5.3. РАННІ HOMO SAPIENS

Захисники панафриканської гіпотези по­ходження сучасного людства вбачають підтвер­дження своїм поглядам у багатьох знахідках ранніх перехідних форм гомінід, знайдених на території Африки, де відбувався найдрама­тичніший момент формування Homo sapiens.

Нещодавно виділено новий вид ранніх аф­риканських пресапієнсів - Homo helmej. їхні знахідки зосереджені переважно в Північній і Східній Африці і датовані часом приблизно 300 тис. р. тому. Це такі пам’ятки, як Флорісбад (Південна Африка), Нгалобі (Танзанія), Кообі- Фора (Кенія), Омо II (Ефіопія), Джебель-Ірхуд (Марокко).

Цікаво, що мультирегіоналісги використо­вують ці ж самі факти в захист своїх ідей - як доказ поступового формування Homo sapiens в одному із регіонів Старого Світу (Lewin, 2002, s. 304-305]. “Справжні” ж Homo sapiens, най­давніші з усіх відомих на Землі, виявлені також в Африці. У 1967 р. в Ефіопії, на стоянці Омо І в Кібіш-формації Р. Лікі знайшов череп су­часної людини, що датований 195 тис. р. тому. Череп мав об’єм мозку 1400 см³. Вважається найдавнішим представником сапієнсів, про­те деякі антропологи не згодні з такою думкою (Дробышевский, 2004].

У 1968 р. відкрито печеру Клезіс Рівер Маус на самій південній окраїні Африки, що відно­ситься до 70-120 тис. р. тому. У культурному шарі цієї верхньопалеолітичної стоянки трапи­лися кістки Homo sapiens фрагменти черепа, плечової кістки, стопи, нижня щелепа.

На стоянці Бордер Кейв (відкрита ще в 1934 р.) теж у Південній Африці знайдено череп і частину скелету сучасної людини (представник раннього т.зв. бушменського типу), що датують­ся часом понад 100 тис. р. тому. Проблема цих печерних пам’яток полягає в недостатньо чіткій стратиграфічній позиції культурних решток, що утруднює датування методами природничих наук.

Ще одна знахідка сучасного сапієнтного тилу трапилася в 1924 р. у місцевості Сінга І, що у Судані на сході Африки, вік якої 80-145 тис. р.

тому. Яків попередньому варіанті Бордер Кейв, тут простежується “протобушменський” антро­пологічний тип. Треба зазначити, що знахідки типу Клезіс Кейв-Сінга не є предковою формою австралійців (62 тис. р. тому) чи європейців (50 тис. р. тому). Це місцева локальна група са­пієнтного типу.

Окрім Африки, найдавніші пресапієнтні гомініди, що датовані 100 тис. р. тому і більше, виявлені тільки на Близькому Сході (уже згаду вані черепи зі Схул І і Кафзеху, правда, не по­вністю сапієнтні). Вважається, що власне через близькосхідний міст найдавніші Homo sapiens почали освоювати Європу. Однак невідомо, що вони робили в період від 100 до 50 тис. р. тому, оскільки найдавніші європейські Homo sapiens чи кроманьйонці датуються лише 43 тис. р. (сто­янка Бачо-Кіро в Болгарії), 34 тис. р. (Веліка Пе- чіна в Хорватії) чи 33 тис. р. (Ганьофорсад в Ні­меччині). Рештки людей зі знаменитої епонімвої печери Кро-Маньйон датовані 30 тис. р. тому.

Цією ж датою позначений комплекс викопних скелетів з верхньопалеолітичної стоянки Мла- деч в Моравії.

Не виключено, що з Близького Сходу ранні "кроманьйонці” спочатку вирушили не в Євро­пу, а на Азіатський континент, свідченням чому є знахідки сучасних людей в Китаї, Австралії, на о.

сунулися чи вторглися в Європу на землі, що знаходилися у володінні кремезних, сміливих, але дещо примітивних у духовному відношенні неандертальців.

Із популяцією Homo πeanderthalensis кро­маньйонці співіснували у Європі та Західній Азії майже 20 тис. р. Як складалися їхні стосун­ки і взаєморозуміння - невідомо, але згідно з висновками генетиків, шлюбних зв’язків всАи не мали, оскільки їхні спільні генні предки за* фіксовані лише на межі 200 тис. р. тому в Аф­риці.

Ми уже згадували, що найпізніші з неан­дертальців у Європі зафіксовані в печері Сент- Сезер у Франції, настоянці Зафаррайя в Півден­ній Іспанії з рештками неандертальця і у Віндії в Хорватії з рештками кісток неандертальця, що має дату 27 тис. р. тому. В знаменитій печері Арсі-сюр-Кюр у Франції, в шарі верхнього па­леоліту в 1996 р. відкрито фрагмент виличної кістки черепа неандертальця (на основі дослі­дження структури внутрішнього вуха). Цей не­андерталець проживав тут ще 33 тис. р. тому.

У Лагар Вельо (Lagar Velho) в Португалії відкрито поховання 4-річної дитини, з прикра­сами, посилане вохрою, іцо датується періодом 24,5 тис. р. тому. Як стверджують науковці, в скелеті простежуються риси як неандертальця (масивні кістки і приземисті пропорції), так і Homo sapiens (наявність підборідного виступу на нижній щелепі). Хоч окремі вчені з тим не згодні, знахідка в Лагар Вельо свідчить про по­єднання морфологічних рис неандертальської і сучасної людини, що може вказувати на існу ванпя еволюційної лінії змішаного типу [Levin, 2002, s, 302, 308].

Отже, питання “неандертальської про­блеми” ще далекі від свого остаточного розв’язання, але більшість науковців сьогодні схиляються до думки про походження сучас­ної людини від виду Homo erectus в Африці приблизно 200 тис. р. тому і поступову заміну ними популяції неандертальців у Європі в пе­ріод 40-30 тис. р. тому. Шлюбні стосунки по­між неандертальцями і кроманьйонцями якщо і траплялися, то серйозних наслідків не мали і в генетичній лінії сапієнсів не простежуються. Правда, в останніх повідомленнях генетиків

Рис 109. Череп одного з останніх європейських неандертальців Стоянка Сент Сезер в Франції

Рис. 110 Дитячий скелет зі стоянки ҐІагар Вельхо а наполовину неандертальськими - наполовину сапієнт- ними рисами

знаходимо заяви, що такі змішування, мабуть, були, але у дуже невеликій кількості - 0,4 % на усю популяцію.