ВИГОТОВЛЕННЯ ПЕРШИХ ЗНАРЯДЬ ПРАЦІ
Рання первісна людина тилу австралопітека чи Homo habilis була порівняно слабкою істотою. Вона не мала великих і сильних зубів чи іклів, кігтів, не вміла прудко бігати. Але усі ці слабкі сторони вона компенсувала колективним вмінням виготовляти і застосовувати кам’яні вироби як знаряддя праці, або ж як зброю.
На відміну від природою даних кігтів чи іклів, ці знаряддя можна було змінювати, робити їх більшими чи меншими, зберігати про запас, пере носити з собою на великі відстані. З часом, виготовляючи нові знаряддя за допомогою старих, змінюючи матеріал, форму, конструкцію, людина стане єдиним господарем навколишньої природи.Першими знаряддями були, можливо, просто гострі палиці, дубинки, великі кістки тварин і лише згодом людина взяла в руки камінь і підгострила його способом оббивки і ретушування країв, надаючи йому форму леза. Так оббиту з однієї сторони річкову гальку назвалиЛчрбер’’, а оббиту з двох сторін - “чоііінг”. Людина роз била камінь на дрібні гострі скалки-відщепи
Рис. 46. Головні типи знарядь праці хабілісів і вибрала найкращі з них для різання м’яса чи обробки шкури вбитого звіра. Це сталося понад 2,5 млн. р. тому і фактично до 2 тис. р. до н.е. - камінь, як основний матеріал для виготовлення знарядь праці, абсолютно домінував у примітивному господарстві архантропів, неоантропів, кроманьйонців і сучасної людини - Ношо sapiens.
Отже, починаючи з часів “людини вмілої’’ у археологів з’являється нове джерело інформації про життя давніх спільнот - кам’яне знаряддя, яке зберігається набагато краще ніж кісткові рештки. Для виготовлення знарядь відбиралися достатньо тверді гірські породи (лезо інструменту повинно бути гострим і міцним), щоб різати, пиляти, дробити, трощити кістки тварин, розбивати інший камінь, зшкрябувати кору дерев, рубати молоді деревця, розмелювати рослинні та тваринні матеріали.
Найбільше для таких цілей підходив кремінь, кварцит, кременистий сланець, різні види тонкозернистих пісковиків. У Східній Африці найдавніші знаряддя виготовлені з вулканічної лави.За сукупністю характерних ознак колекції знарядь поділено на індустрії. Найвідомішою для того періоду є техніка олдувай - одна з традицій техніки виготовлення галькових чоперів. Крім ущелини Олдувай, яка дала назву комплексу, подібні вироби зафіксовано в долині р. Омо, на східному березі оз. Туркана, на пам'ятках Південної та Північної Африки, на Близькому Сході та, ймовірно, у Південній Франції. Ця технологія існувала від 2,5 млн. р. до 1,5 і навіть до 0,5 млн. р. тому.
Уже вказувалося, що найхарактернішим знаряддям подібних індустрій був чопер. Такі знаряддя були поліфункціональними - ними різали шкіру та сухожилля, рубали дерево, трощили кістки тощо. Крім чоперів, існувала обмежена кількість інших знарядь. Найпоширенішими у ранніх колекціях були відщепні знаряддя: сколи, які відбивав майстер при виготовленні чопера. Вони не мали ретуші оформлення і ідентифікуються лише за слідами використання на робочому краї. У якості відбійників використовувались необроблені камені. На пізньо- олдувайських пам’ятках у невеликій кількості з’являються перші спеціалізовані знаряддя - скребки та різці. Незважаючи на свою примітивність, ці знаряддя є свідченням значного прогресу в контролі ранніх людей над їхнім довкіллям - переходу від безпосереднього використання природних об’єктів до їхньої трансформації, пристосування до потреб людини.
Майстри раннього палеоліту навчилися виготовляти різні інструменти, сильно ударяючи каменем об камінь, т. зв. відбійником по нуклеусі. Нуклеус - це природне кам’яне жов- но-заготовка, з якого спеціальною технікою відколювали широкі пласкі відщепи чи видовжені пластини. Б подальшому вже з цих пластин і відщепів виготовляли необхідні людині знаряддя праці - ножеподібні інструменти для різанні м’яких матеріалів (м’яса, шкіри, сухожиль); скребла - для зняття жиру (чи ворсу) зі шкур тварин.
Згодом з них шили примітивний одяг.Уже зазначалось, що “олдувайська культура" включає чопери, чопінги, поліедри, примітивні сокироподібні знаряддя, примітивні рйці та скребачки. Але в господарстві справжніми знаряддями були т. зв. відходи виробництва
- відщепи та пластини без ретуші, але з природно гострими краями, зручними для різання [Ламберт, 1991, с. 112-113]. Уже 1,5 млн. р. тому в Кенії, на березі оз. Туркана (Рудольф) первісні люди використовували власне такі відщепи без ретуші.
Вважається, що кам'яні кулі-сфероїди з Ол- дувая могли використовувати як мисливський снаряд бола. Зв’язані разом ці кам'яні кулі (кожна на довгій шворці зі шкіри), були досить ефективним мисливським знаряддям. Якщо кинути такі кулі у задні ноги антилопи, що біжить, то тварина, обплутана кулями на шворках, падає на землю і стає легкою здобиччю для мисливців. Такі бола застосовуються у деяких племен до наших днів.
Олдувайська культура широко розповсюдилася і поза Африкою. В деяких місцях Старого Світу вона проіснувала до 200 тис. р. тому назад.
В Олдуваї, де виділено 4 геологічні формації від 2 до 0,5 млн. р. тому, галькова олдувайська культура представлена у всіх горизонтах. В шарі I (2,0-1,7 млн. р.) представлена типова примітивна культура кальок, поряд з якою знайдені рештки Homo ħabilis і австралопітеків; у шарі II (1,7-1,1 млн. р.) виявлені уже досконаліші знаряддя, деякі уже ашельського відщепного типу, з рештками австралопітеків (без хабілісів); у шарі ПІ (1,1-0,8 млн. р. тому) представлена уже розвинута ашельська індустрія з рештками галькової, без решток гомінідів; в шарі IV (0.8- 0,6 млн. р. тому) - типовий ашель без решток людини.
На стоянці FLK-1 в Олдуваї (шар І з рештками хабіліса) виявлене скупчення галькових каменів площею 35 м2 (5x7 м), яке деякі вчені розцінюють як рештки наземного житла типу куреня чи шалашеподібного намету. В межах цього скупчення знайдено багато кісток невеличких тваринок і гризунів, а також 2400 різних оброблених каменів та відходів виробництва; 15 галькових знарядь - чоперів та чопінгів, 9 поліедрів, 9 крупних скребел, 8 скребел звичайних, різні примітивні скребачки, нуклеуси та ін.
Загальними рисами комплексу є відсутність стандартизації, серій типових знарядь визначеної форми і характеру робочого краю. Переважає типологічна і морфологічна хаотич-
Рис. 47 Реконструкція техніки оббивки і виготовлення примітивних знарядь олдувайської культури
Рис. 48 Олдувайська стоянка. Викладк. вигляді кола, що розцінюється окремими як рештки найдавнішого в світі житла, спорудженого хабіліса ми
ність як у техніці, так і у функціональному використанні. До речі, більшість знарядь викликають сумніви у їх функціональному призначенні.
Не ви ріні єн и ми залишаються питання дієти Homo habiiis, а особливо співвідношення у ній рослинної і м’ясної їжі. Більшість палеоантропологів погоджуються, що м’ясо було суттєвою частиною харчової бази “людини вмілої”, однак вони не можуть дійти згоди у питанні, чи були ранні люди мисливцями, чи лише підбирали рештки трапез великих м’ясоїдних тварин. Ймовірно, їхня стратегія включала обидва способи - полювання на дрібну і не дуже прудку здобич (як це роблять зараз шимпанзе) та лише на тих великих тварин, які були ослаблені через старість або хвороби (нова практика, якщо порівнювати з австралопітеком).
Полювання на великих травоїдних все ще було небезпечним для Homo habiiis з його досить примітивними знаряддями. Отже, справжнє полювання залишалось новою, не освоєною стратегією споживання природних ресурсів, і не могло забезпечити “людині вмілій” регулярного постачання їжі. Поширення меж харчової бази ранніх людей на недоступні раніше види тварин (великі травоїдні) і рослин (зернові саван та рідколісся) стало можливим лише завдяки знаряддям. Вони дозволила Homo habiiis поширити їхній ареал по усій Африці, та все більше впливати на фізичну будову істот, які їх застосовували. Це привело до появи нового виду - Ното erectus.
Головні археологічні пам’ятки, що включають найдавніші кам’яні вироби періоду існування австралопітеків-хабілісів, знайдені лише в Африці. Усі ці пам’ятки знаходяться в Ефіопії: Када Хадар - 2,2-2,3 млн. р.; Када Гона - 2,4- 2,6 млн. р.; Боурі - 2,5 млн. р.; Омо, Шунгара - 2,3-2,5 млн. р.
Китайська пам’ятка Юаньмоу, що датована на 3 млн. р., і близькосхідна Вайрон (Ізраїль) - 2,5-2,8 млн. р., багатьма провідними вченими ставляться під сумнів, як з археологічних, так і антропологічних позицій, оскільки така надзвичайна давність артефактів не вкладається в схему первісного заселення позаафриканського світу лише після 2 млн. р. людиною типу Ношо ergaster∕Homo erectus.
3.4.