<<
>>

ВЧИНЕННЯ КОРИСЛИВИХ ЗЛОЧИНІВ В СФЕРІ ПРИВАТИЗАЦІЇ І КОРПОРАТИЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

До числа найбільш розповсюджених злочинів в означеній сфері слідує віднести:

Незаконне заволодіння іноземним інвестором контрольного пакету акцій високорентабельних або стратегічно важливих для країни промислових об'єктів шляхом:

— доведення підприємства, що акціонується до банкрутства з метою наступного придбання його акцій за безцінь;

— навмисного збільшення іноземним інвестором своєї частини в статутному фонді, що автоматично веде до заволодіння контрольним пакетом акцій;

— навмисного блокування інвестування засобів в об'єкт, що приватизується іншими інвесторами;

— усунення конкурентів при продажі пакетів акцій з метою їхнього придбання по заниженій вартості.

Нерідко такі дії супроводжуються підкупом службових осіб різноманітного рівня, фальсифікацією документів, фінансовим або політичним пресингом, шантажем і іншими протизаконними діями.

Прикладами найбільш типових засобів оволодіння контрольним пакетом акцій підприємств, що приватизувалися може служити діяльність на інвестиційному ринку України французького транснаціонального концерну «Лафарж», який володіє цементними заводами в усьому світі і 28% акцій Миколаївського цементного заводу[81].

Засіб проникнення на той або інший національний ринок був відпрацьований «Лафаржем» на території східних земель Німеччини. Суть його полягає в тому, що спочатку купується один завод, що частково модернізується, після цього його продукція починає продаватися на внутрішньому ринку по демпінговим цінам, що призводить до банкрутства інших підприємств цементної галузі. Після цього акції останніх скуповуються за безцінь і ціна на цемент відновлюється до середньосвітової. Цей же шлях минула Польща, де більшість цементних заводів належить «Лафаржу» і польський цемент по демпінговим цінам продається в Україні, створюючи завдяки цьому серйозні проблеми на ринку збуту для наших виробників.

Проведений економіко-правовий аналіз показує, що тендер по продажу 28% державного пакету акцій був проведений Фондом Державного майна України в умовах, що фактично усували від участі в ньому інших інвесторів і акціонерів під приводом спізнення з подачею заяв про прийом в склад акціонерів. Це дало можливість «Лафаржу» — єдиному учаснику і переможцю тендера, при стартовій ціні 3 млн. гривень, придбати 28% акцій цементного заводу, балансова вартість якого складає 59 млн. гривень, лише за 3 млн. 100 тис. гривень. Для порівняння відзначимо, що цей же французький концерн придбав контрольний пакет акцій Возне- сенського цементного заводу в Росії, потужність якого в 1,5 рази менше українського, за 20 млн. дол. США, а на будівництво цементного заводу в Китаї, потужністю в 2,5 рази менше Миколаївського цементного заводу, було фінансовано їм 144, 6 млн. дол. По оцінкам фахівців фактична вартість Миколаївського цементного заводу по світовим цінам може складати не менше 300 млн. дол., а участь в тендері інших інвесторів, яких Фонд Державного майна України по різним причинам позбавив права брати участь в тендері — «Альфацементу» (Росія), Хольдербанку (Німеччина), «Цементовня Хелм» (Польща) підняла б біржову ціну пакету акцій в 3-4 рази, а це означає, що Державний бюджет міг додатково отримати, але не отримав не менше 5 млн. дол. США.

Згідно з п. 12.3 приватизаційного договору, укладеного між концерном «Лафарж» і Фондом Державного майна України, покупець зобов'язується протягом п'яті років з моменту підписання акту прийому-передачі внести на технічну модернізацію ОАО суму, еквівалентну не менше 7 млн. дол. шляхом збільшення статутного фонду і випуску нових акцій. Це означає, що доля «Лафаржа» в статутному капіталі збільшується до 89% за рахунок інших акціонерів — юридичних і фізичних осіб, акції яких зменшуються в такому випадку в 9 разів1.

По суті, іноземному інвестору передається право необмеженого контролю над найбільшим цементним заводом України здатним самостійно на 60% забезпечити потреби українського ринку цементу.

Намір «Лафаржа» завоювати український ринок цементу, на перший погляд, представляється нормальним явищем, характерним для ринкових відносин, однак вони в значній мірі суперечать економічним інтересам української цементної промисловості і країни в цілому. Справа в тому, що прагнення «Лафаржа» придбати контрольний пакет акцій Миколаївського цементного заводу пов'язані з бажанням зайняти домінуюче положення в одному зі стратегічних напрямків збуту цементу, а саме — будівництві міжнародних транспортних коридорів, що припускається побудувати в Україні в найближчі десять років. Їхня загальна довжина складе 3775 км, а вартість разом з 26 складськими комплексами може перевищити 17 млрд. дол. США. Перша черга цього транспортного комплексу почне будуватися вже на початку 2000 року і у «Лафаржа» майже не залишається часу для оволодіння підприємством, що перебуває в зоні, поруч з якою пролягають три з чотирьох міжнародних коридорів, і повинно зіграти одну з ключових ролей в даному проекті.

Величезні прибутки, що може отримати постачальник цементу для даного будівництва, штовхають «Лафарж» на дії, що межують з порушенням чинного законодавства.

Всупереч Постанові Верховної Ради України «Про тимчасове зупинення приватизації великих промислових підприємств» Миколаївський цементний завод Фондом Державного майна був переведений в число невеликих, хоча налічував 2100 працюючих, на нього була розповсюджена чинність Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» і виставлений на продаж, а щоб обминути Постанову Верховної Ради України про заборону виконуючому обов'язки голови ФДМ підписувати приватизаційні договори купівлі-продажу, укладений договір з концерном «Лафарж» був віднесений до розряду зовнішньоекономічних1.

Незаконний випуск і реалізація ЗАТ акцій третій стороні без відповідного рішення вищого органу акціонерного товариства (зібрання акціонерів) і погодження з іноземним інвестором.

Прикладом незаконного випуску і реалізації акцій закритого акціонерного товариства може служити діяльність правління спільного українсько- американського підприємства «Борщагівський хімико-фармацевтичний завод», засновниками якого виступили 325 робітників Борщагівського ХФЗ і американська компанія «Ренд Джей Трейдинг інтернешнл Інк.», частина якого склала 50% акцій (4114).

Прийняте рішення цим правлінням заводу відносно збільшення статутного фонду на 3684 акцій на загальну суму 3868,2 млн. крб., продажу їх науково-виробничому центру в формі товариства з обмеженою матеріальною відповідальністю «Борщагівський ХФЗ» і дострокової виплати на них дивідендів в сумі 82,820 млн. крб. явилося неправомірним, оскільки суперечило діючій нормативно-правовій базі. Так, у відповідності з п.п. 6, 10 Установчого договору, п.п. 3.2, 4.8 Статуту, СП правління має право прийняти рішення про збільшення статутного фонду, але не більш ніж на 1/3 шляхом випуску і реалізації нових акцій серед учасників, що користуються переважним правом на придбання акцій, а саме: засновникам СП, а правління останнього не наділене повноваженнями по розширенню кола засновників. В той же час зміни до установчого договору і статуту СП відносно розширення кола засновників шляхом включення в їх число НПЦ у встановленому порядку не приймалися. При таких умовах акції ЗАТ БХФЗ не можуть відчужуватися на користь осіб, що не є його акціонерами, тому НПЦ не став законним власником акцій і не має законних прав на отримання дивідендів. Крім того, на додатковий випуск акцій правлінням СП не було отримане у встановленому порядку згоди акціонерів, а також іноземної фірми, що користується переважним правом на придбання акцій пропорційно своїй частині в статутному фонді. Означена вимога випливає з ст. 25 Закону України «Про господарські товариства», згідно якій акції закритого акціонерного товариства розподіляються винятково між засновниками СП. При цьому, згідно ст. 41 цього Закону вирішення питання про придбання акцій, що випускаються акціонерним товариством належить винятково до компетенції загальних зборів акціонерів1.

Навмисне збільшення іноземними інвесторами вартості своєї частини статутного капіталу за рахунок включення в нього інтелектуальної власності (ноу-хау), або зниження фактичної вартості статутного капіталу, що вноситься українською стороною у вигляді обладнання, споруд і інших матеріальних цінностей.

Означені дії направлені на незаконне отримання прибутку шляхом штучного завищення однієї зі сторін своєї частини в статутному фонді спільного підприємства. Нерідкі випадки, коли подібні дії вчиняються по вині окремих службових осіб української сторони із-за їхнього недостатнього професіоналізму, або злочинно-недбалого відношення або корисливої зацікавленості.

Так, проведене вивчення показало, що окрім внесених в статутний фонд СП «Борщагівський хімикофармацевтичний завод» суми в розмірі 250000 дол. США в користування СП було передане все майно філії фірми «Дарниця», що не увійшло в статутний фонд СП, з правом його використання до створення юридичної особи на основі філії під зобов'язання сплатити юридичній особі, що буде створена на базі філії, 50% прибутку, отриманого від використання майна. Право же громадян-власників майна на отримання відсотків від прибутку, договором передбачене не було2. [82] [83]

Усунення однієї зі сторін спільного підприємства від участі в підприємницькій діяльності і отриманні прибутку шляхом незаконного продажу основних засобів.

Так, спільне підприємство «Борщагівський хімикофармацевтичний завод» і науково виробничий центр «Борщагівський ХФЗ» уклали між собою ряд договорів купівлі-продажу і оренди, по яким останньому був проданий цех № 1 вартістю 151062 грн., обладнання і інші основні засоби, вартістю 1420614 грн., а також здане в оренду майно цеху № 2 вартістю 125855 гривень, машини для наповнення і запайки твердих желатинових капсул вартістю 245912 грн. Що є, як і майно цеху № 1, предметами внеску американського і українського засновників СП АТЗТ «БХФЗ» в статутний фонд цього акціонерного товариства. В результаті укладення означених договорів відбулося фактичне відчуження всього майна комплексу, що суперечить його статуту і робить неможливим виконання поставленої їм мети — виробництво і реалізація лікарських засобів з метою отримання прибутку. Означений правочин був здійснений українською стороною без згоди з іноземним інвестором, частка якого в статутному фонді складає 50%.

Це дало йому підстави зробити висновок про те, що договори укладені внаслідок злочинного змовляння означених сторін з метою усунення іноземного інвестора від управління спільним підприємством.

Останнім часом великий суспільний резонанс у країні одержали події, викликані грубим порушенням чинного законодавства в процесі приватизації і керуванні такого стратегічно важливого підприємства як Миколаївський глиноземный завод. Це єдине підприємство в країні, на основі якого є можливість розвивати власну програму «Алюміній України». Тепер воно ризикує бути поглиненим потужним іноземним фінансово-промисловим об'єднанням. Це підприємство, що нараховує біля 7 тис. працюючих, за результатами за 1997 р. при об'ємах продажі продукції на 226 млн. дол. одержало 30 млн. прибутку, завдяки чому стало третім за значенням джерелом надходження в країну твердої валюти й одним із самим цікавих для іноземних інвесторів підприємств. Проте в 1998-1999 рр. завод по ряду об'єктивних і суб'єктивних причин потрапив у складне фінансове положення. Дебіторська заборгованість перевищувала кредиторську на 8 млн. дол., до того ж 34 млн. дол. завод виплатив штрафів. У цих умовах вихід із положення, що створилося, Агентство по керуванню корпоративними правами разом із Фондом держмайна бачило в залученні інвестицій шляхом реалізації 30% акцій заводу, а також заміни його керівника. При цьому відзначимо, що як у процесі приватизації, так і заміни голови правління ВАТ «Миколаївський глиноземний завод» були допущені грубі порушення чинного законодавства, що по своїх наслідках виходять далеко за рамки цивільно-правових відношень і впродовж 1998-1999 рр. були предметом кількаразового спеціального розгляду на засіданні Верховної Ради України. Ці порушення, в основному, зводяться до такого:

Порушення прав членів трудового колективу при заключенні договору про оренду підприємства і розподілі акцій приватизованого підприємства.

Так, у порушення ст. 7 Закону України «Про оренду майна державних підприємств і організацій» рада підприємства «самовільно, не маючи відповідних повноважень, й ігноруючи права членів трудового колективу, ініціювала підписання договору оренди заводу і прийняла про це рішення, яке підлягало і підлягає скасуванню1. Це нелегітимне рішення було призначено в основу приватизації підприємства, що надалі спричинила за собою цілий ланцюг правопорушень». Незаконно створена організація привласнювала отриманий прибуток, а матеріальну відповідальність практично покривала за рахунок держмайна.

Всупереч п. 4 ст. 25 Закону України «Про приватизацію державного майна» у редакції 1997 р. у результаті використання «Положення про персоніфікацію вартості майна при приватизації АТ «МГЗ» (пункт положення 3.2) 38,747% вартості майна, що належить організації орендарю (а це 45,4 млн. грн.), відчужено керівництву заводу. Так що ті, кого тепер називають менеджерами, а їх усього 15 чоловік, одержали дуже вагому частину із загальної вартості майна в 117,148 млн. грн., що належить організації орендарів. «У основному всі члени керівництва заводу... одержали від 8 до 13 млн. акцій тільки на пільгових умовах (головним чином, вони були членами інвентаризаційних і приватизаційних комісій НГЗ), у той час, коли більш 7000 чоловік одержали від 3000 до 30000 акцій». У такий спосіб левина частка всіх акцій АТ «МГЗ» виявилася в руках керівництва заводу.

Порушення чинного законодавства України про створення спільних підприємств.

Справа в тому, що держпідприємство МГЗ, яким воно було в період створення численних СП із 1990 по 1993 роки, не мало повноважень і прав брати участь у створенні підприємств з іноземними співзасновниками й інвестиціями. Крім того, прибутки від корпоративної і спільної діяльності, як випливає із звітів за 1994 і 1997 роки МГЗ не одержував, а в 1995 і 1996 роках прибуток склав тільки 232 тис. доларів. Це при тому, що задовго до цього МГЗ вклав у СП засоби і майно на суму понад 11 млн. доларів. Ефективність використання СП складає 0,006% на вкладену одиницю засобів.

Причини такого стану пояснюються, якщо подивитися на список СП, створених за участю якщо не самого завода, то за участю його керівників і їхніх найближчих родичів, а також посередницьких організацій. Так, посередницька компанія «Ctadal» купувала за контрактом глинозем у НГЗ по ціні 184 дол. за тону, а продавала його ТаджАЗ по ціні 350 дол. Різниця, зрозуміло, залишалася не тільки в посередницькій фірмі. Інша фірма — «Ньюінком» за контрактом із МГЗ поставляла глинозем на БрАЗ і регулярно одержувала оплату, проте гроші МГЗ не перераховувала. Або такий приклад. Зареєстрована в офшорной зоні (штат Делавер) корпорація «Clodal Interholding» бере участь у поставках імпортних бокситів на МГЗ. У той же час на МГЗ біля 2 млн. тон у рік гвінейських бокситів поставляє зареєстрована на Кайманових островах компанія «Rasnoinmopt Trading Guinea». Отож, якщо керівником першої фірми є син генерального директора Миколаївського глиноземного заводу, то главою другої — його брат. Зауважимо, що до того як на гвінейській арені з'явилася названа фірма, закупівлею бокситів займалося офіційно зареєстроване в Гвінеї представництво Миколаївського глиноземного заводу, тому виникає цілком обосновано питання навіщо заводу знадобилося відмовлятися від прямих оптових закупівель і в чиїх інтересах вони були зроблені? Але у будь-якому випадку цікаво було б співставити ціни за якими зазначені фірми закуповують боксити, із цінами, по котрим ті ж боксити продаються для МГЗ, а також причини, по яких швейцарська компанія «Ньюінком» і ТаджАЗ мають численну заборгованість перед МГЗ. Постановою Верховної Ради України від 2 липня 1999 р. № 810-XIV службі безпеки України було доручено забезпечити всебічну оцінку фактів неповернення валютного виторгу з таджицького алюмінієвого заводу і дати в зв'язку з цим правову оцінку діям керівництву ВАТ «Миколаївський глиноземний завод».

Порушення чинного законодавства регламентуючого порядок призначення і звільнення керівників акціонерних товариств.

Встановлено, що наказом № 105 від 24 червня 1999 року Національного агентства України з управління державними корпоративними правами було звільнено Мєшина В.В. з посади голови правління ВАТ «Миколаївський глиноземний завод», а наказом № 108 від 25 червня 1999 року на цю посаду призначено Набоку М.В. Ці дії здійснено на підставі пропозицій міністра промислової політики України Гуреєва В.М.

Накази № 105 та № 108 Національного агентства України з управління державними корпоративним правами видані з грубим порушенням законодавства України, у тому числі Закону України «Про господарські товариства», статуту та установчого договору ВАТ «Миколаївський глиноземний завод». Так, ВАТ «Миколаївський глиноземний завод» було утворено двома акціонерами — орендним підприємством «Миколаївський глиноземний завод» та Фондом державного майна України на підставі установчого договору від 6 липня 1997 року. Статут ВАТ «Миколаївський глиноземний завод» зареєстровано в Державному реєстрі як суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 10.2 зазначеного Стату, питання обрання і відкликання голови правління належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.

На теперішній час акціонерами ВАТ «Миколаївський глиноземний завод» є не тільки працівники заводу, а й багато інших акціонерів, які придбали акції підприємств в ході приватизації.

Таким чином, Національне агентство України з управління державними корпоративними правами незаконно видало накази про звільнення і призначення голови правління ВАТ «Миколаївський глиноземний завод», привласнивши права загальних зборів акціонерів.

Невиконання Фондом державного майна постанови Верховної Ради України про призупинення продажу акцій Миколаївського глиноземного заводу.

Так, з огляду на численні порушення законодавства України при проведенні приватизації відкритого акціонерного товариства «Миколаївський глиноземний завод» Верховною Рада України своєю постановою від 14 квітня 1998 р. за № 217/98 ВР запропонувала Фонду державного майна України призупинити виконання плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства «Миколаївський глиноземний завод» у частині продажі акцій на комерційній основі. Проте ця постанова Верховної Ради України Фондом державного майна була проігнорована на тих підставах, що нібито і рішення про зміну ходу приватизації може бути прийнято тільки Кабінетом Міністрів, якому підпорядкована діяльність Фонду Державного майна1.

13 травня 1999 р. Фонд державного майна України офіційно оголосив конкурс по продажу двох пакетів — 13% і 17% в акції МГЗ на загальну суму біля 100 млн. грн., але Верховний Рада в той же день приймає постанову про заборону до 1 листопада 1999 р. «будь-які дії по приватизації і передачу в керування пакетів акцій МГЗ, а також про створення тимчасової слідчої комісії з вивчення питань про стан приватизації відкритого акціонерного товариства МГЗ доручає Міністру внутрішніх справ організувати охорону членів створеної тимчасової слідчої комісії, що будуть проводити перевірку законності приватизації МГЗ[84].

Придбання акцій стратегічно важливого підприємства підставними фірмами або фірмами-аутсайдерами з метою наступного заволодіння підприємством.

Це один з найбільше поширених прийомів, застосовуваних несумлінними іноземними інвесторами з метою знищення свого конкурента. З зазначеною проблемою зіткнувся в процесі приватизації Запорізький завод феросплавів.

У надзвичайно складних умовах 1998 року, попри перебої в постачанні марганцевою рудою, засилля комерсантів-енерготрейдерів, спроби обезглавити правління заводу, вдалося за підтримки обласної держадміністрації утримати обсяги виробництва (102% до рівня 1997 р.), освоїти нові технологічні процеси, продовжувати реконструкцію виробництва. За внесок у розвиток електрометалургійного марганцевого комплексу України групу працівників завод удостоєно Державної премії в галузі науки та техніки за 1998 рік[85].

1998 рік міг стати для заводу визначальним у приватизації — на конкурсі виставлялося 49% акцій Запорізького заводу феросплавів. Але спроби попереднього керівництва Фонду держмайна провести конкурси спішно, без залучення фахівців заводу, таємно від широкої громадськості та реальних інвесторів призвели до участі в них підставних фірм, які так і не розкрили своїх господарів. Обіцяні переможцями мільярдні інвестиції не було підкріплено гарантіями платоспроможності, і зводилися до монополізації постачань сировини та електроенергії. Під тиском Генеральної прокуратури і Вищого Арбітражного суду Україні продані незаконним шляхом акції поновлено в державній власності, проте відповідного висновку не зроблено. План приватизації Запорізького заводу феросплавів, як і раніше, передбачає продаж контрольного пакета на так званих «некомерційних конкурсах», у зв'язку з чим залишається загроза продажі заводу за методиками Фонду держмайна, які не роблять різниці між реальними інвестиціями і пустими обіцянками[86].

Нерідко під видом інвестування засобів в українську економіку деякі західноєвропейські фірми незаконно заволодівають Українською інтелектуальною власністю.

Останнім часом усе частіше з'являються публікації про спробу іноземців одержати доступ до закритих наукових розробок або винаходів українських вчених. З одного боку, це свідчить про достатньо високий рівень вітчизняних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. З іншого боку — висвітлює «супутні» проблеми. Іноді під видом експертної оцінки планувальної покупки акцій вітчизняного підприємства іноземний інвестор просить надати інформацію дуже широкого спектра й отримані таким шляхом відомості використовують на шкоду Україні.

Відомі випадки, коли деякі західні компанії, боячись втратити монополію на ринку, намагаються гальмувати перспективні розробки національних виробників. Одна із західноєвропейських фірм, наприклад, під виглядом інвестування нав'язала українським спеціалістам ідею створення спільного підприємства. Використовуючи розробки вітчизняних вчених, СП повинно було почати випуск комутаційної системи, аналогів якої у світі не існує. На жаль, ноу-хау лягло під сукно в іноземного партнера, а СП, по суті, стало навчальним центром підготовки фахівців по обслуговуванню станцій, що поставляються в Україну з-за кордону. Інша фірма, що спеціалізується на хімічному виробництві, організувала у Києві ділову зустріч за участю українських і російських вчених і запропонувала на базі академічного інституту організувати СП для синтезу, виробництва і продажу хімічних сполук і препаратів. У договір іноземці спробували внести пункт, відповідно до якого усі права на продукцію належать їм, а зроблені сполуки протягом двох-трьох років не будуть використовуватися в Україні. У випадку реалізації контракту безпосередні розробники і виробники фактично загубили б авторські права. Є й інші неджентльменські прийоми — коли навколо секретної наукової теми розігруються таки шпигунські пристрасті з викраденням дискет і підкупами людей, що володіють інформацією.

Аналіз матеріалів кримінальних справ свідчить про те, що в останні роки все більш широке розповсюдження одержують факти використання іноземних інвестицій не по прямому призначенню, переведення їх на рахунки фіктивних фірм з метою наступної крадіжки, фальсифікації даних про розміри інвестицій, що надійшли, і т.ін.

Так, органами внутрішніх справ УВС Житомирської області в 1997 р. за крадіжку інвестиційних засобів в особливо великих розмірах (ст. 861 КК) був притягнутий до кримінальної відповідальності директор СП АТЗТ «Хорс» Б., що перевів інвестиційні кошти, отримані від іноземного інвестора на розвиток підприємства, на рахунок комерційної фірми «Еланд», а після цього викрали їх в змові з директором фірми.

Однім з чинників, що сприяють зловживанням в діяльності спільних підприємств, є численні порушення, що допускаються органами державної реєстрації.

Так, в порушення вимог Закону України «Про підприємництво» і Положення «Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності» органи державної виконавчої влади не завжди вимагають доказів правоздатності юридичних і фізичних осіб, що виступають засновниками, подання завірених нотаріально їхніх підписів на установчих документах, не завжди проводять перевірку і легалізацію копії документів про реєстрацію, наведених іноземними засновниками.

Означені порушення стали підставою для відміни державної реєстрації спільного українсько-британського підприємства з іноземними інвестиціями в формі товариства з обмеженою матеріальною відповідальністю «Регіна Бізнес Центр» і визнані недійсними його установчі документи. Вивчення цих документів показало, що СП «Регіна бізнес Центр» є правонаступником спільного українсько-швейцарського підприємства, що зареєстровано в 1991 р. Міністерством фінансів України за № 30, однак заміна учасників в установчих документах нічим не була обгрунтована. Право британської компанії на участь в СП документального підтвердження не має, оскільки її установчий договір не підписувався, а це означає, що немає документального підтвердження того, що цією компанією прийняті на себе відповідні зобов'язання по договору. Таким чином, швейцарська компанія «Ілта Трейд Франерс» була незаконно замінена компаніями «Ілта Лімітед» і «Риматара Лімітед» — які є юридичними особами Великобританії. При цьому означені компанії не були легалізовані в Україні належним образом. В той же час слід відзначити, що одним з українських засновників в статутний фонд СП був переданий будинок, розташований в м. Києві по пров. Музейному, 4, що у нього на балансі не перебував і був переданий йому в 1975 р. Рішенням Київського Міськвиконкому для перебудування під готель1.

3.2.

<< | >>
Источник: Сміян Л.С.. Правові основи інвестиційної діяльності. — К.: ВНЗ «Національна академія управління», 2001р. — 196 с.. 2001

Еще по теме ВЧИНЕННЯ КОРИСЛИВИХ ЗЛОЧИНІВ В СФЕРІ ПРИВАТИЗАЦІЇ І КОРПОРАТИЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ:

  1. ЗМІСТ
  2. ВЧИНЕННЯ КОРИСЛИВИХ ЗЛОЧИНІВ В СФЕРІ ПРИВАТИЗАЦІЇ І КОРПОРАТИЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ