1.3. Мова логіки

Фундаментальним поняттям формальної логіки є логічна форма. Її можна визначити як форму взаємозв’язку частини мислимого змісту. Певний спосіб зв’язку може бути одним і тим самим для необмеженої кількості тверджень.

¨ суб’єкта (S) — частини, що відповідає предмету твердження;

¨ предиката (Р) — частини, що відповідає тому, що говориться про даний предмет;

¨ зв’язків «є» (–) або «не є» (~).

S і Р — це змінні знаки логіки; «є» (–), «не є» (~), «всі» та «деякі» — постійні знаки.

Існують три види знаків за характером їх відношення до об’єктів, які позначаються як:

3 іконічні знаки (знаки-копії), значення яких повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають (фотографії, картини, відбитки пальців тощо);

3 знаки-символи, які фізично ніяк не пов’язані з об’єктами, які вони позначають (слова природної мови, дорожні знаки тощо);

3 знаки-індекси, значення яких повністю визначаються тим контекстом, у якому вони виявляються.

Речення простої логічної форми або структури можуть вступати між собою у логічний зв’язок, утворюючи речення більш складної логічної форми або форми, загальної для багатьох подібних суджень різного конкретного змісту. З поняттям логічної форми тісно пов’язане поняття формально-логічного закону. Довільний фор- мально-логічний закон є не що інше, як відношення між логічними формами думки, і характеризується фактором необхідності. Це оз­начає, що формально-логічні закони не залежать від волі людей, вони не можуть бути порушені без завдання шкоди пізнанню істини.