотчинна документація відбиває процес організації поміщицького господарства у всіх його проявах. У маєтках велися господарські записки (наприклад, у маєтку Ак-Мечеть – “Недельные записки”), головні господарські книги, господарські журнали по кожній з економій, товарні книги, книги особистих рахунків, цифрова й звітна вибірки тощо. Окрім цього, управителі вели активне листування з власниками маєтків, у якому детально описувалося економічне повсякдення. Ці документи висвітлювали наступні моменти: кліматичні умови, стан реманенту, види на врожай, ціни на робочі руки, систему ведення господарства, стан каси, наявність товарів на продаж, хід справ у маєтку, характеристику управляючим загальної ситуації, а також балансові відомості, зведення про здачу угідь в оренду тощо. Високий ступінь достовірності інформації, що міститься в цьому виді джерел, забезпечувалась знанням укладачами поточного діловодства і жорстким контролем з боку вотчинних контор і самих поміщиків. Водночас не виключаються випадки недобросовісності управителів і конторників, які іноді заради користі не зупинялися перед підробкою. Також слід мати на увазі, що система поточного обліку й звітності була неоднаковою у різних поміщиків, через що ступінь повноти документації неоднаковий у різних фондах. Локальність відомостей за різні роки, відсутність одноманітності в системі їхнього отримання затруднюють узагальнення даних вотчинної документації. Показність даних вотчинних документів обмежується тією обставиною, що вони здебільшого належать до “кращих” маєтків, через що ми маємо своєрідну парадну сторону організації поміщицького господарства. В цілому ж масові відомості про поміщицьке господарство, що містяться у вотчинних архівах, дозволяють на рівні маєтку вирішити ряд питань організації пореформеного поміщицького господарства.

П’яту групу становлять описи маєтків [124]. На межі ХІХ-ХХ ст. через серйозну стурбованість становищем великого землеволодіння з’явилася ціла низка видань, які містили описи “зразкових” маєтків. Статистично-аналітичні обстеження маєтків містять не тільки багатий цифровий матеріал, а й його аналіз. Чималу роль у здійсненні таких обстежень відіграло Вольне економічне товариство, яке діяло з 1765 по 1922 рр. Його мета полягала в поширенні “загальнокорисних відомостей і настанов щодо землеробства, домобудівництва і взагалі щодо всіх галузей економії Російської імперії”. Товариство виступило ініціатором збору відомостей по сільському господарству. Основними методами роботи виступали: збір відомостей по сільському господарству, поширення сільськогосподарських знань, організація конкурсів з найважливіших напрямків тощо.

Головним критерієм для обстеження була не площа землеволодіння чи розмір капіталовкладень, а рівень інтенсивності господарств. Найбільше серед описаних маєтків, які належали представникам давніх дворянських родів, сановним особам. Опис маєтків проводився за широкою програмою, яка охоплювала практично всі боки функціонування господарства: природнокліматичні умови, склад угідь, галузі господарства, залучення робочих рук, управління, прибутковість, доброчинна діяльність тощо. Частина описів супроводжується графіками й схемами. Частина таких описів здійснювалася членами комісій по вивченню стану сільського господарства [125]. Прикладом такого опису може бути видання “Описание имений Подольской губернии”, здійснене Ф.Л.Любанським, секретарем Подільського товариства сільського господарства і сільськогосподарської промисловості. Рада товариства доручила йому “зайнятися об’їздом і описом маєтків, власники яких виявляли на те свою згоду”. При складанні опису вимагалося, щоб опис базувався на ретельно перевірених документах і до друку був показаний власнику маєтку або управителю. “Це основне правило встановлено для того, щоб надати описам точності й безперечності і щоб попередити дуже дражливе непорозуміння”, – пояснюється у вступній записці до видання. Ф.Любанський зазначив, що окремі маєтки довелося відвідувати кілька разів з метою уточнення даних.

На початку ХХ ст. на Правобережжі було проведене обстеження поміщицьких господарств. Застосовувався об’їзний, експедиційний метод. Хоча він був дорожчий за анкетний, коли розсилалися анкети окремим землевласникам, але відзначався надійністю. Відряджена особа направлялася після попередження до маєтку і проводила необхідне обстеження. Наслідком цієї достатньо копіткої роботи стало видання “Материалы по аграрно-экономическому исследованию Юго-Западного края” [126].

У 1828 р. в Одесі було створене Товариство сільського господарства південного краю Росії. Його мета полягала у покращанні ведення поміщицьких господарств в умовах розвитку капіталізму. Зокрема воно займалося запровадженням агрономічних заходів розвитку основних галузей сільського господарства. На чолі стояла Рада товариства. Членами виступали великі поміщики. Товариство вивчало проблеми аграрного сектора й розробляло заходи щодо вирішення [127]. Описи маєтків готувалися також для сільськогосподарських виставок 1897, 1913 років тощо [128]. Складанню опису маєтку передувало особисте знайомство з ним потенційного автора, вивчення вотчинної документації, статистики. Здійснювалися подібні обстеження з метою поширення “передового досвіду” організації поміщицького господарства.

Таку ж мету переслідувало видання Департаменту землеробства “Краткие справочные сведения о некоторых русских хозяйствах”, яке вийшло однією книгою в 1897 р. і чотирма випусками протягом 1900 – 1904 рр. Тринадцять випусків видання “Описания отдельных русских хозяйств”, яке залишилося незавершеним, з’явилися в 1897-1898 рр. [129]. Завданням цих праць було групування відомостей про такі господарства, які “загальною організацією їх, використанням способів культури, що найбільше відповідали місцевим умовам, розмаїттям і вдалим вибором рослин, які вирощуються, утриманням чистокровних порід худоби, промисловим садівництвом та іншим, значно виділяються серед загального рівня місцевого сільськогосподарського життя”, і які через це можуть “являти наочні приклади того, в якому напрямі може бути покращене місцеве сільське господарство”. Відомості збиралися шляхом розсилки особливої програми до маєтків, адреси яких доставлялися департаменту місцевими установами відомства, земствами, сільськогосподарськими товариствами тощо, а також шляхом відрядження до деяких видатних господарств кожної губернії міністерських чиновників і викладачів землеробських училищ. “Описания” дають детальні характеристики порівняно невеликої кількості господарств за звітами відряджених. До “Справочных сведений” увійшли дані переважно довідкового характеру, в першому виданні щодо 560 господарств, у другому – по 2135 господарств. Описані маєтки розподілені нерівномірно між володіннями різної величини. У передмові до “Справочных сведений” зазначено, що відомості про багато відомих своєю організацією господарств відсутні або не відзначаються повнотою: деінде відсутні відомості про площу, оренду, ріллю тощо. Незважаючи на ці недоліки, джерело є цінним, особливо з огляду на одноманітність програми обстеження.

В цілому описи маєтків мали певною мірою парадний характер, тобто увага акцентувалася на досягненнях даного господарства, недоліки могли замовчуватися. Недоліком даної групи джерел є неповнота відомостей по окремих розділах. Тому використовувати описи маєтків доцільно паралельно з залученням інших джерел: статистичних матеріалів, вотчинної документації тощо. Таким чином можна наблизитися до об’єктивної реальності.

Становище поміщицького господарства знайшло відображення в документах громадських об’єднань, які виділені в шосту групу джерел. Його оцінка в розумінні самих поміщиків відображена в доповідях, виступах на зібраннях, присвячених аграрним проблемам. Це, зокрема, доповіді про стан сільського господарства на V з’їзді російських поміщиків у 1876-1878 рр. Аграрне питання стало предметом уваги політичної організації, яка виникла в 1906 р. – з’їздів уповноважених губернських дворянських товариств (Об’єднаного дворянства) [130].

Періодичні видання віднесені до сьомої групи. Виділяються загальноросійські (“Труды Императорского вольного экономического общества”, “Сельское хозяйство и лесоводство”, “Хозяйство”) та регіональні видання (“Записки императорского общества сельского хозяйства Южной России”, “Экономическая жизнь Подолии”, “Южное хозяйство”). За характером це були різні матеріали: офіційні повідомлення, циркуляри відомств, інформація банків, аналітичні статті тощо [131]. Інформацію про життя й діяльність найвідоміших землевласників можна отримати з некрологів [132 ]. Восьму групу джерел становлять генеалогічні матеріали. Наприкінці ХІХ ст. з’явилася низка видань генеалогічного характеру [133]. Вони дозволяють з’ясувати походження окремих поміщиків та їхніх господарств, родинні зв’язки між поміщицькими родинами, встановити ступінь концентрації поміщицьких земель. Колекція гербів жалуваних грамот, дипломів і патентів на чини містить значний комплекс генеалогічної документації з зведеннями про дарування дворянського звання і титулів [134].

Цікаві штрихи картині епохи, яка розглядається, надає мемуарна література (щоденники, спогади, листування). Вона віднесена до дев’ятої групи джерел з проблеми. Закони, нормативно-розпорядчі документи, а також їх офіційне трактування в періодиці відбивають, так би мовити, “мову влади”, яка ще повинна пройти випробування реальністю. Те ж, що виходить безпосередньо від людини, її вчинків, думок, почуттів, і є відбиттям офіційної версії того, що відбувалося. В мемуарах часто зберігаються факти, яких нема в інших видах джерел. У них міститься більше інформації про особисті стосунки, сімейний побут, інтимне життя тощо. Так, спогади міністра фінансів С.Ю.Вітте надають можливість зрозуміти зумовленість урядової політики в аграрній сфері [135]. Олександр Лазаревський у “чернігівських спогадах” змальовує яскраві портрети навколишніх поміщиків пореформеної доби [136]. Письменник В.Г.Короленко кілька років жив в Україні. У своїх спогадах “Земли! Земли!” він змалював картини життя дореволюційного села, в тому числі й українського [137]. Письменницький хист у поєднанні зі спостережливістю стали основою яскравої розповіді про потреби селян, про їхні відносини з великими землевласниками тощо. В.Короленко не обмежився описом окремих епізодів, він дав глибокий аналіз ситуації, що склалася в аграрному секторі. Спогади завершено в жовтні 1919 р., тому в автора була можливість бачити наслідки аграрної політики уряду самодержавної Росії.

Враження, породжені власною господарською діяльністю, виклав у спогадах поміщик Херсонської губернії, визначний український громадсько-політичний діяч Є.Х.Чикаленко [138]. У листі В.Винниченку від 1 вересня 1908 р. він написав: “Спомини мої цікаві не з літературного боку, а як матеріал для історії нашого руху. Я сам бачу, що написані вони конспективно… спомини мої сухі, фактичні і цікаві будуть тільки для історика” [139]. Він показав історію виникнення маєтку в Перишорах, охарактеризував способи господарювання своїх діда й дядька, простежив зміни, що відбувалися в господарстві під впливом втілення ним новаторських ідей, детально висвітлив механізм організації господарської діяльності в маєтку, охарактеризував оточення як поміщицьке, так і селянське, виклав власні теоретичні погляди на проблеми розвитку аграрного сектора тощо. Слід пам’ятати, що мемуари вимагають критичного ставлення. Але саме поєднання офіційного та неформального дозволяє скласти максимально повне уявлення про певні суспільні процеси.

Своєрідним джерелом, котре художніми засобами відбиває епоху, виступає художня література кінця ХІХ – початку ХХ ст. Майстри української прози М.Коцюбинський, П.Мирний, І.Карпенко-Карий та інші, зображуючи становище українського селянства, показували і спосіб існування поміщиків. Висвітлювали вони й відносини між селянами й поміщиками. Враховуючи, що названі письменники були очевидцями, подані ними сюжети – погляд на події зсередини. На справедливе зауваження Я.С.Калакури, “для історика художня література цінна не фактами, а прихованою інформацією, що проливає світло на історичні умови написання твору” [140].

Отже, джерельна база пропонованого дослідження багата й різноманітна. У документах і матеріалах представлені практично всі боки соціально-економічного життя поміщиків України. Водночас слід констатувати, що джерельна база не є повною. Більшість джерел обмежені окремими регіонами, певними часовими рамками, окремими особами чи маєтками, що й ускладнює формування загальної картини існування поміщицтва. Неповноту джерельної бази дозволить подолати лише комплексне застосування всіх виявлених документів і матеріалів з проблеми.