Виховання у процесі навчальної діяльності

Основою виховного впливу на особистість у закладах ново­го типу є навчальна діяльність. Саме під час систематичного вик­ладання навчальних дисциплін учитель має змогу не тільки органі­зовувати засвоєння учнями наукових знань і практичних умінь, а й цілеспрямовано виявляти могутній виховний потенціал загально­людських та національних цінностей.

Прийнято вважати, що основним із виховних аспектів навчаль­ної діяльності є зміст предмета, але в освітніх закладах нового типу такий підхід не можна вважати достатнім і правомірним. Аналіз структури уроку дає підстави стверджувати, що досить значне ви­ховне навантаження несуть й інші фактори: взаємини учасників пе­дагогічного процесу, організація уроку, навчальна праця, психологіч­на атмосфера, методи навчання, контроль, оцінювання тощо.

Виховання учнів у процесі навчальної діяльності забезпе­чується гуманістичною спрямованістю педагога, що виявляється у характері взаємин учителів і учнів. Гуманізм учителя передбачає насамперед самовіддану і сумлінну працю, повагу і віру в кожну осо­бистість, увагу, допомогу, співчуття й співпереживання в труднощах людського становлення, винятково вдумливий, самокритичний аналіз усієї своєї діяльності. Внаслідок педагогічно доцільної організації творчої, морально-етичної взаємодії педагога та учнів на уроці між ними виникають суб’єкт-суб’єктні виховуючі відносини, що спря­мовані на досягнення мети виховання під час навчальної діяльності. Відомий сучасний дослідник, автор науково-педагогічної концепції формування виховуючих відносин у загальноосвітній школі А.М. Бойко зазначає, що структурними складовими таких взаємо­відносин є дії, поведінка й емоції суб’єктів виховного процесу. В зв’язку з цим необхідно підкреслити важливість особистісних рис, манер, учинків учителя навчально-виховного закладу нового типу, адже кож­ним своїм словом, поглядом, жестом, посмішкою, інтонацією педа­гог справляє значний виховний уплив на особистість учня.

Сформовані виховуючі відносини у закладах для здібних і обдарованих дітей забезпечують умови для досягнення найвищих рівнів взаємодії — співробітництва та співтворчості. Вчителі і аких типів шкіл усвідомили, що співпід поряд кування — це елемен- і арний рівень взаємодії, адже такі відносини побудовані на строгому дотриманні нормативних прав і обов’язків учасників навчально-ви­ховного процесу. Воно є основою і передумовою співробітництва й співтворчості.

Взаємодія при співробітництві в школі-комплексі, ліцеї, гімназії та авторській школі будується на спільному інтересі до навчальної дисципліни, на взаємній повазі та довір’ї. Великого виховного зна­чення набувають постійне професійне удосконалення вчителя, його доброзичливість, відкритість у спілкуванні, закоханість у свою спра­ву, особистий приклад педагога, організація різноманітної самостійної діяльності учнів, атмосфера змагання тощо. Співробітництво в на­вчанні забезпечує виховання найкращих рис особистості, свідоме сприйняття навколишньої дійсності, формування критичного відно­шення до себе та індивідуальної спрямованості школяра на само­розвиток.

Порівняльний аналіз виховної роботи в загальноосвітніх шко­лах і навчальних закладах для здібних і обдарованих дітей дово­дить, що співробітництво у нових типах шкіл перш за все досягаєть­ся на уроках, а в традиційних — у позакласній роботі. Спостережен­ня за виховною роботою вчителів у ліцеї № 28, гімназіях №№ 9, 33 м. Полтави дали змогу зробити висновок, що взаємини співробіт­ництва починають складатися вже на етапі підготовки до уроку. Наприклад, у вчителя математики В.А. Земляного (гімназія № 33) математичний актив складають майже всі учні класу. З ними він готує урок, випробовує варіанти пояснення, ступінь складності на­вчального матеріалу, варіанти його закріплення. Після закінчення уроку вчитель знову збирає найбільш активних учнів, вони аналізу­ють, що було вдалим, висловлюють свої пропозиції.

Успішно реалізуються виховні можливості навчальної діяль­ності на інноваційних уроках, що набули популярності у школах- комплексах, ліцеях, гімназіях та авторських школах. До них відно­сяться: урок-конференція, урок-вікторина, урок-інтерв’ю, урок- подорож, урок-захист ідеї, урок-^(і круглий стілquot; тощо. На та­ких заняттях учні працюють із додатковою літературою, ведуть по­шуки нової цікавої інформації, самостійно готують і проводять екс­перименти, влаштовують цікаві наукові обговорення. Така організа­ція навчання сприяє формуванню пізнавальних потреб, власної точ­ки зору дитини та вміння її обґрунтовувати, вихованню в учнів таких якостей особистості, як допитливість, цілеспрямованість, уважність, самостійність, наполегливість, а також стимулюванню механізмів са­мовиховання та самоосвіти.

Найвищий рівень виховної взаємодії — співтворчість, коли педагоги і учні об’єднані творчим діалогом-пошуком нового у змісті навчальної дисципліни, досягається в освітніх закладах нового типу шляхом запровадження у педагогічну практику театралізованих занять. Сценічне дійство дозволяє органічно поєднати емоційне ви­ховання особистості дитини зі змістом навчального предмета. На такому уроці знімається напруженість, утверджується атмосфера взаємної довіри, відвертості та відкритості. Дидактичне дійство сприяє самовираженню дитини і, разом із тим, не вимагає професійної май­стерності, яка є обов’язковою для мистецьких колективів. Тому те­атралізований урок передбачає багато ролей, які доступні будь-якій дитині, задовольняють її потреби у рольовій грі; водночас цей урок зберігає привабливість театру в традиційному розумінні: костюми, декорації, музичне оформлення. Отже, дидактичний театр, з одного боку, виконує навчальні завдання, а з іншого — є потужним засобом морального, естетичного та емоційного виховання учнів.

Цікавим є досвід проведення уроків театральної діяльності у навчально-виховному комплексі № 28 м. Дніпропетровська. Вони синтезують у собі різні види мистецтва: музику, літературу, образо­творче мистецтво, танці тощо. З виховною метою вчителі на уроці застосовують нестандартні види діяльності, такі як фантазування за картинами, конкурси на кращу імпровізацію за художніми творами, вправи на координацію у просторі, виконання пластичних етюдів, про­ведення мовної гімнастики. У такий спосіб педагоги розв’язують проблему комплексного підходу до виховання учнів.

Спираючись на думку В.О. Сухомлинського, який був пере­конаний, що правильно організована навчальна діяльність учнів — їхня праця — може сприйматися школярами не лише як необхідність, lt;і й як джерело радості та натхнення, вчителі освітніх закладів для здібних і обдарованих дітей докладають зусиль, щоб кожний учень під час навчання пережив три етапи: напруження, успіх і радість. Завдяки такій організації роботи гімназисти (ліцеїсти) отримують і ювноцінне задоволення від праці, усвідомлюють, що вона є основою життя, фізичного й морального існування людини.