4.1. АРХАЇЧНІ HOMO SAPIENS
Приблизно 300 тис. р. тому з’являються перші представники виду Homo sapiens. Істоти, які жили від цього періоду і до 40 тис. р. тому носять загальну назву архаїчні Homo sapiens. Існує інша думка, за якою ранні архаїчні Номо проживали в період від 500 до 250 тис.
р. тому (стоянки Кабве в Замбії; Салданья в ПАР; Нду- ту, Ейясі в Танзанії; Бодо в Ефіопії; Сіді Аддерах- ман в Марокко), пізні архаїчні Номо - в період від 250 до 160 тис. р. тому (стоянки Флорісбад в ПАР; Айліе Спрінгс, західний берег о. Туркана в Кенії; Лаетолі в Танзанії; Джебель Ірхуд в Марокко) і сучасні Homo sapiens - від 160 тис. р. тому (стоянки Херто в Ефіопії, Бордер Кейв, Клезіс Рівер Мауф в ПАР; Омо, Кібіш в Ефіопії та ік.) [Schrenk, Muller, 2006, р. 23]. Є дві гіпотези походження сапієнсів. Згідно з першою, не було єдиного центра еволюції, розвиток відбувався одразу в кількох групах Homo erectus - попередників “людини розумної”. Друга гіпотеза базується на твердженні, що еволюційний прорив відбувся в одному центрі, в ізольованих, порівняно невеликих популяціях, які згодом швидко поширювалися, витісняючи своїх примітивніших попередників.Розвиваючи складну культуру, ці люди потрапили в унікальну екологічну нішу. Вплив культури викликав численні зміни у їхній фізичній будові та насамперед торкнувся мозку, який став більшим та складнішим за структурою. Прогресували такі ментальні якості, як пам’ять, зосередженість та наполегливість, здатність до планування та співпраці. Складним питанням для палеоантропологів залишається визначення часу та умов переходу ранніх людей від закритої до відкритої системи спілкування - від сигнальних окликів, які існують у тварин, до мови, притаманної лише людям. Вивчаючи цю проблему, дослідники змушені, за відсутності прямих свідчень, спиратись на порівняльні аналізи, розглядаючи розвиток мовлення у дітей, роблячи співставлення вокалізації людей і тварин та встановлюючи зв’язки між черепами давніх людей і певними формами голосового апарату. Так чи інакше, як тільки у ранніх людей розвинулась мова, вона стала складовою частиною культурного відбору.
Разом з розвитком мозку та культури, вона сприяла подальшому розвитку та ускладненню суспільної організації.Архаїчні люди жили у невеликих колективах (близько 25 осіб), де лідерство не було формалізоване. Членів групи єднало кровне споріднення та практичні потребиҐВ^жл'Йвим аспектом розвитку цієї системи були поділ,
Рис. 75, Карта поширення пам'яток з рештками ранніх Ното і неандертальців
кооперація та творення системи соціального контролю.
Покращилась репродуктивна стратегія архаїчних Homo sapiens. Групи, які складались з одного самця та багатьох самиць змінились парною сім’єю. Трансформація у репродуктивній біології жінок привела до зникнення еструсу та появи менопаузи. Як наслідок, в процесі відтворення важливішою стала не кількість нащадків, а якість їхнього виховання.
Від 100 тис. р. тому в популяціях архаїчних Homo sapiens розпочинається еволюція місцевих традицій. Колективи ранніх “людей розумних" у Європі розвивали локальні особливості під впливом останнього зледеніння, яке тривало між 100 та 11 тис. р. тому. Воно привело до значних кліматичних коливань, наслідком яких стало виникнення різних природних зон: від лісів Середземномор’я та рідколісся Південно- Східної Європи до рівнин Центральної Європи, де бродили величезні стада травоїдних тварин. Ця багата на ресурси територія, однак, вимагала від людей розумової гнучкості та винахідливості у планування стратегій виживання. У різних природних зонах ці стратегії пов’язані зі специфічними методами пошуку джерел харчування.
4.2.