<<
>>

Стаття 77. Землі оборони

1. Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших війсь­кових формувань, утворених відповідно до законодав­ства України.

2. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

3. Навколо військових та інших оборонних об'єк­тів у разі необхідності створюються захисні, охорон­ні та інші зони з особливими умовами користування.

4. Порядок використання земель оборони встанов­люється законом.

Землі оборони — це окремий різновид земель, які разом із землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення складають самостій­ну категорію земельного фонду України.

Оборона є однією з найважливіших функцій держа­ви і необхідним елементом її безпеки. Згідно чинно­му законодавству оборона України — це система полі­тичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, шформаційних, правових, організа­ційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.1

Вона базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації Укра­їни, органів місцевого самоврядування, цивільної обо­рони України, національної економіки до переведен­ня, при необхідності, з мирного на воєнний стан та від­січі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. Тому правовий режим земель, які обслугову­ють потреби оборони, характеризується певними спе­цифічними рисами. Ці землі мають суттєві особливос­ті щодо, зокрема, порядку надання їх в користування і подальшого використання, а також управління ними.

Стаття, що коментується, визнає землями оборони землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних за­кладів, підприємств та організацій Збройних сил Укра­їни, інших військових формувань, утворених відповід­но до законодавства.2

1 Див.: Закон України «Про оборону України».— ВВР.— 1992.— № 9.— Ст.

106; 1993.— № 44.— Ст. 420; 1994.— № 45.— Ст. 410; 1995.— № 38.— Ст. 284.

2 Військовим формуванням визнається сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управ­ління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, терито­ріальної цілісності і недоторканості. До складу таких

1 ГЛ сг

Землі оборони включають земельні ділянки, які від­ведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення та функці­онування підприємств та установ, діяльність яких без­посередньо пов'язана із забезпеченням обороноздатно­сті країни чи окремих оборонних об'єктів та ін. Крім того, до земель оборони відносяться землі, зайняті вій­ськово-морськими базами, полігонами, військовими таборами, військовими складами тощо. На цих землях можуть функціонувати і підсобні господарства війсь­кових частин.

Задоволення потреб оборони пов'язане з використан­ням відповідних земель для таких конкретних цілей, як: формування, підготовка і підтримання в необхідній бойовій готовності Збройних Сил України та інших вій­ськових формувань (розміщення військових частин, установ та інших об'єктів, проведення вчень та інше); розробка, виробництво і вдосконалення озброєння і вій­ськової техніки (розміщення випробувальних полігонів тощо); створення запасів матеріальних ресурсів мобілі­заційного резерву (розміщення складів, сховищ та ін.).

Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює знаходження їх тільки в державній та ко­мунальній власності.

При цьому у переважній більшості випадків землі для потреб оборони є об'єктом права саме державної власності. Лише в окремих випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватись в кому­нальну власність. Така можливість випливає із ст. 84 Земельного кодексу, згідно з якою до земель держав­ної власності, які не можуть передаватись у комуналь­ну власність, належать, зокрема, і землі оборони, крім

формувань входять прикордонні війська України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України та деякі інші.

Зазна­чені формування в мережах своїх повноважень прийма­ють участь в обороні держави разом із Збройними Сила­ми України.

земельних ділянок під об'єктами соціально-культур­ного, виробничого та житлового призначення.

Земельні ділянки для вказаних цілей надаються

головним чином у постійне користування.

При необхідності тимчасового зайняття певної зе­мельної ділянки, наприклад, для проведення заходів, пов'язаних з потребами оборони, відповідна земельна ділянка, у землекористувача чи власника землі не ви­лучається (не викуповується). Використання цієї ді­лянки і приведення її у стан, придатний для викорис­тання за цільовим призначенням, а також відшкоду­вання збитків здійснюється в порядку, встановленому Земельним кодексом.

, Згідно Закону «Про оборону України» (ст. 9) Кабі­нет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим форму­ванням у користування державного майна, в тому чи­слі земельних (водних) ділянок, інших природних ре­сурсів, необхідних для належного виконання покладе­них на них функцій та завдань.

Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, уста­нови, військово-навчальні заклади, підприємства та орга­нізації Збройних Сил України, інші військові формуван­ня, які функціонують як самостійні юридичні особи.

Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування, правовий режим яких закріплений ст. 115 Земельного кодексу. Створення таких зон тягне за собою для власників земельних ділянок і землекористувачів, земельні ділян­ки яких межують із землями оборони, певні правові наслідки. Зокрема, для цих суб'єктів встановлюється особливий режим землекористування. Названі влас­ники земельних ділянок і землекористувачі можуть бути обмежені в своїх земельних правах для забезпе­чення інтересів оборони країни, безпеки населення та Належного стану довкілля.

Метою створення зон особливого режиму викорис­тання земель навколо військових об'єктів Збройних сил

України, та інших військових формувань є забезпечен­ня належного функціонування цих об'єктів, збережен­ня озброєння, військової техніки та іншого військово­го майна, охорони державного кордону України, а та­кож захисту населення, господарських об'єктів і довкіл­ля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і по­жеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Різновидом зазначених зон є прикордонна смута. Згідно Закону України «Про державний кордон Укра­їни»1 вона встановлюється Кабінетом Міністрів Укра­їни з метою забезпечення на державному кордоні на­лежного порядку. Ця смута формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділян­ках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. У межах цієї смути діє особливий режим використан­ня земель. Наприклад, проведення робіт в її межах потребує отримання дозволу, який надають і здійсню­ють Прикордонні війська разом з органами внутрішніх справ.

Захисні зони представляють собою території з особ­ливим режимом землекористування, який визначаєть­ся характером оборонного об'єкта. Захисні зони можуть встановлюватися як в межах земель, наданих для по­треб оборони, так і за їх межами, тобто на суміжних зе­мельних ділянках. У зв'язку з цим розрізняють внут­рішні і зовнішні захисні зони. Встановлення внутрішніх захисних зон пов'язане із забороною проходу чи проїз­ду через певні земельні ділянки для сторонніх осіб. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, мо­жуть встановлювати на своїх земельних ділянках захи­сні зони будь-якого характеру. Обмежувальний режим цих зон повинен відповідати правилам утримання і експлуатації конкретних оборонних об'єктів.

Зовнішні захисні зони встановлюються виключно тими органами державного управління, які надавали земельні ділянки для потреб оборони. Вони ж визна­чають і зміст обмежень в цих зонах. Такі дії не вхо­

1 Відомості Верховної Ради.— 1992.— № 2.— Ст. 7.

дять до компетенції міністерств та відомств. В межах зовнішніх захисних зон, як правило, забороняється споруджувати будь-які будівлі і споруди, виконувати роботи, здійснювати прокладку ліній електропередачі, комунальних мереж, будувати нові або знищувати іс­нуючі дороги, переправи і насадження, осушувати во­доймища чи змінювати русла річок тощо. В залежно­сті від характеру оборонного об'єкта можуть встанов­люватися й інші обмеження. Наприклад, за погоджен­ням з місцевими органами влади і місцевого самовря­дування в межах захисних зон можуть бути обмежені прохід і проїзд, купання тощо.

Земельні ділянки в межах територій зовнішніх за­хисних зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використову­ються ними з дотриманням вказаних вище обмежень. Строки і порядок проведення робіт в зазначених зонах повинні обов'язково погоджуватися з командуванням військової частини.

Щодо охоронних зон, які у разі необхідності ство­рюються навколо військових та інших оборонних об'­єктів, то згідно зі ст. 112 Земельного кодексу вони повинні забезпечувати нормальні умови експлуатації вказаних об'єктів, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкіл­ля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

<< | >>
Источник: Гетьман А.П., Шульга М.В. та ін.. ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ. Коментар. Харків 2002. 2002

Еще по теме Стаття 77. Землі оборони:

  1. 36. Контроль за внесенням ЗП та плати за землю(Земельний податок (ЗП) і його юридична природа)
  2. 20. Форми власності на землю. Розпорядження землею
  3. Стаття 19. Категорії земель
  4. Стаття 55. Визначення земель лісового фонду
  5. Стаття 65. Визначення земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
  6. Стаття 73. Землі трубопровідного транспорту
  7. Стаття 75. Землі зв'язку
  8. Стаття 77. Землі оборони
  9. Стаття 79. Земельна ділянка як об'єкт права власності
  10. Стаття 83. Право власності на землю територіальних громад