ВИГОТОВЛЕННЯ ПЕРШИХ ЗНАРЯДЬ ПРАЦІ

Рання первісна людина тилу австралопіте­ка чи Homo habilis була порівняно слабкою іс­тотою. Вона не мала великих і сильних зубів чи іклів, кігтів, не вміла прудко бігати. Але усі ці слабкі сторони вона компенсувала колективним вмінням виготовляти і застосовувати кам’яні вироби як знаряддя праці, або ж як зброю.

Першими знаряддями були, можливо, про­сто гострі палиці, дубинки, великі кістки тварин і лише згодом людина взяла в руки камінь і під­гострила його способом оббивки і ретушування країв, надаючи йому форму леза. Так оббиту з однієї сторони річкову гальку назвалиЛчрбер’’, а оббиту з двох сторін - “чоііінг”. Людина роз била камінь на дрібні гострі скалки-відщепи

Рис. 46. Головні типи знарядь праці хабілісів і вибрала найкращі з них для різання м’яса чи обробки шкури вбитого звіра. Це сталося понад 2,5 млн. р. тому і фактично до 2 тис. р. до н.е. - камінь, як основний матеріал для виготовлення знарядь праці, абсолютно домінував у примі­тивному господарстві архантропів, неоантро­пів, кроманьйонців і сучасної людини - Ношо sapiens.

Отже, починаючи з часів “людини вмі­лої’’ у археологів з’являється нове джерело ін­формації про життя давніх спільнот - кам’яне знаряддя, яке зберігається набагато краще ніж кісткові рештки. Для виготовлення знарядь від­биралися достатньо тверді гірські породи (лезо інструменту повинно бути гострим і міцним), щоб різати, пиляти, дробити, трощити кістки тварин, розбивати інший камінь, зшкрябувати кору дерев, рубати молоді деревця, розмелювати рослинні та тваринні матеріали.

За сукупністю характерних ознак колекції знарядь поділено на індустрії. Найвідомішою для того періоду є техніка олдувай - одна з тра­дицій техніки виготовлення галькових чоперів. Крім ущелини Олдувай, яка дала назву комплек­су, подібні вироби зафіксовано в долині р. Омо, на східному березі оз. Туркана, на пам'ятках Південної та Північної Африки, на Близькому Сході та, ймовірно, у Південній Франції. Ця тех­нологія існувала від 2,5 млн. р. до 1,5 і навіть до 0,5 млн. р. тому.

Уже вказувалося, що найхарактернішим знаряддям подібних індустрій був чопер. Такі знаряддя були поліфункціональними - ними різали шкіру та сухожилля, рубали дерево, тро­щили кістки тощо. Крім чоперів, існувала обме­жена кількість інших знарядь. Найпоширеніши­ми у ранніх колекціях були відщепні знаряддя: сколи, які відбивав майстер при виготовленні чопера. Вони не мали ретуші оформлення і ідентифікуються лише за слідами використання на робочому краї. У якості відбійників вико­ристовувались необроблені камені. На пізньо- олдувайських пам’ятках у невеликій кількос­ті з’являються перші спеціалізовані знаряддя - скребки та різці. Незважаючи на свою при­мітивність, ці знаряддя є свідченням значно­го прогресу в контролі ранніх людей над їхнім довкіллям - переходу від безпосереднього ви­користання природних об’єктів до їхньої транс­формації, пристосування до потреб людини.

Майстри раннього палеоліту навчилися виготовляти різні інструменти, сильно ударя­ючи каменем об камінь, т. зв. відбійником по нуклеусі. Нуклеус - це природне кам’яне жов- но-заготовка, з якого спеціальною технікою від­колювали широкі пласкі відщепи чи видовжені пластини. Б подальшому вже з цих пластин і відщепів виготовляли необхідні людині знаряд­дя праці - ножеподібні інструменти для різан­ні м’яких матеріалів (м’яса, шкіри, сухожиль); скребла - для зняття жиру (чи ворсу) зі шкур тварин.

Уже зазначалось, що “олдувайська культу­ра" включає чопери, чопінги, поліедри, примі­тивні сокироподібні знаряддя, примітивні рйці та скребачки. Але в господарстві справжніми знаряддями були т. зв. відходи виробництва

- відщепи та пластини без ретуші, але з при­родно гострими краями, зручними для різання [Ламберт, 1991, с. 112-113]. Уже 1,5 млн. р. тому в Кенії, на березі оз. Туркана (Рудольф) первісні люди використовували власне такі відщепи без ретуші.

Вважається, що кам'яні кулі-сфероїди з Ол- дувая могли використовувати як мисливський снаряд бола. Зв’язані разом ці кам'яні кулі (кож­на на довгій шворці зі шкіри), були досить ефек­тивним мисливським знаряддям. Якщо кинути такі кулі у задні ноги антилопи, що біжить, то тварина, обплутана кулями на шворках, падає на землю і стає легкою здобиччю для мисливців. Такі бола застосовуються у деяких племен до на­ших днів.

Олдувайська культура широко розповсю­дилася і поза Африкою. В деяких місцях Старого Світу вона проіснувала до 200 тис. р. тому назад.

В Олдуваї, де виділено 4 геологічні форма­ції від 2 до 0,5 млн. р. тому, галькова олдувай­ська культура представлена у всіх горизонтах. В шарі I (2,0-1,7 млн. р.) представлена типова примітивна культура кальок, поряд з якою зна­йдені рештки Homo ħabilis і австралопітеків; у шарі II (1,7-1,1 млн. р.) виявлені уже досконалі­ші знаряддя, деякі уже ашельського відщепного типу, з рештками австралопітеків (без хабілісів); у шарі ПІ (1,1-0,8 млн. р. тому) представлена уже розвинута ашельська індустрія з рештками галькової, без решток гомінідів; в шарі IV (0.8- 0,6 млн. р. тому) - типовий ашель без решток людини.

На стоянці FLK-1 в Олдуваї (шар І з решт­ками хабіліса) виявлене скупчення галькових каменів площею 35 м2 (5x7 м), яке деякі вчені розцінюють як рештки наземного житла типу куреня чи шалашеподібного намету. В межах цього скупчення знайдено багато кісток неве­личких тваринок і гризунів, а також 2400 різних оброблених каменів та відходів виробництва; 15 галькових знарядь - чоперів та чопінгів, 9 поліедрів, 9 крупних скребел, 8 скребел зви­чайних, різні примітивні скребачки, нуклеуси та ін.

Рис. 47 Реконструкція техніки оббивки і виготовлення примітивних знарядь олдувайської культури

Рис. 48 Олдувайська стоянка. Викладк. вигляді кола, що розцінюється окремими як рештки найдавнішого в світі житла, спорудженого хабіліса ми

ність як у техніці, так і у функціональному ви­користанні. До речі, більшість знарядь виклика­ють сумніви у їх функціональному призначенні.

Не ви ріні єн и ми залишаються питання ді­єти Homo habiiis, а особливо співвідношення у ній рослинної і м’ясної їжі. Більшість палеоан­тропологів погоджуються, що м’ясо було сут­тєвою частиною харчової бази “людини вмілої”, однак вони не можуть дійти згоди у питанні, чи були ранні люди мисливцями, чи лише під­бирали рештки трапез великих м’ясоїдних тва­рин. Ймовірно, їхня стратегія включала обидва способи - полювання на дрібну і не дуже прудку здобич (як це роблять зараз шимпанзе) та лише на тих великих тварин, які були ослаблені через старість або хвороби (нова практика, якщо по­рівнювати з австралопітеком).

Полювання на великих травоїдних все ще було небезпечним для Homo habiiis з його до­сить примітивними знаряддями. Отже, справ­жнє полювання залишалось новою, не освоєною стратегією споживання природних ресурсів, і не могло забезпечити “людині вмілій” регулярного постачання їжі. Поширення меж харчової бази ранніх людей на недоступні раніше види тва­рин (великі травоїдні) і рослин (зернові саван та рідколісся) стало можливим лише завдяки зна­ряддям. Вони дозволила Homo habiiis поширити їхній ареал по усій Африці, та все більше впли­вати на фізичну будову істот, які їх застосову­вали. Це привело до появи нового виду - Ното erectus.

Головні археологічні пам’ятки, що вклю­чають найдавніші кам’яні вироби періоду існу­вання австралопітеків-хабілісів, знайдені лише в Африці. Усі ці пам’ятки знаходяться в Ефіопії: Када Хадар - 2,2-2,3 млн. р.; Када Гона - 2,4- 2,6 млн. р.; Боурі - 2,5 млн. р.; Омо, Шунгара - 2,3-2,5 млн. р.

Китайська пам’ятка Юаньмоу, що датована на 3 млн. р., і близькосхідна Вайрон (Ізраїль) - 2,5-2,8 млн. р., багатьма провідними вченими ставляться під сумнів, як з археологічних, так і антропологічних позицій, оскільки така над­звичайна давність артефактів не вкладається в схему первісного заселення позаафриканського світу лише після 2 млн. р. людиною типу Ношо ergaster∕Homo erectus.

3.4.