<<
>>

АРХАЇЧНІ ЛЮДИ - HOMO ERECTUS/ ERG ASTER

Вважається, що на початку еоплейстоцену в Африці склалися складні кліматичні умови, що спонукали гомінідів до нових форм пристосу­вання. Крім того, ускладнилися стосунки поміж різними групами австралопітеків, що призвело до появи нового виду з крупнішим мозком, роз­винутішим інтелектом і кращою пристосованіс­тю до нових природних умов.

Homo erectus- творець культури архантро­пів (1,6-0,2 млн. р. тому), що в перекладі означає “Людина прямоходяча”, був виділений в 1951 р., коли цей термін об’єднав види синантропа і пі­текантропа в один вид. Ще раніше він називав­ся Pitecanthropus erectus (за Е. Дюбуа). У 1980-х роках поміж еректусів вклинився Homo ergaster

- “людина-виробник”, що заселяла винятково Африку. Це фактично колишній пітекантроп африканський, що перейменований у новий вид у 1984 р. Ергастерів вчені виділили з метою по­ділу перших людей африканського походжен­ня від перших людей азіатського континенту - еректусів.

Ще у 1866 р. Ернст Геккель опублікував “ро­дове древо” людства, починаючи від приматів. У верхньому ряду, нижче Homo sapiens і вище шимпанзе він помістив гіпотетичні форми - Pithecantropus alalus (мавполюдина німа) і Ното stupidus. Е. Геккель вважав, що мавполюдина повинна бути подібною до роду гібонів і похо­дити від них, а також знаходитися на зниклому континенті “Лемурія” - неподалік від Південно- Східної Ази.

Цю ідею підхопив молодий голландський лікар Ежен Дюбуа. У 1891-1892 рр., спеціально проводячи розкопки біля с. Трініль на о. Ява, він виявив кісткові рештки людиноподібного ство­ріння з приплюснутим черепом та цілком сучас­ною стегновою кісткою (пізніше виявилося, що вона дійсно належала сучасній людині). Вчений спочатку назвав істоту Pitecanthropus (мавполю­дина, на честь гіпотетичного створіння Е.

Гек­келя), додавши erectus (прямоходяча), щоб на­голосити на її вертикальній поставі. Науковий світ довго не визнавав цього відкриття. Лише через десятиліття, коли в інших частинах світу також були виявлені залишки нового виду, піте­кантроп зайняв місце у родоводі Ното, з часом змінивши назву на Homo erectus. Переконання, що Азія могла бути прабатьківщиною людства, посилилося після відкриттів Ральфа фон Кьо- нігсвальда в Моджокерто і Нгандонгу (1930-ті роки), а також унікальних знахідок Девідсона Блека “людини прямоходячої” з Китаю (вапня­кова печера Чжоукоудянь неподалік Пекіна). В цій “Печері Дракона” з 1928 по 1937 рр. відкрито близько 40 індивідумів Sinanthropus pekinensis

- синантропа (китайської людини). Самі мате­ріали згубилися у вирі Другої світової війни, але вони досить детально публіковані Францом Вайденрейхом у 1943 р. [Henke, 2006, s. 35]. Піс­ля війни знахідки гомінід траплялися в Індоне-

Рис. 50. Морфологічні відміни черепів еректуса і сапіенса

зії - Самбунгмакан, що деякими антропологами розглядаються як Homo erectus vertreter (?); інші спеціалісти відносять знахідки до Homo sapiens.

Добре збереглися рештки гомініда знайде­ні у 1978 р. в китайській провінції Далі. Окремі вчені відносять ці знахідки до перехідної форми поміж Homo erectus і Homo neaderthalensis, інші - як підвид Homo sapiens, ще одні - як окремий вид Homo daliensis.

В Африці ще в 1921 р. в Кабве (тепер Бро­кен Хіл, Замбія) Том Звіглаар відкрив рештки гомініда, якого відомий антрополог Артур Сміт Вудворд назвав Homo rhodesiensis (ВН 1) - те­пер він класифікується як Homo heidelbergeπsis чи ранній архаїчний Homo sapiens з об’ємом мозку 1325 см\ Дотепер йдуть суперечки щодо віку цієї знахідки. Більшість вчених відносить її до 300-130 тис. р. тому (хоч дехто датує й на 30 тис. р.).

Рис.

51 Порівняльна характеристика ранніх Homo

У 1949 р. в печері Сварткранс (ПАР) Р. Брум знайшов рештки істоти (нижня щелепа), яку охрестили Telanthropus I capensis (SK 15) (сьо­годні це Homo habilis seπsu stricto, або ж - Ното ergaster). Вік телантропа визначили в межах 1,5- 1,8 млн. р. тому. В цій же печері на півдні Афри­ки у 1969 р. Рональд Кларк знайшов череп жінки віком приблизно 20 р. Знахідку назвали Телан- троп ПІ (SK 847) і датували часом 1,5-1,8 млн. р. тому. Спочатку череп віднесли до роду Ното habilis, але після детально вивчення лабіринтів внутрішнього вуха дійшли висновку, що індивід може належати до Homo ergaster.

У фізичній будові Homo erectus порівняно з Homo habilis помітні подальші зміни, які від­бувались під впливом культури. Люди стають більше подібними до нас з вами. Череп довгий, посаджений низько, з кістковим виступом зза­ду, з похилим лобом, товстими надочними вали­ками, плоскішою лицевою частиною, крупними, висунутими вперед щелепами, більше масивни­ми, ніж у сучасної людини. Підборіддя відсут- не. Сильні м’язи шиї підтримували виступаючу вперед голову. Об'єм мозку - 880-1100 см\ Деякі дорослі особини сягали зростом до 1,8 м і важи­ли до 70 кг.

Рис. 52. Перша міграція - вихід за межі Африки Homo erectusfergaster. Цифри на карті - мільйони років

“Еректуси” спершу сформувалися в Африці на базі ‘хабілісів” та австралопітеків. Потім че­рез північні близькосхідні ворота помандрува­ли в Азію та Європу. Вважається, що темпи роз­витку різних популяцій у різких географічних регіонах були різними. Ще недавно вчені вважа­ли, що вперше природний вогонь використали еректуси-синантропи [Ламберт, 1991], однак є дані, що уже в ранніх горизонтах Олдувайської стоянки застосовували природний вогонь (по­над 1 млн. р. тому).

Кутні зуби (моляри) еректусів менші і вже сягають верхньої межі розмірів, властивих су­часним людям. Однак різці залишаються ще великими.

Ці ознаки можна пояснити, як і у ви­падку з “людиною вмілою”: 1) застосуванням знарядь для обробки їжі та вогню для її приго­тування; 2) споживанням жорсткого м'яса, яке ранні люди розривали міцними різцями. Мозок Homo erectus еволюціонує від порівняно малих за розміром ранніх зразків до великих пізніх (Чжоукодянь чи Чукутянь), Характерною озна­кою “людини прямоходячої” є масивні кістки черепа та товста черепна коробка. Вона не була успадкована від Homo habilis і не перейшла зго­дом до Homo sapiens. Функціональне призна­чення такої структури черепа залишається не­зрозумілим. За загальними пропорціями тіла “людина прямоходяча” була більшою за “люди­ну вмілу”. Внутрішньовидова різниця у розмірах тіл Homo erectus вказує на існування статевого диморфізму та значну індивідуальну варіабель­ність. Незважаючи на певні відмінні риси, ха­рактерні для різних популяцій “людини прямо­ходячої”, які заселяли територію від Африки до Індонезії, вони мають спільні ознаки у фізичній будові та матеріальній культурі.

Найкраще вони відображені у ашельській традиції виготовлення знарядь. Ця традиція ви­никла майже одночасно з появою Homo erectus близько 2,0-1,5 млн. р. тому і є складнішою, ніж індустрія галькових чоперів, що дозволяє при­пустити еволюційний розвиток у процесі виго­товлення знарядь. Найхарактерніше знаряддя

Рис. 53. Чопінги - галькові знаряддя олдувайської і ранньої ашельсьиої африканської культури

- ручне рубило, яке дало початок ранній ашель­ській культурі (і ашельській добі). Це був уні­версальний інструмент, виготовлений з різних порід каменю і базальту. Найдавніші знаряддя такого типу походять зі стоянки Консо-Гарду- ла в Ефіопії і трохи пізніше - в Олдуваї (серед­ній шар II, за М. Лікі). Рубила репрезентують Мод 2 чи технологічний стиль каменеобробки II (за Кларком). Назва “ашельська доба” походить

від містечка Сент-Ашель на р.

Соммі в Північній Франції, де вперше в 1830-х роках Буше-де-Перт зібрав грубооббиті крем'яні рубила. В комплексі примітивних інструментів зустрічаються також відщепні знаряддя з вторинною ретушшю, які на певних місцезнаходженнях складають більше половини від загальної кількості знарядь. Без­умовно, рубила свідчать про вищий рівень роз­витку координації ока, мозку і руки майстра та прогрес у плануванні необхідного виробу. Піз- ньоашельські люди винайшли техніку “м’якого” відбійника, коли замість твердого каменю по­чали використовувати ріг, кістку чи дерево, що дозволяло набагато краще контролювати про­цес виготовлення та одержувати досконаліший продукт.

Однак в Африці в цю ранню пору існувало дуже мало справжніх рубил. На Близькому Схо­ді знаходиться стоянка Убейдія - неподалік озе­ра Генезарет в Ізраїлі. Тут знайдені численні до­сконалі рубила віком 1,5 млн. р. Звідси походить новий виток переселенців Homo ergaster з Аф­рики у Євразію. Чи взяли нову “рубильну техні­ку” мандрівники з Африки, чи по-новому вина­йшли цю техніку - невідомо. Стоянка містилася на березі водоймища і в культурному шарі зна­ходилася велика кількість кісток тварин, на яких, можливо, полював первісний “убейдієць”. Ймовірною здобиччю був південний слон, жи­рафа, носоріг, два види гіпопотамів, різні неве­ликі хижаки та ін. На багатьох кістках помітні сліди від ударів і різання, які можуть свідчити про те, що первісні люди уже постійно вживали в їжу м’ясо, йдучи вслід за великими хижаками і використовуючи рештки їхньої здобичі. Перше місце серед цієї здобичі займали коні і загалом різні копитні. Близький Схід був тим регіоном, який з повним правом можна назвати перева­лочним пунктом з Африки у Євразію, починаю­чи, мабуть, з часу появи перших людей (хабілі- сів). Убейдія - найдавніше місцезнаходження в світі з такою великою кількістю антропогенних слідів на кістках тварин.

Як дещо пізніший приклад, можна навести також стоянку Гешер Бенот Яааков, що датуєть­ся часом у 800 тис. р. тому. Тут знайдені числен­ні рубила, що виготовлені з базальту.

При цьому знайдене знаряддя типу клівера - сокироподіб- ного інструменту з масивного шматка каменю. Такі знаряддя з’являються в Африці близько 1 млн. р. тому, а саме - в Олоргезайлі (в Кенії). Останню пам'ятку відкрив Річард Роттс у 2003 р.

Рис. 55. Рубилоподібні знаряддя зі стоянки Убейдія а Ізраїлі, що датується більше 1 млн. р. тому

Об'єм мозку Homo erectus (?) з цього місцезна­ходження складав всього 650 см3.

Усі артефакти в Африці виготовлені з ба зальту, але в Бенот Яаакові більшість ранньоа- шельських знарядь виготовлено з кременю. Цей факт, на думку Бар Йозефа, свідчить про те, що клівер і рубила з базальту були принесені з Аф­рики. В Яаакові простежено ще таку важливу деталь, як контроль над вогнем (рештки вог­нищ), а також використання горіхів у їжу - зна­йдено їхні шкарлупи і камені, якими розбивали горіхи [Baales, 2006, s. 60].

Археологічні дані свідчать, що примітивна техніка галькових чоперів використовувалась у Східній Європі та Східній Азії впродовж со­тень тисяч років і після появи нових ашельських технологій у Африці, Індії та Західній Європі. Це дозволяє припустити співіснування двох куль­турних традицій. Пояснюючи таке явище, архе­ологи вважають, що ті ж самі первісні колекти­ви, залежно від потреб, могли використовувати обидві технології, що й привело до появи різних наборів інструментів на окремих стоянках. Спо­сіб життя Homo erectus найкраще характеризу­ють комплекси даних з культурних шарів на дов - готривалих пам’ятках, таких як Джоукоудянь та комплекс Торральба-Амброна у Північній Іспанії, який містить сотні кісток слонів - здо­бич мисливців того часу. На основі одержаної інформації археологи виводять кілька головних ознак способу життя “людини прямоходячоГ-

1. Вона стала вправним мисливцем, а м'ясна їжа - невід’ємною частиною її харчової бази.

2. Вона почала влаштовувати тимчасові та­бори - “домашні бази", куди групи мисливців- збирачів приносили свою здобич і де проводив­ся її розподіл.

3. Вона почала систематично застосовувати вогонь для приготування їжі та обігрівання жи­тел у зонах холодного клімату.

Все це дозволило посилити вплив ранніх людей на довкілля і підвищило роль культури в еволюційному процесі. Біля 400 тис. р. тому на базі означених пристосувань з’являються перші представники виду Homo sapiens.

Рис 56. Спосіб виготовлення двобічного знаряддя типу рубила

3.5.

<< | >>
Источник: Ситник Олександр. Культурна антропологія: походження людини і суспільства. Навч. посібник. - Львів: Видавництво Львівської політехніки,2012. - 180 с.. 2012

Еще по теме АРХАЇЧНІ ЛЮДИ - HOMO ERECTUS/ ERG ASTER:

- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -