<<
>>

Природа права користування житлом членів сім'ї, які не є співласниками житлового приміщення.

Велике теоретичне і практичне значення має питання про підстави виникнення права користування жилою площею у членів сім'ї. Відповідь на нього дозволить окреслити зміст, об'єм житлових прав цих суб'єктів та природу правовідносин.

У юридичній літературі існують різні думки з даного питання.

В.П. Маслов висловив точку зору, що самостійне право користування жилим приміщенням може виникнути на підставі сімейних зв'язків. Подібної позиції дотримується і Ю.І. Зіоменко. Він стверджує, що оскільки ці відносини не набувають товарно-грошової форми, не базуються на еквівалентно-оплатних засадах, то вони не є цивільно-правовими, а сімейно-правовими. Схожу думку виказували й інші вчені.

На протилежність вищезгаданій позиції деякі «цивілісти», як нам вважається вірно, пропонують кваліфікувати такі правовідносини як цивільно-правові4. Однак і тут нема одностайності. Б.В. Дукальський вважає, що в основі виникнення житлових прав у членів сім'ї власника житла лежить специфічний договір позички. Є.В. Богданов стверджує, що ці відносини не зобов'язальні, а речові.

На нашу думку, зміст ст. 156 ЖК України досить вдало відповідає на це запитання, коли вказує про існування угоди, відповідно до якої вселяються члени сім'ї власника житла. Але якої саме угоди? Як аргумент проти зобов'язальної природи житлових прав членів сім'ї власника житла, в основі яких лежить специфічний договір позички, можна навести таке: у деяких випадках воля сторін на вселення може не співпадати (наприклад, при вселенні неповнолітніх дітей до своїх батьків), а це є обов'язковим у позичці; право користування житлом у членів сім'ї виникає не на невизна-чений термін, а довічно, тому у даному випадку неможливо застосувати правила припинення договірних зобов'язань як це передбачено ст.ст. 324-331 ЦК. Відомо, що таких випадків договір позички не знає.З другого боку, житлові права членів сім'ї дійсно мають ознаки речового права.

Справедливість висунутої теорії підтверджується ось таким:

По-перше. Вони носять безстроковий характер, тобто зберігаються довічно і ніхто не може їх припинити та виселити членів сім'ї, навіть власник2, інакше як у судовому порядку та випадках, передбачених діючим заонодавством. Об'єктом права є річ - житло. Оскільки ч.1 ст. 156 ЖК України вказує на рівність прав у користуванні жилим приміщенням між членами сім'ї власника житлового приміщення і власником, можна зробити висновок, що їх вимоги, як і вимоги власника, підлягають переважному задоволенню в порівнянні з тими, що випливають із зобов'язальних прав. Вважаємо, що властиве їм і право слідування. На абсолютний захист вказує ч. 4 ст. 9 ЖК України, коли встановлює, що ніхто не може бути виселеним із приміщення, яке займає, чи бути обмеженим у праві користування ним інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом; та п. 5 ст. 38 Закону України «Про власність», наголосивши про абсолютний захист права особи, яка хоч і не є власником, але володіє майном на підставі, передбаченій законом або договором. Права членів сім'ї захищаються також і від посягань власника.

Таким чином, можна стверджувати, що у членів сім'ї власника житла виникають речові права, а оскільки вони похідні від права власності, обмежені за обсягом, то можна зробити висновок, що має місце обмежене речове право.

По-друге. Особливістю обмеженого речового права є те, що характер і зміст їх визначаються безпосередньо законом, а не договором1. У свою чергу житлове законодавство України досить детально окреслює зміст прав членів сім'ї власника житла. Так, вказано, що вони:

- наділені таким же правом користування помешканням, як і власник (ч. 1 ст. 156 ЖК України);

- можуть вселяти, за певних умов, інших ченів сім'ї (ч. 2ст. 156 ЖК У країни);

- зобов'язані обережно поводитися з житлом, брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири), придо-мової території і проведенню ремонту (ч.З ст.156 ЖК України).

Таким чином, ми бачимо, що характер і зміст прав членів сім'ї власника житла окреслено саме законом, хоч їх обсяг і можливо змінити договором.

По-третє. До особливостей обмежених речових прав відносять і те, що виникнення їх може нерідко відбуватися і всупереч волі власника. При вселенні членом сім'ї своїх неповнолітніх дітей також згоди власника не потрібно, тому можна зробити висновок, що вселення неповнолітніх дітей може відбуватися як за згодою, так і поза згодою власника житла.

Вищевказане підтверджує ту позицію, що в основі житлових прав членів сім'ї власника квартири (будинку) лежить обмежене речове право, яке, за словами Є.В. Богданова, являє собою сервітут, який у римському праві називали хабітатіо, тобто право довічного проживання в чужому будинку чи його частині, з тією тільки особливостю, що у Юстиніанівському праві управомочній особі вільно дозволялось здавати його у найм2.

<< | >>
Источник: Мічурін Є.О та ін.. Житлове право України. 2004

Еще по теме Природа права користування житлом членів сім'ї, які не є співласниками житлового приміщення.:

  1. §3. Здійснення права на житло через його будівництво житлово-будівельними кооперативами
  2. §1. Загальні положення найму житла
  3. 6. Зміст
  4. 8. Порядок укладання договору та внесення змін
  5. Природа права користування житлом членів сім'ї, які не є співласниками житлового приміщення.
  6. Припинення права користування членами сім'ї житлом власника