>>

§ 1. Теорія права і держави в системі юридичних наук.

Складність таких об'єктів, як право і держава, призводить до того, що вони вивчаються багатьма юридичними науками. Останні вивчають той чи інший бік, елементи і риси державно-правової дійсності у визначеному аспекті, на визначеному рівні. Право і держава як складні соціальні феномени мають у своєму складі велику кількість різноякісних компонентів і підсистем. Їхні функції багатогранні, їхні структури складні. У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівнів вивчаються, і підрозділяються юридичні науки.

Весь комплекс юридичних наук, за досить устояною в науці схемою, поділяється на три великі групи: фундаментальні історико-теоретичні, галузеві і спеціальні юридичні науки. Діюча в даний час класифікація юридичних наук, передбачає наступні розділи:

1) теорія й історія держави і права, історія політичних і правових навчань; 2) державне право і керування, державне будівництво, адміністративне право, фінансове право; 3) цивільне право, сімейне право, цивільний процес, міжнародне приватне право; 4) господарське право, арбітражний процес; 5) трудове право, право соціального забезпечення; 6) сільськогосподарське право, земельне, водне, лісове і гірське право, екологічне право; 7) кримінальне право і кримінологія, виправно-трудове право; 8) кримінальний процес і криміналістика; 9) міжнародне право; 10) судоустрій, прокурорський нагляд, адвокатура.

Тут окремі науки зведені в групи по деяких родових ознаках.

Існують й інші класифікації, що так чи інакше мають сліди швидко мінливого часу чи суб'єктивних представлень авторів. Деякі з них, наприклад, включають в історико-юридичний цикл римське і мусульманське право, а господарсько-правовий цикл (господарське право, земельне право, трудове право й ін.) відокремлюють від цивільно-правового циклу (цивільне право, сімейне право й ін.). Тут немає особливої необхідності приводити різні точки зору. Ясно одне: ніякі детальні підрозділи юридичних наук не зможуть адекватно відбити швидко мінливу, динамічну картину сучасного життя, для якої характерно не тільки виділення наукових напрямків, але і становлення галузей, підгалузей права, комплексних галузевих утворень і в той же час відпадання і самоліквідація інших напрямків галузевої юридичної науки. Справді, спеціалізація наукового знання, розвиток тих чи інших процесів викликали до життя такі галузі, як космічне, атомне, комп'ютерне право. Неблагополучне положення з охороною навколишнього середовища змусило наукове співтовариство зайнятися розробкою екологічного, природоохоронного права. Політична лінія, спрямована на розвиток ринкових відносин, спонукує юристів займатися комерційним, податковим, біржовим правом і т.п. Поява нових чи ускладнення правових явищ, що існували, (іпотека, застава, траст, приватизація, комерціалізація і т.д.), нових суб'єктів права (банки, акціонерні товариства, комерційні структури і т.д.), розширення сфери цивільного обороту, збільшення прав громадян і т.п. привертають увагу правознавців, юристів-практиків і стимулюють проведення наукових вишукувань і поява на дереві юридичного знання нових галузей-напрямків.

Галузеві і спеціальні юридичні науки займаються дослідженням, як правило, якої-небудь однієї області, чи напрямків сфери державного чи правового життя. На відміну від них теорія права і держави займається загальними специфічними закономірностями розвитку права і держави.

Теорія права і держави виступає своєрідним резервуаром, у який можуть “занурюватися” чи знову “спливати” деякі юридичні дисципліни загального чи “стикового” характеру. Так, філософські, політичні і соціологічні аспекти пізнання загальних закономірностей права і держави в радянський період були інтегровані в єдиній науці — теорії держави і права. Однак останнім часом з'являються підстави для виділення з цієї загальної основи самостійних дисциплін: політичної науки, філософії права, соціології права, енциклопедії права.

Вивчаючи право і державу в цілому, державно-правова теорія не обмежується аналізом досвіду якої-небудь країни, чи окремого регіону, чи напрямку державно-правового життя, а на основі вивчення права і держави різних історичних епох, всіх областей і напрямків державно-правової дійсності визначає загальні і специфічні закономірності їхнього розвитку, основні ознаки й істотні характерні риси. Сама “логіка справи” виділяє загальну теорію права і держави в системі юридичних наук як самостійну наукову галузь знання, тому що в реальному житті діють об'єктивні державно-правові закономірності, найбільш істотні їхні зв'язки і відносини, що виступають загальним, властивим усім явищам даного роду. Без їхнього пізнання неможливо глибоке засвоєння всього того, що вивчають галузеві і спеціальні юридичні науки. Так, без загального наукового поняття сутності, змісти і форми права, галузі й інституту права, системи і систематики правил, норми права і правовідносини і т.п. жодна галузь юридичної науки не зможе ефективно розвиватися, розраховуючи на соціально значимі результати. Без знання загальних питань правомірного поводження, правопорушень і юридичної відповідальності і законності не можна сподіватися на успіх у боротьбі зі злочинністю, особливо з її найбільш складними й організованими формами. Без фундаментальних понять про сутність і її прояви, змісті і формах держави, його структурі, соціальній ролі і призначенні неможливо з'ясувати особливості держав різних історичних типів, різних етапів свого розвитку, сформулювати задачі і напрямки формування основ демократичної соціальної правової держави і т.д.

Загальна теорія права і держави стосовно галузевих і спеціальних юридичних наук виступає наукою узагальнюючої, що має керівне, направляюче, методологічне значення. Вона потрібна для розробки спеціальних, досить вузьких проблем, що коштують перед галузевими і спеціальними юридичними науками. Загальна теорія права і держави узагальнює, синтезує і систематизує висновки галузевого знання, включаючи їх в арсенал власних наукових ідей. Це не означає, що висновки теорії зводяться до сукупності останніх.

Підмічено, що будь-яка теорія несе в собі методологічне навантаження, тим більшу, ніж вище рівень теорії. Це з усією переконливістю відноситься до теорії права і держави, тому що остання виступає не як механічний підсумок знань, накопичених приватними науками. Державно-правова теорія зв'язана з практикою не тільки через галузеві і спеціальні дисципліни, а й безпосередньо. При цьому, якщо галузеві науки роблять упор на сучасну державну практику, на діюче право, то загальна теорія права і держави аж ніяк не обмежена в просторі і в часі у своїх дослідженнях. Тому інтеграція даних усіх юридичних наук приводить до їхнього взаємного збагачення, а картина державно-правової дійсності стає більш вірної і цілісною. У кінцевому рахунку рішення численних проблем юридичної практики, реформування суспільних відносин, забезпечення законності дій різноманітних суб'єктів права, удосконалювання роботи механізму правового регулювання — а видимо, у цьому і складається задача будь-якої науки — одержують адекватне, об'єктивно-наукове обґрунтування.

Таким чином, теорія права і держави — це суспільна наука про закономірності виникнення, розвитку і функціонування права, правосвідомості і держави взагалі, про типи права і держави, зокрема про їхні класово-політичні і загальнолюдські сутність, зміст, форми, функції і підсумки.

| >>
Источник: ОУНЮА. Теорія держави і права. 2000

Еще по теме § 1. Теорія права і держави в системі юридичних наук.:

  1. § 1. Проблема визначення місця сімейного права в системі права
  2. § 1. Теорія права і держави в системі юридичних наук.
  3. 2.6. Колізійний механізм як складова частина правового механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та держав-учасниць
  4. Розділ ІЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА ЯК НАУКАІ НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
  5. 3.3. Правові форми та способи гарантування якості довкілля.
  6. Проблеми реалізації права власності на природні ресурси.
  7. Юридичні гарантії ефективного використання природних ресурсів.
  8. Адміністративно-правові аспекти обігу зброї
  9. Адміністративно-правові аспекти структури прокуратури України
  10. Адміністративні права та обов’язки прокурорів
  11. 1.1. Становлення та розвиток трудових прав людини
  12. 3.1. Механізм реалізації трудових прав та законних інтересів працівників
  13. 3.2. Механізм охорони трудових прав та законних інтересів працівників
  14. 4.1. Поняття та класифікація форм захисту трудових прав працівників
  15. Історіографія та наукові концепції розробки правової доктрини як джерела (форми) права
  16. Римське право як першооснова формування доктрини в якості джерела права.
  17. Правова доктрина в сім’ї релігійного права.
  18. Місце правової доктрини в системі джерел (форм) права
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -