АРХАЇЧНІ ЛЮДИ - HOMO ERECTUS/ ERG ASTER
Вважається, що на початку еоплейстоцену в Африці склалися складні кліматичні умови, що спонукали гомінідів до нових форм пристосування. Крім того, ускладнилися стосунки поміж різними групами австралопітеків, що призвело до появи нового виду з крупнішим мозком, розвинутішим інтелектом і кращою пристосованістю до нових природних умов.
Homo erectus- творець культури архантропів (1,6-0,2 млн. р. тому), що в перекладі означає “Людина прямоходяча”, був виділений в 1951 р., коли цей термін об’єднав види синантропа і пітекантропа в один вид. Ще раніше він називався Pitecanthropus erectus (за Е. Дюбуа). У 1980-х роках поміж еректусів вклинився Homo ergaster
- “людина-виробник”, що заселяла винятково Африку. Це фактично колишній пітекантроп африканський, що перейменований у новий вид у 1984 р. Ергастерів вчені виділили з метою поділу перших людей африканського походження від перших людей азіатського континенту - еректусів.
Ще у 1866 р. Ернст Геккель опублікував “родове древо” людства, починаючи від приматів. У верхньому ряду, нижче Homo sapiens і вище шимпанзе він помістив гіпотетичні форми - Pithecantropus alalus (мавполюдина німа) і Ното stupidus. Е. Геккель вважав, що мавполюдина повинна бути подібною до роду гібонів і походити від них, а також знаходитися на зниклому континенті “Лемурія” - неподалік від Південно- Східної Ази.
Цю ідею підхопив молодий голландський лікар Ежен Дюбуа. У 1891-1892 рр., спеціально проводячи розкопки біля с. Трініль на о. Ява, він виявив кісткові рештки людиноподібного створіння з приплюснутим черепом та цілком сучасною стегновою кісткою (пізніше виявилося, що вона дійсно належала сучасній людині). Вчений спочатку назвав істоту Pitecanthropus (мавполюдина, на честь гіпотетичного створіння Е.
Геккеля), додавши erectus (прямоходяча), щоб наголосити на її вертикальній поставі. Науковий світ довго не визнавав цього відкриття. Лише через десятиліття, коли в інших частинах світу також були виявлені залишки нового виду, пітекантроп зайняв місце у родоводі Ното, з часом змінивши назву на Homo erectus. Переконання, що Азія могла бути прабатьківщиною людства, посилилося після відкриттів Ральфа фон Кьо- нігсвальда в Моджокерто і Нгандонгу (1930-ті роки), а також унікальних знахідок Девідсона Блека “людини прямоходячої” з Китаю (вапнякова печера Чжоукоудянь неподалік Пекіна). В цій “Печері Дракона” з 1928 по 1937 рр. відкрито близько 40 індивідумів Sinanthropus pekinensis- синантропа (китайської людини). Самі матеріали згубилися у вирі Другої світової війни, але вони досить детально публіковані Францом Вайденрейхом у 1943 р. [Henke, 2006, s. 35]. Після війни знахідки гомінід траплялися в Індоне-
Рис. 50. Морфологічні відміни черепів еректуса і сапіенса
зії - Самбунгмакан, що деякими антропологами розглядаються як Homo erectus vertreter (?); інші спеціалісти відносять знахідки до Homo sapiens.
Добре збереглися рештки гомініда знайдені у 1978 р. в китайській провінції Далі. Окремі вчені відносять ці знахідки до перехідної форми поміж Homo erectus і Homo neaderthalensis, інші - як підвид Homo sapiens, ще одні - як окремий вид Homo daliensis.
В Африці ще в 1921 р. в Кабве (тепер Брокен Хіл, Замбія) Том Звіглаар відкрив рештки гомініда, якого відомий антрополог Артур Сміт Вудворд назвав Homo rhodesiensis (ВН 1) - тепер він класифікується як Homo heidelbergeπsis чи ранній архаїчний Homo sapiens з об’ємом мозку 1325 см\ Дотепер йдуть суперечки щодо віку цієї знахідки. Більшість вчених відносить її до 300-130 тис. р. тому (хоч дехто датує й на 30 тис. р.).
Рис.
51 Порівняльна характеристика ранніх HomoУ 1949 р. в печері Сварткранс (ПАР) Р. Брум знайшов рештки істоти (нижня щелепа), яку охрестили Telanthropus I capensis (SK 15) (сьогодні це Homo habilis seπsu stricto, або ж - Ното ergaster). Вік телантропа визначили в межах 1,5- 1,8 млн. р. тому. В цій же печері на півдні Африки у 1969 р. Рональд Кларк знайшов череп жінки віком приблизно 20 р. Знахідку назвали Телан- троп ПІ (SK 847) і датували часом 1,5-1,8 млн. р. тому. Спочатку череп віднесли до роду Ното habilis, але після детально вивчення лабіринтів внутрішнього вуха дійшли висновку, що індивід може належати до Homo ergaster.
У фізичній будові Homo erectus порівняно з Homo habilis помітні подальші зміни, які відбувались під впливом культури. Люди стають більше подібними до нас з вами. Череп довгий, посаджений низько, з кістковим виступом ззаду, з похилим лобом, товстими надочними валиками, плоскішою лицевою частиною, крупними, висунутими вперед щелепами, більше масивними, ніж у сучасної людини. Підборіддя відсут- не. Сильні м’язи шиї підтримували виступаючу вперед голову. Об'єм мозку - 880-1100 см\ Деякі дорослі особини сягали зростом до 1,8 м і важили до 70 кг.
Рис. 52. Перша міграція - вихід за межі Африки Homo erectusfergaster. Цифри на карті - мільйони років
“Еректуси” спершу сформувалися в Африці на базі ‘хабілісів” та австралопітеків. Потім через північні близькосхідні ворота помандрували в Азію та Європу. Вважається, що темпи розвитку різних популяцій у різких географічних регіонах були різними. Ще недавно вчені вважали, що вперше природний вогонь використали еректуси-синантропи [Ламберт, 1991], однак є дані, що уже в ранніх горизонтах Олдувайської стоянки застосовували природний вогонь (понад 1 млн. р. тому).
Кутні зуби (моляри) еректусів менші і вже сягають верхньої межі розмірів, властивих сучасним людям. Однак різці залишаються ще великими.
Ці ознаки можна пояснити, як і у випадку з “людиною вмілою”: 1) застосуванням знарядь для обробки їжі та вогню для її приготування; 2) споживанням жорсткого м'яса, яке ранні люди розривали міцними різцями. Мозок Homo erectus еволюціонує від порівняно малих за розміром ранніх зразків до великих пізніх (Чжоукодянь чи Чукутянь), Характерною ознакою “людини прямоходячої” є масивні кістки черепа та товста черепна коробка. Вона не була успадкована від Homo habilis і не перейшла згодом до Homo sapiens. Функціональне призначення такої структури черепа залишається незрозумілим. За загальними пропорціями тіла “людина прямоходяча” була більшою за “людину вмілу”. Внутрішньовидова різниця у розмірах тіл Homo erectus вказує на існування статевого диморфізму та значну індивідуальну варіабельність. Незважаючи на певні відмінні риси, характерні для різних популяцій “людини прямоходячої”, які заселяли територію від Африки до Індонезії, вони мають спільні ознаки у фізичній будові та матеріальній культурі.Найкраще вони відображені у ашельській традиції виготовлення знарядь. Ця традиція виникла майже одночасно з появою Homo erectus близько 2,0-1,5 млн. р. тому і є складнішою, ніж індустрія галькових чоперів, що дозволяє припустити еволюційний розвиток у процесі виготовлення знарядь. Найхарактерніше знаряддя
Рис. 53. Чопінги - галькові знаряддя олдувайської і ранньої ашельсьиої африканської культури
- ручне рубило, яке дало початок ранній ашельській культурі (і ашельській добі). Це був універсальний інструмент, виготовлений з різних порід каменю і базальту. Найдавніші знаряддя такого типу походять зі стоянки Консо-Гарду- ла в Ефіопії і трохи пізніше - в Олдуваї (середній шар II, за М. Лікі). Рубила репрезентують Мод 2 чи технологічний стиль каменеобробки II (за Кларком). Назва “ашельська доба” походить
від містечка Сент-Ашель на р.
Соммі в Північній Франції, де вперше в 1830-х роках Буше-де-Перт зібрав грубооббиті крем'яні рубила. В комплексі примітивних інструментів зустрічаються також відщепні знаряддя з вторинною ретушшю, які на певних місцезнаходженнях складають більше половини від загальної кількості знарядь. Безумовно, рубила свідчать про вищий рівень розвитку координації ока, мозку і руки майстра та прогрес у плануванні необхідного виробу. Піз- ньоашельські люди винайшли техніку “м’якого” відбійника, коли замість твердого каменю почали використовувати ріг, кістку чи дерево, що дозволяло набагато краще контролювати процес виготовлення та одержувати досконаліший продукт.Однак в Африці в цю ранню пору існувало дуже мало справжніх рубил. На Близькому Сході знаходиться стоянка Убейдія - неподалік озера Генезарет в Ізраїлі. Тут знайдені численні досконалі рубила віком 1,5 млн. р. Звідси походить новий виток переселенців Homo ergaster з Африки у Євразію. Чи взяли нову “рубильну техніку” мандрівники з Африки, чи по-новому винайшли цю техніку - невідомо. Стоянка містилася на березі водоймища і в культурному шарі знаходилася велика кількість кісток тварин, на яких, можливо, полював первісний “убейдієць”. Ймовірною здобиччю був південний слон, жирафа, носоріг, два види гіпопотамів, різні невеликі хижаки та ін. На багатьох кістках помітні сліди від ударів і різання, які можуть свідчити про те, що первісні люди уже постійно вживали в їжу м’ясо, йдучи вслід за великими хижаками і використовуючи рештки їхньої здобичі. Перше місце серед цієї здобичі займали коні і загалом різні копитні. Близький Схід був тим регіоном, який з повним правом можна назвати перевалочним пунктом з Африки у Євразію, починаючи, мабуть, з часу появи перших людей (хабілі- сів). Убейдія - найдавніше місцезнаходження в світі з такою великою кількістю антропогенних слідів на кістках тварин.
Як дещо пізніший приклад, можна навести також стоянку Гешер Бенот Яааков, що датується часом у 800 тис. р. тому. Тут знайдені численні рубила, що виготовлені з базальту.
При цьому знайдене знаряддя типу клівера - сокироподіб- ного інструменту з масивного шматка каменю. Такі знаряддя з’являються в Африці близько 1 млн. р. тому, а саме - в Олоргезайлі (в Кенії). Останню пам'ятку відкрив Річард Роттс у 2003 р.
Рис. 55. Рубилоподібні знаряддя зі стоянки Убейдія а Ізраїлі, що датується більше 1 млн. р. тому
Об'єм мозку Homo erectus (?) з цього місцезнаходження складав всього 650 см3.
Усі артефакти в Африці виготовлені з ба зальту, але в Бенот Яаакові більшість ранньоа- шельських знарядь виготовлено з кременю. Цей факт, на думку Бар Йозефа, свідчить про те, що клівер і рубила з базальту були принесені з Африки. В Яаакові простежено ще таку важливу деталь, як контроль над вогнем (рештки вогнищ), а також використання горіхів у їжу - знайдено їхні шкарлупи і камені, якими розбивали горіхи [Baales, 2006, s. 60].
Археологічні дані свідчать, що примітивна техніка галькових чоперів використовувалась у Східній Європі та Східній Азії впродовж сотень тисяч років і після появи нових ашельських технологій у Африці, Індії та Західній Європі. Це дозволяє припустити співіснування двох культурних традицій. Пояснюючи таке явище, археологи вважають, що ті ж самі первісні колективи, залежно від потреб, могли використовувати обидві технології, що й привело до появи різних наборів інструментів на окремих стоянках. Спосіб життя Homo erectus найкраще характеризують комплекси даних з культурних шарів на дов - готривалих пам’ятках, таких як Джоукоудянь та комплекс Торральба-Амброна у Північній Іспанії, який містить сотні кісток слонів - здобич мисливців того часу. На основі одержаної інформації археологи виводять кілька головних ознак способу життя “людини прямоходячоГ-
1. Вона стала вправним мисливцем, а м'ясна їжа - невід’ємною частиною її харчової бази.
2. Вона почала влаштовувати тимчасові табори - “домашні бази", куди групи мисливців- збирачів приносили свою здобич і де проводився її розподіл.
3. Вона почала систематично застосовувати вогонь для приготування їжі та обігрівання жител у зонах холодного клімату.
Все це дозволило посилити вплив ранніх людей на довкілля і підвищило роль культури в еволюційному процесі. Біля 400 тис. р. тому на базі означених пристосувань з’являються перші представники виду Homo sapiens.
Рис 56. Спосіб виготовлення двобічного знаряддя типу рубила
3.5.