<<
>>

ВИГОТОВЛЕННЯ ПЕРШИХ ЗНАРЯДЬ ПРАЦІ

Рання первісна людина тилу австралопіте­ка чи Homo habilis була порівняно слабкою іс­тотою. Вона не мала великих і сильних зубів чи іклів, кігтів, не вміла прудко бігати. Але усі ці слабкі сторони вона компенсувала колективним вмінням виготовляти і застосовувати кам’яні вироби як знаряддя праці, або ж як зброю.

На відміну від природою даних кігтів чи іклів, ці знаряддя можна було змінювати, робити їх біль­шими чи меншими, зберігати про запас, пере носити з собою на великі відстані. З часом, ви­готовляючи нові знаряддя за допомогою старих, змінюючи матеріал, форму, конструкцію, люди­на стане єдиним господарем навколишньої при­роди.

Першими знаряддями були, можливо, про­сто гострі палиці, дубинки, великі кістки тварин і лише згодом людина взяла в руки камінь і під­гострила його способом оббивки і ретушування країв, надаючи йому форму леза. Так оббиту з однієї сторони річкову гальку назвалиЛчрбер’’, а оббиту з двох сторін - “чоііінг”. Людина роз била камінь на дрібні гострі скалки-відщепи

Рис. 46. Головні типи знарядь праці хабілісів і вибрала найкращі з них для різання м’яса чи обробки шкури вбитого звіра. Це сталося понад 2,5 млн. р. тому і фактично до 2 тис. р. до н.е. - камінь, як основний матеріал для виготовлення знарядь праці, абсолютно домінував у примі­тивному господарстві архантропів, неоантро­пів, кроманьйонців і сучасної людини - Ношо sapiens.

Отже, починаючи з часів “людини вмі­лої’’ у археологів з’являється нове джерело ін­формації про життя давніх спільнот - кам’яне знаряддя, яке зберігається набагато краще ніж кісткові рештки. Для виготовлення знарядь від­биралися достатньо тверді гірські породи (лезо інструменту повинно бути гострим і міцним), щоб різати, пиляти, дробити, трощити кістки тварин, розбивати інший камінь, зшкрябувати кору дерев, рубати молоді деревця, розмелювати рослинні та тваринні матеріали.

Найбільше для таких цілей підходив кремінь, кварцит, креме­нистий сланець, різні види тонкозернистих піс­ковиків. У Східній Африці найдавніші знаряддя виготовлені з вулканічної лави.

За сукупністю характерних ознак колекції знарядь поділено на індустрії. Найвідомішою для того періоду є техніка олдувай - одна з тра­дицій техніки виготовлення галькових чоперів. Крім ущелини Олдувай, яка дала назву комплек­су, подібні вироби зафіксовано в долині р. Омо, на східному березі оз. Туркана, на пам'ятках Південної та Північної Африки, на Близькому Сході та, ймовірно, у Південній Франції. Ця тех­нологія існувала від 2,5 млн. р. до 1,5 і навіть до 0,5 млн. р. тому.

Уже вказувалося, що найхарактернішим знаряддям подібних індустрій був чопер. Такі знаряддя були поліфункціональними - ними різали шкіру та сухожилля, рубали дерево, тро­щили кістки тощо. Крім чоперів, існувала обме­жена кількість інших знарядь. Найпоширеніши­ми у ранніх колекціях були відщепні знаряддя: сколи, які відбивав майстер при виготовленні чопера. Вони не мали ретуші оформлення і ідентифікуються лише за слідами використання на робочому краї. У якості відбійників вико­ристовувались необроблені камені. На пізньо- олдувайських пам’ятках у невеликій кількос­ті з’являються перші спеціалізовані знаряддя - скребки та різці. Незважаючи на свою при­мітивність, ці знаряддя є свідченням значно­го прогресу в контролі ранніх людей над їхнім довкіллям - переходу від безпосереднього ви­користання природних об’єктів до їхньої транс­формації, пристосування до потреб людини.

Майстри раннього палеоліту навчилися виготовляти різні інструменти, сильно ударя­ючи каменем об камінь, т. зв. відбійником по нуклеусі. Нуклеус - це природне кам’яне жов- но-заготовка, з якого спеціальною технікою від­колювали широкі пласкі відщепи чи видовжені пластини. Б подальшому вже з цих пластин і відщепів виготовляли необхідні людині знаряд­дя праці - ножеподібні інструменти для різан­ні м’яких матеріалів (м’яса, шкіри, сухожиль); скребла - для зняття жиру (чи ворсу) зі шкур тварин.

Згодом з них шили примітивний одяг.

Уже зазначалось, що “олдувайська культу­ра" включає чопери, чопінги, поліедри, примі­тивні сокироподібні знаряддя, примітивні рйці та скребачки. Але в господарстві справжніми знаряддями були т. зв. відходи виробництва

- відщепи та пластини без ретуші, але з при­родно гострими краями, зручними для різання [Ламберт, 1991, с. 112-113]. Уже 1,5 млн. р. тому в Кенії, на березі оз. Туркана (Рудольф) первісні люди використовували власне такі відщепи без ретуші.

Вважається, що кам'яні кулі-сфероїди з Ол- дувая могли використовувати як мисливський снаряд бола. Зв’язані разом ці кам'яні кулі (кож­на на довгій шворці зі шкіри), були досить ефек­тивним мисливським знаряддям. Якщо кинути такі кулі у задні ноги антилопи, що біжить, то тварина, обплутана кулями на шворках, падає на землю і стає легкою здобиччю для мисливців. Такі бола застосовуються у деяких племен до на­ших днів.

Олдувайська культура широко розповсю­дилася і поза Африкою. В деяких місцях Старого Світу вона проіснувала до 200 тис. р. тому назад.

В Олдуваї, де виділено 4 геологічні форма­ції від 2 до 0,5 млн. р. тому, галькова олдувай­ська культура представлена у всіх горизонтах. В шарі I (2,0-1,7 млн. р.) представлена типова примітивна культура кальок, поряд з якою зна­йдені рештки Homo ħabilis і австралопітеків; у шарі II (1,7-1,1 млн. р.) виявлені уже досконалі­ші знаряддя, деякі уже ашельського відщепного типу, з рештками австралопітеків (без хабілісів); у шарі ПІ (1,1-0,8 млн. р. тому) представлена уже розвинута ашельська індустрія з рештками галькової, без решток гомінідів; в шарі IV (0.8- 0,6 млн. р. тому) - типовий ашель без решток людини.

На стоянці FLK-1 в Олдуваї (шар І з решт­ками хабіліса) виявлене скупчення галькових каменів площею 35 м2 (5x7 м), яке деякі вчені розцінюють як рештки наземного житла типу куреня чи шалашеподібного намету. В межах цього скупчення знайдено багато кісток неве­личких тваринок і гризунів, а також 2400 різних оброблених каменів та відходів виробництва; 15 галькових знарядь - чоперів та чопінгів, 9 поліедрів, 9 крупних скребел, 8 скребел зви­чайних, різні примітивні скребачки, нуклеуси та ін.

Загальними рисами комплексу є відсут­ність стандартизації, серій типових знарядь визначеної форми і характеру робочого краю. Переважає типологічна і морфологічна хаотич-

Рис. 47 Реконструкція техніки оббивки і виготовлення примітивних знарядь олдувайської культури

Рис. 48 Олдувайська стоянка. Викладк. вигляді кола, що розцінюється окремими як рештки найдавнішого в світі житла, спорудженого хабіліса ми

ність як у техніці, так і у функціональному ви­користанні. До речі, більшість знарядь виклика­ють сумніви у їх функціональному призначенні.

Не ви ріні єн и ми залишаються питання ді­єти Homo habiiis, а особливо співвідношення у ній рослинної і м’ясної їжі. Більшість палеоан­тропологів погоджуються, що м’ясо було сут­тєвою частиною харчової бази “людини вмілої”, однак вони не можуть дійти згоди у питанні, чи були ранні люди мисливцями, чи лише під­бирали рештки трапез великих м’ясоїдних тва­рин. Ймовірно, їхня стратегія включала обидва способи - полювання на дрібну і не дуже прудку здобич (як це роблять зараз шимпанзе) та лише на тих великих тварин, які були ослаблені через старість або хвороби (нова практика, якщо по­рівнювати з австралопітеком).

Полювання на великих травоїдних все ще було небезпечним для Homo habiiis з його до­сить примітивними знаряддями. Отже, справ­жнє полювання залишалось новою, не освоєною стратегією споживання природних ресурсів, і не могло забезпечити “людині вмілій” регулярного постачання їжі. Поширення меж харчової бази ранніх людей на недоступні раніше види тва­рин (великі травоїдні) і рослин (зернові саван та рідколісся) стало можливим лише завдяки зна­ряддям. Вони дозволила Homo habiiis поширити їхній ареал по усій Африці, та все більше впли­вати на фізичну будову істот, які їх застосову­вали. Це привело до появи нового виду - Ното erectus.

Головні археологічні пам’ятки, що вклю­чають найдавніші кам’яні вироби періоду існу­вання австралопітеків-хабілісів, знайдені лише в Африці. Усі ці пам’ятки знаходяться в Ефіопії: Када Хадар - 2,2-2,3 млн. р.; Када Гона - 2,4- 2,6 млн. р.; Боурі - 2,5 млн. р.; Омо, Шунгара - 2,3-2,5 млн. р.

Китайська пам’ятка Юаньмоу, що датована на 3 млн. р., і близькосхідна Вайрон (Ізраїль) - 2,5-2,8 млн. р., багатьма провідними вченими ставляться під сумнів, як з археологічних, так і антропологічних позицій, оскільки така над­звичайна давність артефактів не вкладається в схему первісного заселення позаафриканського світу лише після 2 млн. р. людиною типу Ношо ergaster∕Homo erectus.

3.4.

<< | >>
Источник: Ситник Олександр. Культурна антропологія: походження людини і суспільства. Навч. посібник. - Львів: Видавництво Львівської політехніки,2012. - 180 с.. 2012

Еще по теме ВИГОТОВЛЕННЯ ПЕРШИХ ЗНАРЯДЬ ПРАЦІ:

- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -