§ 1. Теорія права і держави в системі юридичних наук.

Складність таких об'єктів, як право і держава, призводить до того, що вони вивчаються багатьма юридичними науками. Останні вивчають той чи інший бік, елементи і риси державно-правової дійсності у визначеному аспекті, на визначеному рівні.

Весь комплекс юридичних наук, за досить устояною в науці схемою, поділяється на три великі групи: фундаментальні історико-теоретичні, галузеві і спеціальні юридичні науки. Діюча в даний час класифікація юридичних наук, передбачає наступні розділи:

1) теорія й історія держави і права, історія політичних і правових навчань; 2) державне право і керування, державне будівництво, адміністративне право, фінансове право; 3) цивільне право, сімейне право, цивільний процес, міжнародне приватне право; 4) господарське право, арбітражний процес; 5) трудове право, право соціального забезпечення; 6) сільськогосподарське право, земельне, водне, лісове і гірське право, екологічне право; 7) кримінальне право і кримінологія, виправно-трудове право; 8) кримінальний процес і криміналістика; 9) міжнародне право; 10) судоустрій, прокурорський нагляд, адвокатура.

Тут окремі науки зведені в групи по деяких родових ознаках.

Існують й інші класифікації, що так чи інакше мають сліди швидко мінливого часу чи суб'єктивних представлень авторів. Деякі з них, наприклад, включають в історико-юридичний цикл римське і мусульманське право, а господарсько-правовий цикл (господарське право, земельне право, трудове право й ін.) відокремлюють від цивільно-правового циклу (цивільне право, сімейне право й ін.). Тут немає особливої необхідності приводити різні точки зору.

Галузеві і спеціальні юридичні науки займаються дослідженням, як правило, якої-небудь однієї області, чи напрямків сфери державного чи правового життя. На відміну від них теорія права і держави займається загальними специфічними закономірностями розвитку права і держави. Теорія права і держави виступає своєрідним резервуаром, у який можуть “занурюватися” чи знову “спливати” деякі юридичні дисципліни загального чи “стикового” характеру. Так, філософські, політичні і соціологічні аспекти пізнання загальних закономірностей права і держави в радянський період були інтегровані в єдиній науці — теорії держави і права. Однак останнім часом з'являються підстави для виділення з цієї загальної основи самостійних дисциплін: політичної науки, філософії права, соціології права, енциклопедії права.

Вивчаючи право і державу в цілому, державно-правова теорія не обмежується аналізом досвіду якої-небудь країни, чи окремого регіону, чи напрямку державно-правового життя, а на основі вивчення права і держави різних історичних епох, всіх областей і напрямків державно-правової дійсності визначає загальні і специфічні закономірності їхнього розвитку, основні ознаки й істотні характерні риси. Сама “логіка справи” виділяє загальну теорію права і держави в системі юридичних наук як самостійну наукову галузь знання, тому що в реальному житті діють об'єктивні державно-правові закономірності, найбільш істотні їхні зв'язки і відносини, що виступають загальним, властивим усім явищам даного роду. Без їхнього пізнання неможливо глибоке засвоєння всього того, що вивчають галузеві і спеціальні юридичні науки. Так, без загального наукового поняття сутності, змісти і форми права, галузі й інституту права, системи і систематики правил, норми права і правовідносини і т.п. жодна галузь юридичної науки не зможе ефективно розвиватися, розраховуючи на соціально значимі результати. Без знання загальних питань правомірного поводження, правопорушень і юридичної відповідальності і законності не можна сподіватися на успіх у боротьбі зі злочинністю, особливо з її найбільш складними й організованими формами. Без фундаментальних понять про сутність і її прояви, змісті і формах держави, його структурі, соціальній ролі і призначенні неможливо з'ясувати особливості держав різних історичних типів, різних етапів свого розвитку, сформулювати задачі і напрямки формування основ демократичної соціальної правової держави і т.д.

Загальна теорія права і держави стосовно галузевих і спеціальних юридичних наук виступає наукою узагальнюючої, що має керівне, направляюче, методологічне значення. Вона потрібна для розробки спеціальних, досить вузьких проблем, що коштують перед галузевими і спеціальними юридичними науками. Загальна теорія права і держави узагальнює, синтезує і систематизує висновки галузевого знання, включаючи їх в арсенал власних наукових ідей.

Підмічено, що будь-яка теорія несе в собі методологічне навантаження, тим більшу, ніж вище рівень теорії. Це з усією переконливістю відноситься до теорії права і держави, тому що остання виступає не як механічний підсумок знань, накопичених приватними науками. Державно-правова теорія зв'язана з практикою не тільки через галузеві і спеціальні дисципліни, а й безпосередньо. При цьому, якщо галузеві науки роблять упор на сучасну державну практику, на діюче право, то загальна теорія права і держави аж ніяк не обмежена в просторі і в часі у своїх дослідженнях. Тому інтеграція даних усіх юридичних наук приводить до їхнього взаємного збагачення, а картина державно-правової дійсності стає більш вірної і цілісною. У кінцевому рахунку рішення численних проблем юридичної практики, реформування суспільних відносин, забезпечення законності дій різноманітних суб'єктів права, удосконалювання роботи механізму правового регулювання — а видимо, у цьому і складається задача будь-якої науки — одержують адекватне, об'єктивно-наукове обґрунтування.

Таким чином, теорія права і держави — це суспільна наука про закономірності виникнення, розвитку і функціонування права, правосвідомості і держави взагалі, про типи права і держави, зокрема про їхні класово-політичні і загальнолюдські сутність, зміст, форми, функції і підсумки.