Стаття 54. Використання земель історико-культурного призначення

1. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Навколо історико-культурних заповідників, ме­моріальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму викорис­тання цих земель.

3. Порядок використання земель історико-куль­турного призначення визначається законом.

Ці форми власності на землі історико-культурного призначення передбачені також відповідними стаття­ми Конституції України (ст.ст. 13, 14, 41), Законом України від 21 травня 1997 року «Про місцеве само­врядування» (ст. 16).

126

Право власності на ці землі — це право володіти,

користуватися і розпоряджатися ними. Указані фор­ми власності набуваються і реалізуються на підставі Конституції, Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року в порядку, передба­ченому Земельним кодексом України (статті 78-91, 116-129, 131, 132). При цьому Закон України «Про охорону культурної спадщини» передбачає особливос­ті здійснення права власності на такі землі в залежно­сті від об'єктів культурної спадщини, що визнані па­м'ятками.

Так, усі пам'ятки археології, як на поверхні так і під водою, незалежно від форм власності на землю чи вод­ного об'єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

Об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, крім занесених по переліку пам'яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені разом з земель­ною ділянкою, а також передані власником або упов­новаженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Порядок надання погоджень встановлюєть­ся центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Пам'ятки національного значення разом з земель­ними ділянками, які перебувають у державній чи ко­мунальній власності і потребують спеціального режи­му охорони, можуть надаватися у користування за по­годженням з центральним органом виконавчої вла­ди у сфері охорони культурної спадщини.

Особі, яка набула право володіння, користування, чи управління пам'яткою разом з земельною ділянкою, за винятком наймача державної або комунальної квар­тири (будинку), забороняється передавати цю пам'ят­ку разом з земельною ділянкою у володіння, користу­вання чи управління іншій особі.

127

Закон «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року встановив право привілеєвої купівлі пам'яток та порядок примусового їх відчуження або вилучення (статті 20 і 21).

Пам'ятка, яка належить особі на праві приватної форми власності, може бути примусово відчужена ра­зом з земельною ділянкою з мотивів суспільної необ­хідності за позовом відповідного органу охорони куль­турної спадщини в порядку, встановленому цим зако­ном, а також Земельним кодексом за умови поперед­нього відшкодування їх вартості.

З метою захисту традиційного характеру середови­ща окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них встановлюються зони охорони пам'яток: охорон­ні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюва-ного ландшафту, зони охорони археологічного культур­ного шару. Межі та режим використання земель, за­йнятими зонами охорони пам'яток, визначаються від­повідною науково-проектною документацією та за­тверджуються центральним органом виконавчої вла­ди у сфері охорони культурної спадщини.

Порядок визначення меж зон охорони пам'яток вста­новлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Межі земель та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської ді­яльності на їх території визначаються у порядку, вста­новленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджуєть­ся центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Встановлення зон охорони пам'яток та затверджен­ня меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володін­ня (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель іс­торико-культурного призначення (частина 2 статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Порядок використання земель історико-культурно­го призначення визначається Земельним кодексом

України (статті 20, 92-97,116-126,150 та інші), Зако­ном України «Про охорону культурної спадщини» (статті 24-26, 34-37), іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та органів місцевої влади

і самоврядування.

Землі історико-культурного призначення віднесені до особливо цінних земель України, вилучення яких для інших цілей не допускається, за винятком випад­ків, визначених частиною другою статті 150 Земельно­го кодексу України.

Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земельних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюється за дозволом цент­рального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (статті 35-37 Закону України ♦Про охорону культурної спадщини»).