ІНСТИТУЦІЙНА ІНФРАСТРУКТУРА ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ: ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД

На сьогодні відчувається суттєва нестача доробків, присвячених тим чи іншим аспектам побудови та функціонування інституційної інфраструктури накопичувальної пенсійної системи (особливо - обов’язкової через її відсутність).

Найбільш системним і теоретико-концептуальним дослідженням інфраструктурного складника фінансової системи є робота, спільно представлена С. Льовочкіним, В. Опаріним і В. Федосовим [106]. Тому при подальшому розробленні запропонованої тематики вважаймо за припустиме та доцільне скористатися методичними підходами, запропонованими авторами, та в якості вихідного матеріалу спиратися на висновки, наведені у вказаній статті, але з двома обмовками, а саме:

• С. Льовочкіним, В. Опаріним і В. Федосовим запропоновано для подальшого використання відносно нову дефініцію «фінансова інфраструктура», яка хоча й «... використовується в окремих випадках у науковій і навчальній літературі, все ж широкого застосування ще не дістала, оскільки не представлена в жодному енциклопедичному виданні з економіки та фінансів» [106, с. 57]. З контексту роботи слід зробити висновок щодо тотожності трактування термінів «фінансова інфраструктура» та «інфраструктура фінансової системи», оскільки йдеться про один і той самий об’єкт дослідження - фінансову систему;

• С. Льовочкін, В. Опарін і В. Федосов визначають фінансову інфраструктуру як:

- «... сукупність елементів, за допомогою яких опосередковуються фінансові відносини (платежі, внески, відрахування, збори, виплати, трансферти, інвестиції та ін.)»;

- «...

У подальшому С. Льовочкін, В. Опарін і В. Федосов аналізують складники фінансової інфраструктури у двох зрізах - організаційному та інструментальному: перший з них характеризує склад суб’єктів, а другий - набір засобів, які ними використовуються.

Іншими словами, при визначенні й подальшому аналізі фінансової інфраструктури автори застосовують прагматичний підхід, уникаючи своєрідних наукових абстракцій. Розділяючи такий підхід у цілому, зазначимо, що представлення фінансової інфраструктури через набір суб’єктів та інструментів є недостатньо повним.

Для обґрунтування останньої тези наведемо найбільш загальне, на погляд автора, визначення інфраструктури як «складової частини цілого, що є носієм допоміжних функцій та забезпечує функціонування системи в цілому, або її окремих частин» [12, с. 262]. Транспонуймо це визначення на предмет нашого дослідження. Якщо вважати пенсійну систему окремим цілим (а це, безперечно, так), тоді інфраструктура пенсійної системи - це сукупність елементів, що забезпечують її функціонування.

Повертаючись до визначення фінансової інфраструктури, сформульованого С. Льовочкіним, В. Опаріним і В. Федосовим, погодимося, що суб’єкти й засоби, що забезпечують функціонування фінансової системи, є необхідним, але недостатнім набором елементів.

Наведемо судження У. Я. Гудзевич: «Розглядаючи будову ринкової інфраструктури, не слід обмежуватися перерахуванням інститутів, адже, крім них, інфраструктура включає регулюючі органи, інформаційну мережу та інститути, які її забезпечують, правове забезпечення» [20, с. 6].

Забезпечувальна функція є основною для будь-якої інфраструктури, у т. ч. пенсійної. Пенсійна система у фінансовому аспекті є формою організації грошових відносин між усіма її складниками: державні фінанси, місцеві фінанси, фінанси юридичних і фізичних осіб.

Такий перерозподіл здійснюється через один із трьох найбільш узагальнених видів фінансової діяльності:

• обмін одного активу на інший. Досить часто одним з активів виступають грошові кошти (операції купівлі-продажу). Другим зазвичай виступає певний фінансовий актив (цінні папери, валюта, відмінна від валюти платежу (валютообмінні операції), дебіторська заборгованість тощо). До цього ж виду слід віднести усі види операцій міни або зустрічних операцій купівлі-продажу без участі грошових коштів;

• активи в борг за плату. Найчастіше, знову ж таки, в якості активу виступають грошові кошти (але не обов’язково). Наприклад, операції ДЕПО, коли у борг на певний строк надаються цінні папери. При цьому передача активу на вказаний термін на безоплатній основі (наприклад, безоплатна позика) може розглядатися як поодинокий випадок; актив передається в борг за плату, яка дорівнює нулю;

• послуги. Під послугами слід мати на увазі усі види операцій із фінансовими активами, коли у виконавця не виникає права власності на такий актив. Прикладом можуть слугувати розрахунково-касове обслуговування, посередництво під час операцій із цінними паперами, адміністрування пенсійних фондів, страхування, консалтинг тощо.

Тобто якщо йдеться про забезпечувальну функцію, слід розглядати всю сукупність елементів, відсутність кожного з яких унеможливлює функціонування пенсійної системи.

Голева О. І під фінансовою інфраструктурою має на увазі особливу частину фінансової системи, сукупність фінансових інститутів, фінансових інструментів і технологій, що сприяють та забезпечують функціонування фінансової системи як цілісного утворення [19, с. 259].

Отже, інфраструктура пенсійної системи складається з таких складників: інституційний, інструментальний, правовий і технологічний (рис.

Інституційний (у термінології авторів [106] як організаційний) складник - сукупність відповідних інституцій, що забезпечують функціонування фінансів і в окремих сегментах фінансової системи, і поза нею [106, с. 67] (а отже, і пенсійного складника - прим. автора).

Інструментальний складник - сукупність фінансових інструментів, що використовуються суб’єктами організаційної інфраструктури в їх діяльності [106, с. 67].

Правовий складник - сукупність законодавчо-нормативних вимог, організаційно-правових норм і правил, що регламентують діяльність

Рис. 1.2. Складники інфраструктури пенсійної системи

пенсійної системи. Сюди відносяться законодавчо-нормативні акти органів виконавчої влади, що створюють правові механізми функціонування пенсійної системи, різноманітні зводи й кодекси професійних правил, стандартів і вимог, що встановлюються об’єднаннями учасників ринку та вимоги внутрішніх нормативних документів учасників ринку.

Технологічний складник - сукупність програмно-технічних комплексів, програмних продуктів і технічних засобів, за допомогою яких забезпечуються види фінансової діяльності. Прикладом може слугувати система електронних платежів НБУ, системи «клієнт-банк», обліково-розрахункові, платіжні системи, торговельні платформи, системи подання електронної звітності тощо.

З огляду на викладене слід зробити такі суттєві зауваження:

• у запропонованому переліку відсутні інформаційний і регуляторний складник інфраструктури фінансової системи, оскільки, на думку С. Льовочкіна, В. Опаріна та В. Федосова [106], (в чому автор цілком з ними згоден) вони є частиною інституційного складника;

• незважаючи на такий поділ, інфраструктура фінансової (у т. ч. і пенсійної - прим. автора) системи є єдиним цілісним явищем хоча б тому, що відсутність якоїсь однієї зі складових частин унеможливлює (або принаймні неймовірно ускладнює) функціонування пенсійної системи та відповідно лишає сенсу функціонування й узагалі існування усіх інших складників (рис.

Рис. 1.3. Взаємозв’язок і взаємний вплив складників інфраструктури пенсійної системи

в частині регламентації діяльності її суб’єктів (ліцензування, пруден- ційний нагляд, контроль, звітність тощо).

Правова інфраструктура пенсійної системи впливає також на інструментальну, вводячи чи, навпаки, виводячи з правового поля той чи інший фінансовий інструмент, встановлюючи законодавчі правила та обмеження його застосування.

Зрештою, правовий складник інфраструктури пенсійної системи впливає на технологічний складник через встановлення законодавчо- нормативних вимог до правил користування, систем безпеки, ступеня захищеності інформації тощо.

Інструментальний складник, своєю чергою, впливає на технологічний у частині конструктивних і програмних рішень, що враховують асортимент і особливості функціонування того чи іншого фінансового інструменту.

Насамкінець, інституційний складник інфраструктури пенсійної системи впливає на технологічний, постійно висуваючи нові вимоги відповідно до вимог часу.

Перейдемо до більш детального аналізу інституційного інфраструк- турного складника пенсійної системи. Автори [106] у складі фінансової системи виділяють три групи структур - управлінська фінансова інфраструктура, інституційна фінансова інфраструктура (фінансові інституції) та обслуговуюча фінансова інфраструктура, обмежуючись вичерпними переліками.

Визначення кожної із груп наведено в іншій фундаментальній колективній публікації тих самих авторів [168]. Так, під управлінською фінансовою інфраструктурою автори мають на увазі сукупність «... фінансових органів, на які покладено функції оперативного управління у сфері державних фінансів і регуляторної діяльності щодо інституцій фінансового та страхового ринків і ринку фінансових послуг, а також фінансовими службами галузевих міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ.

Інституційна фінансова інфраструктура - це сукупність фінансових інституцій, що функціонують на фінансовому ринку й ринку фінансових послуг, виконуючи функції з мобілізації, переміщення та інвестування грошових ресурсів.

Обслуговуюча фінансова інфраструктура включає об’єкти, одні з яких виконують функції організаційних посередників на фінансовому ринку (біржі, брокерські й дилерські контори тощо), інші - допоміжні функції на ринку цінних паперів (реєстратори, депозитарії, клірингові центри та ін.) До неї належать також юридичні особи, які не є фінансовими за змістом своєї діяльності й надають послуги різним суб’єктам у сфері фінансової діяльності (аудиторські й консалтингові фірми, інформаційні, рейтингові та аналітичні агенції, ріелтерські контори, бюро кредитних історій тощо» [168, с. 8].

Поділ інституційної інфраструктури фінансової системи за такими ознаками, безумовно, має право на існування, однак викликає певні зауваження, які можна розділити на дві групи: суб’єктний склад і класифікаційні ознаки.

1. Суб’єктний склад. Нагадаймо, що, на думку авторів, інституцій- на (в термінології авторів організаційна) фінансова інфраструктура є сукупністю інституцій, що забезпечують функціонування фінансів і в окремих сегментах фінансової системи, і поза нею. Головним у цьому визначенні, на думку автора, є слово «забезпечує», що повністю відповідає сутності інфраструктури як забезпечувальної підсистеми. Але воно не є тотожним терміна «здійснюють».

Так, наприклад, Пенсійний фонд України (безумовно, є складником фінансової системи) не забезпечує, а здійснює функціонування фінансів. Отже, включення його до складу інфраструктури пенсійної системи навряд чи можна вважати правомірним, оскільки він не є носієм функції забезпечення.

Із цього погляду Пенсійний фонд України доцільно віднести до розпорядчого складника, а саме до розпорядників державних фінансів (рис. 1.4). Те саме стосується й органів оперативного управління державними фінансами.

Таким чином, до зазначеного складника доцільно віднести також органи оперативного управління місцевими фінансами та домогос- подарства, що здійснюють (на думку авторів, забезпечують) функціонування місцевих фінансів і фінансів фізичних осіб. Розпорядчий

Рис. 1.4. Суб’єктний складник фінансової системи держави

складник здійснює рух усіх складників фінансів: державні, фінанси підприємств і домогосподарств. Так, до складу розпорядників державних фінансів входять органи управління Пенсійним фондом і фондами соціального страхування, Міністерство фінансів, Державне казначейство, органи управління державними цільовими фондами, тобто установи, що забезпечують функціонування державних фінансів, міжнародні фінансові відносини держави та контролюють рух фінансових ресурсів на рівні макроекономіки.

Контрольно-ревізійний складник забезпечує контроль і нагляд за рухом фінансів розпорядчого складника. На думку автора, органи державного управління (ДПА, контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата) мають бути віднесені до складу контрольного складника фінансової системи, оскільки виконують загально-наглядові функції.

Інституційний інфраструктурний складник забезпечує рух усіх складників фінансів. До нього входять фінансовий (фінансові корпорації у термінології Класифікації інституційних секторів економіки України, або фінансові установи в термінології Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») і нефінансовий сектори.

Фінансовий сектор представлено банківськими та небанківськими фінансовими установами.

Нефінансовий сектор представлений державними регуляторами, які здійснюють контроль і нагляд за фінансовим сектором, а також допоміжним складником, тобто фізичними та юридичними особами, які не мають статусу фінансових установ.

Інституційна інфраструктурна частина суб’єктного складника пенсійної системи держави і є предметом цього дослідження.

У складі інституційного інфраструктурного складника необхідно залишити державні регулятори, які здійснюють контрольно-регуляторні функції щодо суб’єктів інфраструктурного складника (НБУ, НКЦПФР, Нацкомфінпослуг) і додати до них саморегульовані організації (СРО), тобто неприбуткові об’єднання фінансових установ, створені з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринків фінансових послуг та яким делегуються відповідними державними органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, повноваження щодо розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікації фахівців ринку фінансових послуг, виходячи зі змістовного напряму їхньої діяльності.

Крім того, підлягає подальшому уточненню склад (вичерпний перелік) суб’єктів, які входять до інституційної інфраструктури пенсійної системи.

2. Кваліфікаційні ознаки. В. Опарін, С. Льовочкін і В. Федосов виокремлюють інституційну та обслуговуючу фінансові інфраструктури, виділяючи у складі останньої організаційних посередників і постачальників послуг суб’єктам у сфері фінансової діяльності (аудиторські та консалтингові фірми, ріелтерські контори, бюро кредитних історій тощо).

У цілому не заперечуємо проти такого підходу, оскільки є певна логіка. Однак зазначимо, що інституційна інфраструктура й організаційні посередники з обслуговуючої інфраструктури об’єднані однією ознакою, яка, на погляд автора, має концептуальний характер. Зокрема обидві категорії є фінансовими установами в розумінні чинного законодавства: «юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг» [51, ст. 1]. Тому, на погляд автора, внутрішнє групування (а точніше підстави для такого групування) суб’єктів інституційного інфраструктурного складника має бути предметом подальшого науково-практичного дослідження.

Комплексне системне дослідження з урахуванням акцентів за вказаними групами зауважень неможливе без визначення об’єкту дослідження, а саме інституційної інфраструктури пенсійної системи. Згадаймо, що інституційна інфраструктура є сукупністю інституцій, які забезпечують її функціонування.

Головним для аналізу має стати сутнісне наповнення функції забезпечення. У найбільш лаконічному та концентрованому вигляді таке наповнення висвітлюється в Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»: збір, акумуляція та облік пенсійних внесків, призначення пенсій і підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, вирішення питань, пов’язаних із веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом.

З урахуванням вищезазначених міркувань сформулюймо відповідне визначення: інституційна інфраструктура пенсійної системи - сукупність державних і недержавних інституцій, основним видом діяльності яких є забезпечення або сприяння забезпеченню збирання, обліку, адміністрування пенсійних внесків, управління пенсійними активами та здійснення пенсійних виплат, а також здійснення регулювання й нагляду у цій сфері.

Визначення інституційної інфраструктури потребують таких пояснень.

1. Автор вживає термін «інституція», оскільки він у найбільш узагальненій формі віддзеркалює сутність явища, що описується. Усі інші терміни, які зазвичай використовуються для формулювання визначень (підприємства, суб’єкти господарювання, юридичні, фізичні особи та ін.) не повною мірою відповідають сутності явища, оскільки є недостатньо всеохоплюючими. Під компетенцію цих термінів не підпадають, наприклад, пайові інститути спільного інвестування або фонди фінансування будівництва, оскільки не є юридичними особами, а тому не здатні приймати самостійні економічні рішення й нести пряму відповідальність. Із тієї ж причини автор не вважає за можливе використовувати поняття «інституційна одиниця» в термінології Класифікації інституційних секторів економіки України. Як синонім можна використовувати термін «організаційний елемент».

2. Термін «інституційна» в даному випадку не відповідає загальноприйнятому трактуванню. Зазвичай такий термін у теорії інституціоналізму розуміється як сукупність норм права в будь-якій сфері суспільних відносин. Під інституціональною інфраструктурою мається на увазі сукупність узаконених норм і способів поведінки. Це, напри- клад, правопорядок, що регулює відносини власності, спадщини, найму на роботу тощо, тобто інституційні основи державності.

Досить показовим у цьому контексті є визначення інституційної інфраструктури ринкового господарства, сформульоване видатними російськими вченими-інституціоналістами О. В. Іншаковим та Є. Г. Руссковою: «інституційна інфраструктура - комплекс галузей і сфер діяльності, що здійснюють макроекономічне регулювання економіки та підтримують найбільш оптимальні макроекономічні пропорції розвитку національних господарств» [58, с. 34].

Такий підхід до визначення інституційної інфраструктури базується на основних постулатах теорії «соціального накладного капіталу», розробленої у середині 60-х років XX сторіччя Д. Кларком, А. Маршаллом, А. Хіршманом та іншими економістами. Для цих робіт характерне значне розширення меж поняття «інфраструктура», яке охоплює не тільки галузі, що забезпечують виробництва та розподіл матеріальних благ, а й інші сфери суспільного життя - нотаріат, органи охорони правопорядку, місцева влада, освіта, охорона здоров’я тощо.

Згідно з теорією «соціального накладного капіталу» інфраструктура як підсистема охоплює ті сфери соціального буття, без яких неможливе функціонування основної системи (у нашому випадку пенсійної) та включає усі суспільні послуги, починаючи з юрисдикції, охорони суспільного порядку, виховання аж до транспорту, зв’язку, енерго- та водопостачання. У цій концепції поняття «інфраструктури» ототожнюється із «соціальним накладним капіталом», тобто капіталом загальногосподарського призначення. Так, до інфраструктури відносять навіть такі «невловимі» чинники, як суспільна активність населення, кваліфікація персоналу, досвід адміністративної роботи тощо.

Тобто теорія «соціального накладного капіталу» тлумачить термін «інфраструктура» в широкому сенсі, охоплюючи абсолютно всі аспекти людського буття, покликані забезпечувати функціонування основної системи. Наприклад, якщо йдеться про пенсійну систему, то до інфраструктури можуть бути віднесені навчальні заклади, що готують спеціалістів з пенсійної справи, науково-дослідні інститути відповідного профілю, органи законодавчої та виконавчої влади тощо. Такий підхід перетворює інституційну інфраструктуру в конгломерат сфер, не пов’язаних одна з одною ані функціональним призначенням, ані загальними виробничо-технічними ознаками, що не може претендувати на наукове визнання.

Тому з позицій проблеми, що розглядається, відходимо від загальноприйнятого, академічного трактування терміна й наукових абстракцій для максимального наближення визначення до загальноприйнятої ділової практики.

Місце та роль будь-якої підсистеми в загальній системі визначається на підставі класифікації, тобто розподілення множини об’єктів на підмножини на підставі їх схожості чи несхожості. Зазначимо, що загалом питання місця суб’єктів пенсійної інфраструктури в інституційній інфраструктурі фінансової системи в науковій літературі висвітлюються досить часто. Проте має місце характерна особливість: переважна більшість суб’єктів інституційної інфраструктури не є спеціалізованими (створеними й такими, що функціонують виключно в межах пенсійної системи). Більшість таких суб’єктів є поліфункціональними, тобто можуть функціонувати й у інших сферах фінансової системи.

Отже, більшість досліджень із вказаного питання класифікують інституційну інфраструктуру пенсійної системи на рівні фінансової. Аналіз науково-практичної літератури дозволяє виділити дві особливості, притаманні дослідному процесу в сегменті інституційної інфраструктури.

По-перше, неоднакова ширина охоплення. Автори в більшості випадків розглядають не повну сукупність суб’єктів, а обмежуються розглядом певної групи, об’єднаної конкретною ознакою. Так, наприклад, П. П. Антонюк та І. М. Михайловська [3], О. Б. Конарівська [74], І. С. Каракулова [66] зосередилися виключно на небанківських фінансових посередниках. Богуцька О. А. [9], Кремень В. М. [78], Школьник І. О. [179] підходять до класифікації дещо ширше, розглядаючи банківських і небанківських фінансових посередників, тобто усі фінансові установи.

Максимальною шириною охоплення характеризуються класифікації С. Льовочкіна, В. Опаріна, В. Федосова [106] і М. Дубіни [30], які класифікують не тільки фінансові, а й нефінансові установи, що входять до складу інституційної інфраструктури фінансової системи.

Ширина охоплення, на думку автора, має велике значення при вирішенні класифікаційних задач. Класифікаційні ознаки, які є суттєвими для певного класу об’єктів, можуть бути несуттєвими для множини, що класифікується, в цілому. Наприклад, якщо класифікувати страхові компанії, визначальною може бути ознака «перелік (коло) контрагентів». Відповідно до усталеної ділової практики частина страхових компаній свідомо обмежують коло ділових партнерів юридичними особами, хоча не мають жодних законодавчо-нормативних обмежень на обслуговування фізичних осіб. Відносно інших суб’єктів інфраструктури таку класифікаційну ознаку навряд чи можна вважати суттєвою. Отже, вона є унікальною й цікавою для дослідження виключно страхових компаній.

Результати аналізу науково-практичної літератури з проблем класифікації інституційної інфраструктури фінансової системи наведено в табл. 1.3.

Класифікаційні ознаки інституційної інфраструктури фінансової системи

Таблиця 1.3

За результатами аналізу класифікаційних ознак можна виявити й узагальнити такі недоліки:

• досить часто у різних авторів ознака з аналогічною назвою має різне змістовне наповнення. Наприклад, за функціональною ознакою В. М. Кремень [78] виділяє інституційних інвесторів та інфраструк- турних посередників, тоді як О. А Богуцька [9] за тією ж ознакою виділяє: а) банки та кредитні спілки; б) страхові компанії та недержавні пенсійні фонди; в) інвестиційні компанії.

Має місце і протилежна ситуація. У різних авторів однакові угруповання утворюються за різними класифікаційними ознаками. Так, М. В. Дубіна [30] розподіляє фінансових посередників на банки та не- банківські фінансово-кредитні установи за класифікаційною ознакою «участь у формуванні пропозиції грошей», тоді як О. А. Богуцька [9] - за ознакою «інституційна ознака»;

• досить часто практична значимість класифікації за тією чи іншою ознакою не проглядається, а іноді викликає і певний сумнів. Наприклад, М. В. Дубіна [30] за класифікаційною ознакою «відповідність чинному законодавству» поділяє фінансових посередників на легальних, напівлегальних і нелегальних.

Зважаючи на недоліки вже розроблених класифікацій і сформульовані зауваження, вважаємо за доцільне запропонувати класифікацію, що передбачає групування суб’єктів пенсійної інфраструктури за такими класифікаційними ознаками: 1) функціональна ознака; 2) організаційно-правовий статус; 3) варіативність надання послуги; 4) персоніфікація послуги; 5) депозитна ознака.

Класифікація суб’єктів пенсійної інфраструктури за функціональною ознакою. Функціональна ознака є базовою у запропонованій класифікації. Вона дозволяє оцінити місце й роль кожного суб’єкта у виконанні головної функції пенсійної системи - забезпечення пенсійних виплат.

Якщо йдеться про інституційну інфраструктуру пенсійної системи, забезпечувальна функція за своєю економічною сутністю не є однорідним явищем. Аналіз механізмів і процедур у пенсійній системі дозволяє згрупувати сукупність суб’єктів інституційної інфраструктури за чотирма базовими групами: регуляторна, функціональна, обслуговуюча та допоміжна (рис. 1.5).

До регуляторної інфраструктури належать суб’єкти, що безпосередньо не надають фінансових послуг, а здійснюють контрольно-наглядові функції, встановлюючи правила гри на ринку. До цієї групи доцільно віднести НБУ, НКЦПФР, Нацкомфінпослуг і СРО за видами професійної діяльності.

Отже, регуляторна інфраструктура пенсійної системи - сукупність державних і недержавних інституцій, які здійснюють регулювання та нагляд за збиранням, обліком, адмініструванням пенсійних внесків, управлінням пенсійними активами, здійсненням пенсійних виплат, а також нагляд за дотриманням законодавства в межах своєї ком петен ції.

До функціональної інфраструктури доцільно віднести суб’єкти, які відповідно до головної ознаки здійснюють збирання пенсійних внесків і пенсійні виплати. Унаслідок цього (і це принципова особ-

Рис. 1.5. Класифікація суб’єктів пенсійної інфраструктури за функціональною ознакою

ливість) на них покладаються усі інвестиційні ризики. Функціональна інфраструктура складається з однієї підгрупи - інституційні інвестори.

«Інституційними інвесторами є недержавні пенсійні фонди, страхові компанії , які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів» [52, ст. 2, п. 2].

Отже, функціональна інфраструктура пенсійної системи - сукупність інституцій, основним видом діяльності яких є збирання пенсійних внесків і здійснення пенсійних виплат.

До обслуговуючої інфраструктури доцільно віднести суб’єкти, які через вимоги законодавчо-нормативної бази надають фінансові послуги суб’єктам функціональної інфраструктури (або у певних випадках безпосередньо донору чи фінансовому акцептору, тобто особам, які здійснюють фінансові операції від свого імені). При цьому вони не є носієм інвестиційних ризиків. Ця група своєю чергою складається із двох підгруп: професійні учасники фондового ринку та інші фінансові установи.

Професійні учасники фондового ринку - юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Національною комісією з цінних паперів і фондового ринку, проводять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України [52, ст. 2, п. 2]. До цієї підгрупи належать торговці цінними паперами, компанії з управління активами, депозитарії, зберігачі, реєстратори та організатори торгівлі.

Інші фінансові установи - це адміністратори недержавних пенсійних фондів і банки.

Отже, обслуговуюча інфраструктура пенсійної системи - сукупність інституцій, основним видом діяльності яких є облік, адміністрування пенсійних внесків, а також управління пенсійними активами.

До допоміжної інфраструктури доцільно віднести суб’єкти, які не беруть безпосередньої участі у процесі залучення та інвестування фінансового ресурсу, обмежуючись переважно інформаційно-консалтинговими послугами. Через це вони (як і представники обслуговуючої інфраструктури) не є носієм інвестиційних ризиків.

Отже, допоміжна інфраструктура пенсійної системи - сукупність інституцій, основним видом діяльності яких є сприяння забезпеченню збирання, обліку, адміністрування пенсійних внесків та управління пенсійними активами.

До складу допоміжної інфраструктури входять суб’єкти, які зазвичай не мають статусу фінансових установ, але надають учасникам ринку послуги, прямо чи опосередковано пов’язані із залученням і розміщенням грошових коштів: аудиторські фірми, інформаційні агентства, рейтингові агентства, консалтингові компанії, бюро кредитних історій, актуарії, оцінювачі, страхові брокери, перестрахові брокери, страхові агенти, агенти адміністратора НПФ, аварійні комісари.

Класифікація суб’єктів пенсійної інфраструктури за організаційно-правовим статусом. Ця класифікаційна ознака є дуже важливою для розуміння механізмів залучення та розміщення грошових коштів, а отже, й ризиків, пов’язаних з їх функціонуванням. Насамперед це стосується складників пенсійної інфраструктури. За цією ознакою суб’єктів пенсійної інфраструктури можна поділити на юридичних осіб з повним статусом, юридичних осіб з обмеженим статусом, відокремлені підрозділи у складі юридичної особи, фізичних осіб- підприємців і власне фізичних осіб.

Юридичні особи з повним статусом (для цілей цього дослідження) - це юридичні особи, створені відповідно до вимог законів України «Про господарські товариства» [45], «Про акціонерні товариства» [43] і зареєстровані у встановленому Законом порядку.

Юридичні особи з обмеженим статусом - це юридичні особи, створені відповідно до вимог спеціальних законів. Такими особами є недержавні пенсійні фонди.

Недержавний пенсійний фонд - юридична особа, створена відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та проводить діяльність виключно для накопичення пенсійних внесків на користь учасників Пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному Законом порядку [48]. На відміну від юридичних осіб із повним статусом єдиним органом управління Пенсійного фонду є Рада фонду. Поточну діяльність від імені Пенсійного фонду та в інтересах його учасників здійснюють адміністратор недержавного пенсійного фонду та компанія з управління активами.

Відокремлені підрозділи у складі юридичних осіб - підрозділи, утворені у складі юридичної особи, яка не є суб’єктом інституційної інфраструктури, але які надають такій особі послуги, що є прерогативою суб’єктів інституційної інфраструктури.

Наприклад, внутрішній реєстроутримувач чи відповідний структурний підрозділ, утворений одноосібним засновником корпоративного пенсійного фонду в разі прийняття рішення про самостійне адміністрування такого фонду.

Фізична особа-підприємець - людина, зареєстрована у встановленому порядку як суб’єкт підприємницької діяльності.

Фізична особа - людина як учасник цивільних відносин.

Класифікація суб’єктів пенсійної інфраструктури за варіативністю надання послуги. Ця класифікаційна ознака доволі цікава для дослідження, оскільки сприяє більш чіткому уявленню про можливе коло ділових партнерів, напрями зосередження маркетингових зусиль, перелік та особливості ризиків, які супроводжують діяльність суб’єктів інституційної інфраструктури.

За такою ознакою вся сукупність суб’єктів інституційної інфраструктури може бути поділена на такі групи:

• суб’єкти, які надають послуги виключно іншим суб’єктам інсти- туційної інфраструктури, наприклад компанії з управління активами, адміністратори недержавних пенсійних фондів, біржі, страхові агенти, агенти адміністратора НПФ та ін.;

• суб’єкти, які надають послуги іншим користувачам, наприклад недержавні пенсійні фонди, страхові брокери, актуарії та ін.;

• суб’єкти, які надають послуги іншим суб’єктам інституційної інфраструктури й іншим користувачам, наприклад банки, торговці цінними паперами, реєстроутримувачі, зберігачі, інформаційні агентства, рейтингові агентства, аудиторські фірми тощо.

Класифікація суб’єктів пенсійної інфраструктури за персоніфікацією послуги. Така ознака дозволяє сформувати більш чітку уяву про характер і механізми надання послуги. Вся сукупність суб’єктів інсти- туційної інфраструктури може бути поділена на такі групи:

• суб’єкти, які надають послуги на багатосторонній основі. Така послуга має не персоніфікований характер, а її надання зазвичай не супроводжується відповідним документальним оформленням. До цієї групи належать інформаційні та рейтингові агентства;

• суб’єкти, які надають послуги на двосторонній основі. Послуга має персоніфікований характер, а її надання зазвичай супроводжується відповідним документальним оформленням (договір, розпорядження тощо). До цієї групи належать усі суб’єкти пенсійної інфраструктури за винятком інформаційних і рейтингових агентств.

Класифікація суб’єктів пенсійної інфраструктури за депозитною ознакою. Така ознака дозволяє з усього переліку суб’єктів інститу- ційної інфраструктури виокремити такі, що безпосередньо здійснюють залучення тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб, а отже, є носієм та уособленням ризиків інвестування, підлягають найбільш прискіпливому моніторингу.

Уся сукупність суб’єктів інституційної інфраструктури може бути поділена ще й на такі групи:

• суб’єкти, що безпосередньо здійснюють залучення тимчасово вільних коштів - недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, банки;

• суб’єкти, що безпосередньо не здійснюють залучення тимчасово вільних коштів. До цієї групи належать усі суб’єкти інституційної інфраструктури за винятком наведених у попередньому підпункті.

1.3.