>>

§ 1. Проблема визначення місця сімейного права в системі права

Питання про природу сімейно-правових норм і про місце сімейного права в системі права, без сумніву, належить до числа найбільш дискусійних. Його аналіз із неминучістю виводить за рамки суто правових явищ і можливий лише з урахуванням загально-методологічних, а часто і філософських аспектів.

Яким є статус людини, включеної до кола своєрідних відносин, що звуться «сімейними»? Який ступінь її свободи та автономного існування і, навпаки, яка міра відповідальності та залежності від інших людей — членів сім'ї та суспільства в цілому? В чому особливості здійснення сімейних прав та можливого зловживання ними? Якими є межі державного втручання в сімейне життя і чи належить воно повною мірою до приватної сфери існування людини?

Сьогодні ці питання можуть ставитися в двох аспектах: у ретроспективному плані, з точки зору концепцій сімейного права, які існували в науці за різних часів, та в плані сучасного бачення проблеми.

Сімейне право в системі права: ретроспективний аналіз. Не буде перебільшенням сказати, що питання щодо місця сімейного права в системі права вирішується не одним поколінням цивілістів. Оскільки йдеться про досить тривалий (понад сто років) історичний відрізок, що вмістив у себе воістину глобальні соціально-економічні зміни, не дивно, що дискусію про суть сімейно-правових норм важко назвати спільною для ряду поколінь учених. Так вже склалося, що в нашій країні зв'язок часів розпадався неодноразово, що спричинило розрив наукової і загальної культурологічної традиції. Тому сьогодні можна говорити про кілька (далеко не завжди послідовно пов'язаних між собою) етапів обговорення цього питання: а) дискусії дореволюційних цивілістів; б) спорів теоретиків і практиків післяреволюційного періоду, розвинутих у подальшому юристами радянського часу; в) дискусії останніх років, що виникла в цивілістиці пострадянських країн після розпаду СРСР, переходу до ринкових перетворень і здійснення нової кодифікації цивільного та сімейного законодавства.

У дореволюційній науці питання щодо сутності правових норм, які регулюють сімейні відносини, розглядалося в площині предмета правового регулювання і меж втручання держави в сімейно-правову сферу, тобто в плані приналежності сімейно-правових норм до сфери публічного чи приватного права.

Визначалося два основних питання: а) чи регулюються сімейні відносини правовими нормами повною мірою та б) предмет якого права — публічного або приватного — вони складають?

Домінуючою була ідея щодо неможливості законодавчого нормування внутрішніх суто особистих відносин у сім'ї. Г. Ф. Шершеневич писав, що «введення юридичного елементу в особисті відносини членів сім'ї уявляється більшою частиною невдалим і таким, що не досягає мети»1. На думку цивілістів, ці відносини є поза сферою правового впливу і можуть регулюватися лише моральними, етичними, частково — релігійними нормами. Тому, наприклад, Д. Азаревич іронічно коментував спроби законодавця врегулювати деякі відносини подружжя. Він писав, що загальновизнаною є негідність таких положень законодавства (статті 106,107 т. X ч. 1 Зводу законів Російської імперії), відповідно до яких чоловік зобов'язаний любити свою дружину, а жінка — перебувати в любові до свого чоловіка2. К. Кавелін однозначно висловився щодо цього: «Те, що становить психологічну, внутрішню, душевну сторону шлюбного союзу і шлюбних відносин, не підлягає законодавчим визначенням...»3.

Разом із тим, на думку дореволюційних учених, певні різновиди сімейних відносин за своєю природою можуть сприймати

1 Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М., 1995. — С. 406.

2 Азаревич Д. Семейньїе имущественнне отношения по русскому праву // Журн. гражданского и уголовного права. — СПб., 1883. — Кн. 4. — С. 101.

3 Кавелин К. Очерк юридических отношений, возникающих из семейно- го союза. - СПб., 1884. - С. 77.

правове регулювання і тому складають його предмет. До них, зокрема, належать: а) відносини, пов'язані з захистом прав членів сім'ї; б) майнові відносини членів сім'ї; в) деякі особисті відносини (реєстрація шлюбу, визначення походження дітей, усиновлення тощо). Стосовно двох перших видів значних суперечок не існувало, бо майнові відносини і відносини щодо захисту сімейних прав завжди розглядалися як предмет цивільно-правового регулювання і безперечної сфери втручання законодавця.

Більш проблематичним було питання щодо правового нормування особистих відносин членів сім'ї. В. А. Умов і К. Кавелін особисті відносини в сім'ї не визнавали предметом правового нормування. Д. І. Мейєр вважав обґрунтованим регулювання особистих сімейних відносин нормами канонічного права, а відносини між батьками та дітьми — державного права (бо вони ґрунтуються на засадах влади та підкори). До предмета цивільного права він відносив лише майнові відносини членів сім'ї, інші ж сторони сімейних відносин, на його думку, мають бути розглянуті у цивільно-правовому ракурсі тільки у разі потреби, для розуміння їх майнової сторони1.

Не треба забувати, що певна частина відносин, що виникали в сім'ї, в дореволюційний період становили сферу церковного впливу. Тому важливою ознакою того часу був своєрідний дуалізм нормування відносин подружжя, батьків і дітей. Таке становище давало підстави для широкого обговорення в юридичній літературі питання щодо розмежування державного (світського) та церковного регулювання відносин у сім'ї. Одні вчені наполягали на необхідності збереження церковного впливу на формування відносин, інші, навпаки, пропонували встановити однакові правила для людей, незалежно від їхнього віросповідання.

І все ж таки більшість учених — Г. Ф. Шершеневич, Н. П. Дю-вернуа, А. І. Загоровський, Л. І. Петражицький, І. А. Покровсь-кий, Ю. С. Гамбаров, К. Побєдоносцев відносили сімейне право до числа інститутів цивільного права2, пояснюючи це єдиною приватноправовою природою цивільних та сімейних відносин. Г. Ф. Шершеневич, зокрема, вказував: «якщо ми надаємо вирішального зна-

1 МейерД. И. Русское гражданское право (в 2 ч.). — М., 1997. — Ч. 1. — С. 34.

2 Антокольская М. В. Место семейного права в системе отраслей часто го права (по трудам цивилистов России конца XIX — начала XX века) // Гос-во и право. - 1995. - № 6. - С. 34.

чення ознаці приватності в протилежність публічності відносин, то необхідно ставити сім'ю, шлюб на одному боці з власністю, договором, заповітом...

Тому ми вважаємо, що сімейне право, не тільки майнове, а й особисте, має увійти до складу цивільного права»1. Що ж до особистих відносин, то предметом правового регулювання визнавалися лише певні їх різновиди, ті, що визначають і фіксують зовнішні контури сімейних стосунків — умови взяття шлюбу і порядок його припинення, різні сімейно-правові стани (спорідненість, усиновлення) тощо. Відповідала такому підходу і система законодавства, що існувала на той час. Норми, що регулювали сімейні відносини (в межах можливого законодавчого втручання), включалися до загального цивільного законодавства Російської імперії і не мали самостійної кодифікації.

Треба сказати, що у дореволюційній науці питання про галузеву самостійність сімейного права та його незалежність від права цивільного взагалі не ставилося. Сімейне право однозначно розглядалося як інститут цивільного права. Разом із тим, у науці зазначалося, що, базуючись поряд із цивільним правом на єдиних приватноправових засадах, сімейне право має певні особливості, які визначаються особливостями самих сімейних відносин. З цього приводу К. Побєдоносцев, зокрема, вказував, що сімейні відносини хоча є відносинами між окремими, приватними особами, але назавжди зберігають суспільний характер. Така «суспільність» сімейних відносин перш за все пояснювалася особливим значенням сім'ї як суспільного осередка, як опори державного ладу, носія загальних моральних цінностей. Разом із тим, відносини в сім'ї ніколи не визначалися як сфера безпосереднього втручання держави. З середини сім'я розглядалася як сфера приватного існування людини, а позитивний закон, за словами К. Побєдоносце-ва, може торкатися сімейних відносин тільки з одного боку, а саме боку, в якому можливі зіткнення сімейної автономії з автономією держави2.

Революція 1917 р. кардинально змінила соціально-економічний устрій та ідеологічні пріоритети в тій частині України, яка входила до складу Російської імперії. Принципова відмова від

1 Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права.

— М., 1995. — С.12-13.

2 Побєдоносцев К. Курс гражданского права. — Ч. 2. Права семействен- ньіе, наследственнме и завещательнне. — СПб., 1871. — С. 3.

запозичення досягнень дореволюційної науки означала, по суті, початок нового етапу у вирішенні питання щодо сутності сімейного права та його галузевої належності. Після революції протягом ряду десятиріч зусилля вчених у першу чергу були спрямовані на пошук особливостей, властивих сімейному праву, його відмінностей від права цивільного. При цьому науковий аналіз проблеми доповнився явно вираженим політичним підтекстом. Спори про предмет та метод сімейного права незмінно приводили до загальних висновків про переваги радянського сімейного ладу і, навпаки, про порочність буржуазної сім'ї, яка ґрунтується на користі та майновому розрахунку. Г. М. Свердлов у той час писав, що «невключення сімейного права до права цивільного в умовах соціалістичної держави має під собою принципове обґрунтування, пов'язане з природою соціалістичних сімейних відносин. Предметом цивільного права є головним чином майнові відносини. Предметом же соціалістичного сімейного права є... відносини іншого роду — відносини шлюбу, спорідненості, всиновлення, прийняття дітей на виховання, майнова сторона яких, хоча й має значення, однак не є головною, що визначає основний зміст перерахованих відносин. У цьому докорінна відмінність соціалістичних сімейних відносин від буржуазних, що підкорені майновим інтересам»1.

Протиставлення предмета цивільно- та сімейно-правового регулювання логічно приводило до висновку про самостійність і незалежність сімейного права від права цивільного та про обґрунтованість «невключення першого до складу другого»2. Саме предмет правового регулювання з самого початку розглядався як критерій формування галузей права. Відповідно до цього О. Вишинський в 1939 р. уперше прямо вказав на те, що сімейне право є самостійною галуззю права і включається до системи основних галузей радянського соціалістичного права поряд із правом цивільним3.

Логічним продовженням концепції «сімейне право - самостійна галузь права» була роздільна кодифікація цивільно- та сімейно-правових норм. Відомо, що в радянський період вона здійснювалася тричі — в 1918 (в Україні — в 1919 р.), 1926 та

1 Свердлов Г. М. Советское семейное право. — М., 1958. — С. 24.

2 Бошко В. И. Очерки советского семейного права. — К., 1952. — С. 47.

3 Вшшинский А. XVIII еьезд ВКП(б) и задачи науки социалистического права // Сов. гос-во и право. — 1939. — № 3. — С. 26.

1965—1969 рр. і давала прибічникам автономії сімейного права додаткові аргументи для підтвердження його галузевої самостійності.

Важливого значення набула у той період і боротьба із впливом церкви на сімейні відносини. Перш за все це стосувалося церковних шлюбів (вінчання) та реєстрації народження та смерті людини. Хоча теоретичне визнання громадянського (не церковного) шлюбу почалося ще до революції, в реальному житті основна маса населення сприймала шлюб як акт релігійний, а держава підтримувала релігійні почуття громадян. Після революції ситуація змінилася кардинально. Можна сказати, що боротьба між церквою і державою була жорсткою і безкомпромісною. Достатньо сказати, що вже 18 грудня 1917 р. було видано Декрет Ради народних комісарів РРФСР про громадянський шлюб1, відповідно до якого юридична сила надавалася лише шлюбам громадянським, а церковне вінчання визнавалося справою приватною і не мало жодних правових наслідків. У теоретичному плані це мало важливе значення, бо загальне виведення сімейних відносин за рамки церковної юрисдикції означало їх автоматичне включення до сфери правового регулювання, яке здійснювалося державою. Таким чином, питання щодо віднесення норм, які регулюють сімейні, і, перш за все, шлюбні відносини, до сімейного або канонічного права вже не виникало — нормування відносин у сім'ї визнавалося безперечною прерогативою держави.

Не поставало ще одного питання, яке свого часу бентежило дореволюційних цивілістів. Мова йде про віднесення сімейно-правових норм до приватного або публічного права. Широко відомим є вислів В. І. Леніна щодо невизнання нічого приватного в сфері господарювання2. На жаль, цей постулат був широко розтиражований його послідовниками і застосовувався у сферах, далеких від господарювання. Внаслідок цього ознака публічності була поширена майже на всі суспільні відносини в країні, в тому числі й на ті, які виникають у сім'ї. Зрозуміло, що за таких умов питання про належність сімейного права до права приватного або публічного взагалі ставитися не могло. Таким чином, сім'я також визнавалася сферою інтересів держави, а формування сімейних відносин здійснювалося за єдиними принципами, з єдиного центру.

1 Декрет «О гражданском браке, о детях и о введений книг актов граж- данского состояния» // СУ РСФСР, 1917. - № 11. - Ст. 160.

2 Ленин В. И. Полн. собр. соч. - Т. 44. - С. 398.

Унаслідок перетворень перших післяреволюційних десятиріч сімейне право стало розглядатися як самостійна, незалежна від цивільного галузь права, яка має свій власний предмет та метод регулювання. Концепція «сімейне право - самостійна галузь права» поступово стала домінуючою в науці, її підтримувала більшість учених1. Треба визнати, що ця концепція мала певну емоційну та суто людську привабливість, тому що в ній увага акцентувалася на особистих відносинах у сімчї, на почуттях взаємної поваги, дружби, любові, що мають складати основу сімейних стосунків, а проблеми, котрі випливають із спорів про поділ майна та взаємне аліментування, трактувалися як такі, що мають тимчасовий характер (тому, що обумовлені капіталістичним минулим) і зникнуть у найближчій соціалістичній перспективі.

На жаль, ця концепція мала й зворотну сторону, яка була обумовлена загальними соціально-економічними реаліями того часу, а також політичними та політико-економічними уявленнями, що панували у суспільстві. Обґрунтування автономності сімейного права в кінцевому підсумку було спрямоване на теоретичне виправдання та законодавче закріплення загальних конструкцій соціалізму стосовно сім'ї. Деякі процеси в соціально-економічній сфері радянської держави мали в цьому питанні вирішальне значення. До них, зокрема, належали: а) деперсоніфікація і тотальне усуспільнення власності, в силу чого члени сім'ї перестають існувати як носії самостійних майнових інтересів; б) слабкий розвиток відносин економічного обігу, в зв'язку з чим членство в сім'ї не обумовлює переміщення і передачу (як у колі сім'ї, так і за її межами) значних цінностей та капіталів; в) акцент на суспільні фонди споживання, у зв'язку з чим одержання основних коштів сімейного бюджету здійснюється через державний розподіл, що викликає розвиток патерналістських тенденцій і залежність від держави; г) неможливість державного забезпечення навіть се-

1 Бепякова А. М., Ворожейшн Е. М. Советское семейное право. — М., 1974. — С. 8; Братусь С. Н. Отрасль советского права: понятие, предмет, метод // Сов. гос-во и право. — 1979. — № 11. — С. 27; Ершова Н. М. Вопросьі семьи в гражданском праве. — М., 1977. — С. 4—5; Матвеев Г. К. Советское семейное право: Учебник. — М., 1985. — С. 37; НечаеваА. М. Семейное право: проблеми и перспективи развития // Гос-во и право. — 1999. — № 3. — С. 72—73; Пергамент А. И., Паластина С. Я. Развитие советского законодательства о браке и семье // Сов. гос-во и право. — 1975. — № 9. — С. 47; Советское семейное право / Под ред. В. А. Рясенцева. — М., 1982. — С. 20—22 и др.

реднього рівня споживацьких запитів населення, в зв'язку з чим низький рівень споживання, і, в першу чергу, в побуті та в сім'ї, штучно підтримується, заохочується і тиражується; д) масове залучення жінок до суспільного виробництва, що викликало відрив жінки від сім'ї і перенесення центру ваги на суспільні засоби соціалізації дітей.

Ці соціально-економічні реалії не могли не знайти свого відбитку в праві. Відображені вони і в концепції «сімейне право — самостійна галузь права». її основу складали наступні положення: 1) майнові відносини в сім'ї відіграють порівняно з особистими відносинами другорядну та обслуговуючу роль; 2) відносини в сім'ї потребують однакового державного регламентування, винятку з загального правила, індивідуальне регулювання сімейних відносин не допускається, бо «немає такого положення й не може бути», щоб одні учасники сімейних відносин «могли мати більшу чи меншу різноманітність будь-яких прав, ніж інші»1; 3) оскільки сімейні відносини становлять особливий інтерес для держави, їх правове регулювання і захист повинні здійснюватися з допомогою чітких імперативних приписів; 4) сімейне життя не є сферою автономного й приватного існування людини, у зв'язку з чим державні та громадські органи повинні широко залучатися до вирішення внутрішньосімейних конфліктів та контролю за поведінкою людини в сім'ї; 5) сімейне виховання дітей може бути успішно замінене більш ефективним громадським вихованням, бо «громадський догляд за дітьми дає значно кращі наслідки, ніж приватний, індивідуальний, ненауковий і нераціональний догляд окремих «люблячих», але недосвідчених у справі виховання батьків, які не мають тих сил, коштів, засобів та установ, що їх має суспільство»2.

Незважаючи на те, що в сімейно-правовій науці радянського періоду концепція «сімейне право — самостійна галузь права» явно домінувала, існувала і протилежна концепція, яка, по суті, продовжувала традиції дореволюційної цивілістичної школи (хоча навіть її прихильники навряд чи прагнули до проведення подібних аналогій). Відповідно до неї сімейне право розглядалося як підга-лузь права цивільного. Основним аргументом такої концепції було

1 Ворожейкин Е. М. Семейное правоотношение в СССР. — М., 1972. — С. 97.

2 ГойхбаргА. Г. Брачное, семейное и опекунское право советской респуб ліки. - М., 1920. - С. 5.

те, що предмет правового регулювання сімейних відносин не виходить за межі відносин, котрі регулюються цивільним правом (майнові та особисті немайнові відносини), а основною рисою методу сімейного права (поряд із цивільним) є рівність сторін1. У зв'язку з цим «сімейні відносини завжди складаються и існують як «горизонтальні» відносини; вони ніколи не набирають форми відносин «вертикальних»2 тощо.

З цієї позиції іншого тлумачення набував і факт роздільної кодифікації цивільних та сімейно-правових норм. Причина розходження законодавчого нормування сімейних та цивільних відносин відшукувалась у витоках цього розходження, тобто в часі прийняття перших нормативних актів, які регулювали сімейні відносини. В цьому плані цікавим уявляється висловлювання П. Люблинського, який писав, що «на відміну від законодавств інших країн, в яких норми, що належать до шлюбу, сім'ї та опіки, які звичайно коротко іменуються сімейним правом, становлять частину Цивільного кодексу, в окремих республіках СРСР ми спостерігаємо відособлення цієї частини права в самостійні кодекси й закони. Історично це пояснюється тим, що розробка Цивільного кодексу відбулася значно пізніше (в 1922 р.), коли виникла потреба врегулювати цивільний обіг на ґрунті нової економічної політики, тоді як потреба в перебудові шлюбно-сімейних відносин з'явилась одразу ж після Жовтневої революції»3. Немає причин ігнорувати таке пояснення. Існує чимало фактів, які свідчать про вкрай негативне ставлення теоретиків марксизму до цивільного права в цілому (як юридичної бази буржуазного ладу) і до прагнення замінити цивільно-правові норми соціалістичною правосвідомістю та нормами господарського самоврядування. Відомо також, що післяреволюційні перетворення не були пов'язані з розвитком цивільного законодавства, в той час як сімейні відносини одразу стали предметом законодавчого нормування. Можна назвати цілу низку прийнятих одразу після революції 1917 р. нормативних актів, що регу-

1 Вильнянский С. И. Лекции по советскому гражданскому праву. — Харь- ков, 1958. — Ч. 1. — С. 14; Иоффе О. С. Советское гражданское право. — Л., 1965. - Ч. 1. - С. 177-178,185-186.

2 Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. — К., 1982. - С. 18-19.

3 Знциклопедический словарь Русского библиографического института «Гранат». - Изд. 7. - Т. 41. - Ч. 3. - М., Б.г. - С. ПО.

лювали відносини в сім'ї1. Симптоматичним є також той факт, що першими «кодексами Жовтня» були саме сімейні кодекси УРСР та РРФСР2.

Що ж до подальшого законотворчого процесу, то він багато в чому зумовлювався досвідом першої кодифікації. Однак слід зазначити, що роздільна кодифікація сімейного і цивільного законодавства ніколи не розглядалася в науці як безспірно успішне законотворче рішення. В 30-х роках у наукових колах активно велася дискусія з цього питання і навіть були спроби змінити порядок розташування нормативного матеріалу, що склався на той час. Відомо, наприклад, що проект Цивільного кодексу СРСР, який розроблявся у той час і так і не був прийнятий, передбачав 7 розділів, один з яких включав норми, що регулюють сімейні відносини (розділ 6 — «Шлюб і сім'я»). Разом із тим, таких змін зроблено не було і законотворчий процес 60-х років попрямував уторованим шляхом: було прийнято Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про шлюб і сім'ю, а також окремі республіканські кодекси, які регулювали сімейні відносини.

Підсумовуючи, можна сказати, що в 30-х роках сформувалася і пізніше стала домінуючою в науці загальна концепція, згідно з якою сімейне право — це самостійна галузь права, яка має свій власний предмет та метод правового регулювання, які не співпадають з предметом та методом регулювання цивільного права.

Сімейне право в системі права: сучасне бачення. Останні роки позначені відновленням інтересу до проблеми сімейного права в системі права. Це, без сумніву, пов'язано з величезними соціально-економічними змінами нового часу і переосмисленням багатьох теоретичних стереотипів. Загальні питання щодо суті

1 Декрет «Про громадянський шлюб і про введення книг актів грома дянського стану», прийнятий РНК УРСР 20.02.1919 г. // СУ УРСР. - 1919. — № 12. — Ст. 144; Декрет «Про організацію відділів записів актів грома дянського стану», прийнятий РНК УРСР 20.02.1919 г. // СУ УРСР. - 1919. - № 17. — Ст. 143.; Декрет «Про розлучення», прийнятий РНК УРСР в 1919 р. // СУ УРСР. - 1919. - № 12. - Ст. 145.

2 Кодекс законів УРСР «Про акти громадянського стану, шлюб і опіку» прийнятий РНК УРСР в липні 1919 р. // Известия Киевского Совета рабо- чих депутатов, № 169. Цей нормативний акт не набрав чинності у зв'язку з военими діями в Україні. Кодекс законов РСФСР «Об актах гражданского состояния, брачном, семейном и опекунском праве», прийнятий ВЦВК РРФСР 22.10.1918 р. // СУ РСФСР. - 1918. - № 76-77. - С. 818.

права та його внутрішньої структури неминуче приводять до роздумів про правову природу сімейно-правових норм та їх «прописку» в системі права.

Певною мірою гострота дискусії сьогодні зменшилася у зв'язку з переглядом базових концепцій права. Відновлення поділу права на приватне і публічне стало не просто даниною моді, а природним і необхідним кроком розвитку української правової думки.

Публічне право розглядається як сукупність норм, предметом регулювання яких є сфера публічних (державних) інтересів. Відносини, які тут виникають, базуються на принципах субординації.

Приватне право, навпаки, являє собою сукупність норм, предметом регулювання яких є сфера приватних, індивідуальних інтересів особи1. Такі відносини базуються на координації мети та інтересів їх учасників, які у процесі взаємодії задовольняють у першу чергу свої приватні інтереси.

Здійснюваний в рамках генетичного підходу поділ права на приватне і публічне висвітлює те спільне, що поріднює галузі права, об'єднує їх в єдину групу. Так, Ч. Н. Азімов зазначає, що «принципи, які лежать в основі приватного права, слугують базою не тільки для цивільного права, а й для інших «цивілістичних галузей»2. У зв'язку з цим цивільне і сімейне право як галузі, що базуються на єдиному диспозитивному методі правового регулювання і рівності сторін, належать до галузей приватного права. Таке твердження не викликає сьогодні заперечень3.

Однак питання про місце сімейного права в системі права в рамках його системно-структурного аналізу — сімейне право як самостійна галузь права чи підгалузь права цивільного так і не набуло однозначного вирішення. Дуже гостро це питання виникло у зв'язку з останньою кодифікацією цивільного та сімейного законодавства. Відомо, що спочатку в Україні розроблявся

1 Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків, 2002. - С. 263.

2 Азимов Ч. Н. О соотношении частного и гражданского права // Пробле ми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 1995. - Вип. ЗО. - С. 90.

3 Научно-практический коментарий Семейного кодекса Украинн / Под ред. Ю. С. Червоного. — К., 2003. — С. 21; Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар. — К., 2003. — С. 38; Гражданское право: Учебник: В 2 т. / Отв. ред. Е. А. Суханов. — М., 1998. — С. 9.

проект1 окремого нормативного акту — Сімейного кодексу України. Такий підхід відповідав багаторічній традиції самостійної кодифікації сімейно-правових норм, яка панувала за радянських часів. Пізніше Сімейний кодекс практично в повному обсязі було включено до Цивільного кодексу як окрему главу (Книга 6 «Сімейне право»). Це дало змогу логічно пов'язати чимало інститутів сімейного права з іншими спорідненими інститутами цивільного права. 3. В. Ромовська у цей час цілком слушно писала, що сімейні відносини, як і будь-які інші цивільні відносини, «є відносинами приватного життя особи, їх внутрішня, «генетична» спорідненість полягає у вільному волевиявленні їх учасників, юридичній їх рівності». І далі: «книга «Сімейне право» має зайняти у Цивільному кодексі України своє традиційне, зумовлене об'єктивним ходом людського життя місце»2. На жаль, такий підхід не було втілено в життя. 10 лютого 2002 р. Верховною Радою України було прийнято окремий кодифікований акт, що регулює сімейні відносини, — Сімейний кодекс України. Треба сказати, що ця обставина має суттєве, але не вирішальне значення, бо в результаті головним є не місце розташування законодавчих норм (Цивільний кодекс чи окремий Сімейний кодекс), а та концепція сімейного права, яка формується в нашому суспільстві. Вирішення питання щодо місця сімейного права в системі права сьогодні, в системі суспільних відносин, які зазнали кардинальних змін і продовжують трансформуватися, є непростим. Сумніви, як відзначається в літературі, завжди залишаються, протилежне свідчило би про теоретичну тлінність сімейно-правового буття3.

Треба підкреслити ще одну важливу методологічну обставину, без якої неможливе подальше вирішення питання щодо концепції сімейного права. Аналізуючи позиції учених щодо цієї проблеми, не можна їх розглядати формально у відриві від часу та обставин, за яких вони були висловлені. Суспільства, держави та права радянських часів уже не існує. Поступово змінюються усі суспільні відносини і загальний порядок їх регулювання. Тому

1 Передмова до проекту Цивільного кодексу // Українське право. — 1999. — № 1. - С. 27.

2 Ромовська 3. Сімейне право — перспективи розвитку // Основні напря ми реформи цивільного права в Україні // 36. статей та матеріалів. — К., 1997. - С.120-121.

3 Тарусина Н. Н. Семейное право: Учеб. пособие. — М., 2001. — С. 7.

до цитування наукових праць, які були написані кілька десятків років тому, треба підходити дуже виважено, а їх критику з височин сьогодення взагалі важко визнати коректною. Треба враховувати, що багато учених, які свого часу висловлювали свої погляди щодо місця сімейного права в системі права, більше не можуть нам відповісти, не можуть вони змінити чи підкоригувати свої висновки або, навпаки, підсилити їх новою аргументацією. Тому теорія питання має в першу чергу базуватися на новітніх дослідженнях у сфері цивільного та сімейного права. Проблема предмету та методу сімейного права має розглядатися з точки зору сучасного розвитку сімейних відносин в Україні та їх правової регламентації, виходячи із загальних тенденцій розвитку суспільства та права.

Сьогодні є усі підстави для неупередженого осмислення питання щодо місця сімейного права в системі права, його відокремленості від цивільного права або належності до нього. Відповідь має грунтуватися на всебічному аналізі природи сімейних відносин, сучасних способів та меж їх правового регулювання, а також загальнотеоретичних положень щодо сутності системи права. Відомо, що кожна самостійна галузь права характеризується своїм власним предметом та методом правового регулювання. Таким чином, відносини, які регулюються такою галуззю, мають суттєво відрізнятися від усіх інших відносин, а метод, за допомогою якого здійснюється їх регулювання, — являти собою унікальну композицію засобів та прийомів правового впливу. Чи притаманні ці ознаки сімейному праву? У сучасній вітчизняній науці єдиної позиції щодо цього питання не склалося. В літературі наводилися аргументи як на користь концепції «сімейне право — самостійна галузь права»1, так і проти неї2. Виходячи з аналізу предмета і мето-

1 Научно-практический коментарий Семейного кодекса Украйни / Под ред. Ю. С. Червоного. — К., 2003. — С. 21; Червоний Ю. С. Понятие и особен- ности семейннх правоотношений // Суспільство. Держава. Право. — Вип. 1. Цивільне право. — Одеса, 2002. — С. 21; Сімейне право України: Підручник / За ред. В. С. Гопанчука. - К., 2002. - С. 13.

2 Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членов семьи. — Харьков, 2000. — С. 80; Сібільов М. М. До питання про договірні засади регулювання сімейних відносин // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. — Вип. 63. — С. 49; Шевченко Я. М. Проблеми нового сімейного кодексу України // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. — Вип. 63. — С. 4.

да правового регулювання сімейних відносин та з урахуванням загальних тенденцій сучасного розвитку права і законодавства є підстави вважати, що сімейне право складає підгалузь цивільного права, хоча в системі цивільного права воно характеризується певною уособленістю, яка обумовлюється особливостями відносин, які регулюються нормами сімейного права, та своєрідністю засобів їх правового регулювання. Це твердження більш детально розглядатиметься при аналізі відносин, які складають предмет сімейного права та методу їх правового регулювання.

| >>
Источник: Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін.. Сімейне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. — 264 с.. 2006

Еще по теме § 1. Проблема визначення місця сімейного права в системі права:

  1. § 1. Проблема визначення місця сімейного права в системі права
  2. § 3. Метод сімейного права
  3. 2.2. Генезис ідеї європейської єдності та європейська правова інтеграція
  4. 3.2. Ідентифікація правової системи України з романо-германським типом
  5. 3.3. Механізм взаємодії правової системи України з правовими системами Ради Європи та Європейського Союзу
  6. ТЕМА 9. ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ: ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ
  7. 2.3. Збагачення державницьких традицій у добу Української революції (1917 – 1921 рр.)
  8. 3. 1. Вічеві традиції в політичній системі України - Русі
  9. Конституційний процес. Конституція України 1996 р. Конституційна реформа
  10. Напрямки створення наративних джерел
  11. Поняття, основні ознаки та сутність правової доктрини