<<
>>

Стаття 52. Використання земель рекреаційного призначення

1. Землі рекреаційного призначення можуть пере­бувати у державній, комунальній та приватній влас­ності.

2. На землях рекреаційного призначення заборо­няється діяльність, що перешкоджає або може пере­шкоджати використанню їх за призначенням, а та­кож негативно впливає або може вплинути на при­родний стан цих земель.

3. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

Ці форми власності різних суб'єктів на землі рек­реаційного призначення передбачені відповідними статтями Конституції України (ст.ст. 13, 14, 41), Зако­ном України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 16), Законом України від 21 червня 1991 року «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 4), Законом України від

16 червня 1992 року «Про природно-заповідний фонд України» (ст. 4).

Право власності на землі рекреаційного призначен­ня — це право володіти, користуватися і розпоряджа­тися ними. Указані форми власності набуваються та реа­лізуються різними суб'єктами на підставі Конституції, інших законів в порядку, передбаченому цим Земель­ним кодексом України (статті 78-91,116-129,131,132).

Землі рекреаційного призначення залежно від виду економічної діяльності та порядку застосування зако­нодавства на їхній території поділяються на два види:

а) природні або окультурені, на яких заборонена господарська та інша несумісна діяльність, що руйнів­но впливає на природне довкілля або перешкоджає використанню їх для організації масового відпочинку та туризму;

б) землі, на яких створені спеціальні туристсько-рекреаційні (вільні) економічні зони як частини тери­торії України, де діє спеціальний правовий режим еко­номічної рекреаційної діяльності та порядок застосу­вання законодавства України.

Правове регулювання використання та охорони пер­шого виду земель рекреаційного призначення здійсню­ється згідно з Земельним кодексом України, законом України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» від 25 червня 1991 року та законом «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року.

Правове регулювання використання та охорони дру­гого виду земель рекреаційного призначення здійсню­ється з Законом України від 13 жовтня 1992 року «Про загальні засади створення і функціонування спеціаль­них (вільних) економічних зон»,1 Законом України від 15 вересня 1995 року «Про туризм»2 та іншим зако­нодавством України.

1 Відомості Верховної Ради України.— 1992.— № 50.— Ст. 676.

2 Відомості Верховної Ради України.—-1995.— № 31.— Ст. 241.

121

За характером використання цих земель та зон ре­креації вони поділяються на одноваріантні, тобто для одного виду рекреаційної діяльності і багатоваріант­ні — для двох або більше видів рекреаційної діяль­ності, один з яких має переважне значення; а також комплексні, коли можливе одночасне їх використан­ня за кількома видами рекреаційної діяльності.

Залежно від організаційної форми рекреаційних зон на землях рекреаційного призначення вони можуть бути у віданні певних юридичних осіб (наприклад, мі­ський парк культури та відпочинку); бути структур­ними підрозділами у складі інших юридичних осіб (наприклад, рекреаційні зони ботанічних садів, дендро­логічних, зоологічних парків, національних природних парків); бути земельними територіями без організацій­ної форми, перебуваючи у виданні місцевих Рад (зем­лі, зайняті скверами, бульварами, зонами відпочинку житлових районів тощо).

Право користування землями рекреаційного призна­чення здійснюються у двох формах: загального і спе­ціального користування.

Загальне користування здійснюють громадяни в порядку, передбаченому законодавством і визначено­му місцевими Радами. Це користування парками, скве­рами, бульварами, садами населених пунктів; користу­вання водами в оздоровчих цілях в місцях, що створю­ються Радами (ст. 64 Водного кодексу України); кори­стування сприятливим кліматом.

Спеціальне користування землями рекреаційного призначення здійснюють громадяни та суб'єкти під­приємницької діяльності на підставі рішень місцевих органів влади та самоврядування з метою організації рекреаційної та пов'язаної з нею іншої діяльності.

Для забезпечення раціонального використання і охорони земель рекреаційних зон на їх територіях ви­значаються різні функціональні зони: а) особливо охо-ронювана; б) пізнавальна; в) короткочасного відпочин­ку; г) обслуговування відвідувачів; д) господарського призначення.

Раціональне використання земель рекреаційного

призначення за умов подальшого збільшення кількос­ті рекреантів залеясять від додержання оптимальних меж рекреаційного навантаження на відповідній тери­торії.

Форми використання цих земель розрізняються та­кож залежно від характеру їх експлуатації: індивіду­альне та колективне. До першого слід віднести спеці­альне природокористування громадян, що здійснюють підприємницьку діяльність у галузі рекреації. До дру­гого належить використання рекреаційних земель для організованого масового відпочинку, а також їх вико­ристання юридичними особами для організації відпо­чинку своїх працівників тощо. Основні права та обо­в'язки користувачів землями рекреаційного призначен­ня передбачені Конституцією України (статті 13,14, 22, 26, 41, 50, 66), Земельним кодексом України (статті 95— 97), Законом України від 15 вересня 1995 року «Про туризм» (статті 21—22), та іншим законодавством.

Деякі особливості використання земель рекреацій­ного призначення передбачені Лісовим кодексом. Ре­креаційна функція лісу визначається як неодмінна умова відновлення сил і здоров'я людини, підвищення трудового потенціалу суспільства (ст. З Лісового кодек­су). Самостійними видами є використання лісу та зе­мельних ділянок лісового фонду з рекреаційною, куль­турно-оздоровчою, спортивною та туристичною метою.

Порядок користування земельними ділянками лі­сового фонду в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях встановлюється Ка­бінетом Міністрів України (частина 2 статті 75 Лісо­вого кодексу).

Право на тимчасове користування цими ділянками для зазначених цілей надається юридичним та фізич­ним особам відповідними місцевими радами за пого­дженням з постійними лісокористувачами (статті 74 Лісового кодексу).

Деякі особливості має використання земель рекреа­ційного призначення, розташованих на землях природ­но-заповідного фонду. Так, землі рекреаційних зон

123

регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків можуть викорис­товуватися як на праві користування (в тому числі і оренди), так і на праві власності залежно від форми власності самих об'єктів природно-заповідного фонду. Обов'язковою умовою використання таких зон є дотри­мання режиму земель природоохоронного і рекреацій­ного призначення.

Суб'єктом права власності при цьому може бути правоздатна фізична або юридична особа, метою діяль­ності якої виступає організація відповідного об'єкта природно-заповідного фонду. Право користування та­кими рекреаційними зонами схоже з їх користуванням на землях рекреаційного призначення.

<< | >>
Источник: Гетьман А.П., Шульга М.В. та ін.. ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ. Коментар. Харків 2002. 2002

Еще по теме Стаття 52. Використання земель рекреаційного призначення:

  1. 62. Оренда земель сільськогосподарського призначення. Договір оренди земельних ділянок. Права та обов'язки орендодавців та орендарів. Оренда земельних паїв.
  2. 20. Форми власності на землю. Розпорядження землею
  3. 76_Поняття та види рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон.
  4. Стаття 1. Земля — основне національне багатство
  5. Стаття 4. Земельне законодавство та його завдання
  6. Стаття 5. Принципи земельного
  7. Стаття 19. Категорії земель
  8. Стаття 50. Визначення земель рекреаційного призначення
  9. Стаття 52. Використання земель рекреаційного призначення
  10. Стаття 113. Зони санітарної охорони
  11. Стаття 122. Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування
  12. Стаття 149. Порядок вилучення земельних ділянок
  13. Стаття 184. Зміст землеустрою Землеустрій передбачає:
  14. Стаття 201. Грошова оцінка земельних ділянок
  15. Стаття 203. Облік кількості та якості земель
  16. Розділ IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
  17. ЗМІСТ