Стаття 167. Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами

1. Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гра­нично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.

2. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуються спеціально уповноважени­ми органами виконавчої влади у галузі охорони здо­ров'я та санітарного нагляду, екології та природних ресурсів.

3. Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки використовуються з дотриманням встанов­лених обмежень, вимог щодо запобігання їх небез­печному впливу на здоров'я людини та довкілля.

4. Рівень забруднення ґрунтів враховується при наданні земельних ділянок у користування, вилученні з господарського обігу та зміні характеру і режиму використання.

Забруднені землі, як частина екосистем, становлять загрозу не тільки для природних об'єктів, але і для населення України. Саме цим пояснюється те, що го­сподарська й інша діяльність, що приводить до забру­днення земель небезпечними речовинами вище гранич­но припустимих концентрацій, забороняється.

Нормативна база щодо речовин-забруднювачів пе­редбачає граничні техногенні навантаження на ґрун­ти. Розроблено ГДК (гранично допустимі концентра­ції) вмісту в ґрунтах важких металів, регламентується

442

вміст залишкових кількостей пестицидів, диференці­йовано рівні радіоактивного забруднення ґрунтів, вхі­дно яких визначається характер їхнього використан­ня. Контроль санітарно-епідеміологічного стану ґрун­тів здійснює Державний санітарно-епідеміологічний нагляд України відповідно до існуючих нормативів.

Чинні види нормативів об'єднані в такі групи: 1) бу­дівельні норми й правила; 2) державні стандарти в об­ласті охорони природи; 3) санітарно-гігієнічні норма­тиви, що регламентують вміст токсикавтів у повітрі, воді й продуктах харчування.

Необхідною умовою дотримання Земельного кодек­су України в частині охорони земель від забруднення небезпечними речовинами є визначена схема взаємо­дії між виконавчою владою і землекористувачем.

Відповідно до цієї схеми повинні проводитися:

1) попередня грунтово-екологічна експертиза зе­мельної ділянки й видача землекористувачу екологіч­ного паспорта з фіксованими вихідними даними, що ха­рактеризують рівень забруднення ґрунтів і нормати­вами граничних концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах;

2) періодичний (раз у 5 років) контроль ділянок зе­млекористувачів фахівцями Державного управління екології й природних ресурсів і Державного санітар­но-епідеміологічного нагляду України.

Висновок про результати контролю і пропозиції відносно санкцій до порушників Земельного кодексу передаються до місцевих органів виконавчої влади.

В разі забруднення ґрунтів у результаті аварій на промислових підприємствах, екологічних катастроф землевласник чи землекористувач має право звертати­ся у відповідні органи з позовом про відшкодування збитків.

На забруднених небезпечними речовинами земель­них ділянках господарська діяльність повинна буду­ватися таким чином, щоб уникнути подальшого забру­днення ґрунтів. Не допускається використання таких ділянок для складування різного роду відходів, розмі-

443

щення садів і ягідників, для випасу сільськогосподар­ських тварин, для відведення їх під зони рекреації.

На земельних ділянках, забруднених важкими ме­талами, необхідно застосовувати спеціальні методи очищення. Це — видалення забрудненого шару ґрун­ту (10-20 см) і його поховання, застосування вапняних матеріалів і цеолітів — клиноптилолітів, внесення під­вищених доз фосфорних добрив і гною.

Нормативи припустимих техногенних навантажень на ґрунти розробляються й уточнюються науковими установами в рамках державних програм, зокрема в програмі Української академії аграрних наук «Захист ґрунтів від ерозії і техногенної деградації».