Стаття 170. Особливості використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення.

1. Техногенно забруднені землі сільськогосподар­ського призначення, на яких не забезпечується одер­жання продукції, що відповідає встановленим вимо­гам (нормам, правилам, нормативам), підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консер­вації.

2. Порядок використання техногенно забруднених земельних ділянок встановлюється законодавством України.

Негативні наслідки впливу забруднювачів на сіль­ськогосподарські угіддя виявляються в трьох головних аспектах: деградації ґрунтів, забрудненні рослинниць­кої продукції, міграції токсикантів у ґрунтові води. Найбільш сильний негативний вплив на навколишнє природне середовище виявляють радіонукліди й важ­кі метали.

У результаті аварії на Чорнобильській атомній стан­ції більше 4,5 млн. га сільськогосподарських угідь тією чи іншою мірою забруднені радіонуклідами. Відповід­но до чинного законодавства території, забруднені цезі-ем-137 до 1 Кю/км2 і стронцієм-90 до 0,02 Кю/км2, вва­

448

жаються умовно чистими. Ведення сільськогосподарсь­кого виробництва на таких територіях можливо без будь-яких обмежень.

На територіях з більшою щільністю забруднення необхідно застосовувати комплекс агрохімічних, агро­технічних і організаційних заходів для зменшення переходу радіонуклідів із ґрунту в рослини. До таких заходів відносяться вапнування радіоактивно забруд­нених земель, внесення підвищених доз фосфорно-ка­лійних добрив, залужіння і перезалужіння луків і па­совищ, застосування технологій мінімального обробіт­ку ґрунту. Для запобігання прояву ерозійних проце­сів поля з перевагою ґрунтів легкого гранулометрич­ного складу й розташовані на схилах засівають бага­торічними травами.

Забороняється ведення сільськогосподарського ви­робництва на територіях із щільністю забруднення ґрунтів цезієм-137 вищою за 15 Кю/км2 і стронцієм-90 — 3 Кю/км*.

Не меншу небезпеку являє техногенне забруднення, що супроводжується поступовим, але неухильним зни­женням ґрунтової родючості.

Відносно використання земель сільськогосподарсь­кого призначення з урахуванням забруднення їх ва­жкими металами розроблена спеціальна градація, що нараховує 6 класів.

449

класом на 5-10 %. До четвертого класу відносяться землі зі вмістом важких металів на рівні 4-5 клерків (1,5-2,0 ГДК). На таких землях без застосування спе­ціальних заходів неможливо домогтися того, щоб якість врожаїв кукурудзи, цукрових буряків, соняшника, кар­топлі відповідала санітарно-гігієнічним вимогам. Рі­вні врожаїв сільськогосподарських культур на таких землях знижуються порівняно з першим класом на 10-15 %. До п'ятого класу відносяться землі зі вміс­том важких металів на рівні 5-6 клерків (2,0-2,6 ПДК). На таких землях дозволяється вирощувати лише окремі сільськогосподарські культури й тільки для використання їх як непродовольчу продукцію. Рівні врожаїв сільськогосподарських культур на таких зем­лях знижуються порівняно з першим класом на 15-30 %. До шостого класу відносяться землі зі вмістом важких металів більш 6 кларків (більш 2,5 ГДК). На таких землях забороняється вирощувати сільськогос­подарські культури, а самі землі підлягають виведен­ню із сільськогосподарського використання.