«Ваварські королівства».
У 410 р. пiд ударами вестготiв i рабiв упав Рим. Значна частина римської знатi була знищена та продана у рабство. Частина врятувалася втечею у вiддаленi провiнцiї. Повстання охопило всю Iталiю.
Пiсля цiлої низки походiв i сутичок з римськими вiйськами вестготи зайняли мiсцевiсть мiж Пiренеями, Атлантичним океаном i Гароною, яка стала територiєю королiвства вестготiв – першої «варварської» держави на теренах Захiдної Римської iмперiї. Засноване у 419 р., воно проiснувало до 507 р.Iнше «варварське» королiвство було засноване германським племенем вандалiв у римськiй Африцi. Переправившись через Гiбралтарську протоку, армiя вандальського короля Гейзерiха, спираючись на пiдтримку мiсцевого населення, швидко оволодiвала цiєю провiнцiєю. У 439 р. впала столиця римської Африки – Карфаген, а на 455 р. вся Пiвнiчна Африка опинилася в руках вандалiв. Лiквiдацiя тут римського панування прискорилася рухом так званих агонiстикiв (тих, що борються), якi добивалися звiльнення рабiв, знищення кабальної залежностi колонiв, дарування боргiв тощо.
На середину V ст. в районi верхньої Рони i Сони утворилося третє «варварське» королiвство – Бургундське. Франки заснували свою державу в Пiвнiчно-Схiднiй Галлiї. Германськi племена англiв, саксiв, ютiв почали переселятись у Британiю з середини V ст. Мiсцевi кельтськi племена, якi вже звiльнилися з-пiд влади Риму, виявили стiйкий опiр завойовникам, що тривав кiлька столiть. Згодом на Британських островах також було утворено кiлька англосаксонських королiвств.
Зрештою, у серединi V ст. Захiдна Римська iмперiя складалася лише з iталiйських володiнь, проте вона вже доживала останнi часи. У 40-х – на початку 50-х рр. V ст. пiд проводом Атiлли сформувалося могутнє об’єднання гуннiв з центром у Паннонiї, яке поширило свою владу на величезну територiю вiд Волги до Рейну. Навiть вiзантiйський iмператор був змушений сплачувати данину гуннам.
У 451 р. Атiлла вдерся в Галлiю, руйнуючи господарське життя, спалюючи мiста, села. Проте римський полководець Аецiй, який залучив на свiй бiк вестготiв, бургундiв та франкiв, завдав йому поразки у битвi на Каталаунських полях (Шампань). Невдовзi Атiлла помер (453), i гуннське об’єднання дуже швидко розпалося. Проте Римська iмперiя ставала дедалi слабшою. Нового удару їй завдали вандали: в 455 р. їхнiй король Гейзерiх захопив Рим i впродовж 14 днiв пiддавав жахливому пограбуванню та безглуздому руйнуванню його будинки, палаци, храми, нищенню безцiнних творiв античного мистецтва. Нарештi у 476 р. один iз воєначальникiв iмперiї – Одоакр – скинув з престолу останнього римського iмператора Ромула Августула i правив Iталiєю 17 рокiв. На змiну державi Одоакра прийшло панування остготiв, якi, пiсля мiграцiї з причорноморських степiв у Паннонiю, рушили на завоювання Iталiї. У 493 р. їхнiй король Теодорiх заснував королiвство з центром у Равеннi. Воно проiснувало до 555 р. Остготiв замiнили лангобарди, якi осiли в Пiвнiчнiй та Середнiй Iталiї.Кожна з новоутворених держав мала свої особливостi розвитку, проте спiльною для всiх була iнтеграцiя процесiв розкладу рабовласницької системи пiзнього Риму i родового ладу германських племен. «Варварськi» держави прискорювали викорiнення решток рабовласництва, а також перетворення вiльних селян-общинникiв на феодальне залежних селян. Взаємовплив цих процесiв сприяв бiльш швидкому формуванню нового феодального ладу у Захiднiй Європi.
Новi державнi утворення не були довговiчними. Так, королiвство бургундiв впало пiд ударами франкiв у 534 р. У тому ж роцi Вiзантiя зруйнувала королiвство вандалiв в Африцi, а у 555 р. завоювала державу остготiв. Королiвство вестготiв проiснувало в Iспанiї до завоювання його арабами на початку VIII ст., а королiвство лангобардiв було завойоване франками у 774 р.
Iнтеграцiя германських завойовникiв з романiзованим населенням бiльшої частини цих країн започаткувала сучаснi романськi нацiї. Романо-германський свiт у Європi склав певну iсторичну цiлiснiсть.
З романського етносу до його складу ввiйшли французи, iталiйцi, iспанцi, португальцi i румуни, з германського – нiмцi, голландцi, англiйцi, скандинавськi народи.Найяскравiшим зразком захiдноєвропейської феодальної державностi було Франкське королiвство. Франки, що являли собою племiнний союз – об’єднання кiлькох германських племен, подiлялися на двi групи: салiчних франкiв (вiд латинського «salum» – море), якi жили на територiї нижнього Рейну, та рипуарських франкiв (вiд латинського «riра» – берег), якi жили пiвденнiше по берегах Рейну i Маасу. Коли сусiди франкiв – бургунди i вестготи – вже були християнами арiянського напряму, а мiсцеве галльське населення, навернене до християнства в IV ст., належало до католицької церкви, франки ще були язичниками. Проте вони мiцно вкорiнилися на галльськiй землi, швидко перейшли до землеробства i утворили кiлька державно-полiтичних структур. Серед салiчних франкiв найбiльш впливовим був королiвський рiд Меровiнгiв, представник якого – Хлодвiг, зiйшовши на престол, захопив останнє римське володiння у Галлiї – Суассон. У 496 р. Хлодвiг прийняв хрещення за римським обрядом i отримав пiдтримку галло-римського духовенства на противагу рештi германських племен у Галлiї, якi сповiдували арiянську єресь. Спираючись на полiтичний союз iз церквою, Хлодвiг зумiв витiснити вестготiв з Пiвденної Галлiї. В результатi успiшних завоювань Хлодвiга утворилася Франкська держава, яка включала майже всю колишню римську Галлiю. Пiсля смертi Хлодвiга до королiвства франкiв була прилучена Бургундiя.
Франкське суспiльство початку VI ст. вже не становило єдиного цiлого, а подiлялося на кiлька соцiальних верств. Переважно його складали вiльнi франкськi селяни, якi жили сусiдськими общинами, зберiгали численнi пережитки родового ладу i користувалися ще досить значними правами. Разом з тим, вже склався прошарок нової служилої знатi (найближчого оточення короля), яка прийшла на змiну старiй родовiй елiтi. Поступово нова знать перетворювалася на клас великих земельних власникiв, оскiльки саме вона отримувала захопленi землi на правах приватної власностi.
Найбiльшими землевласниками були франкськi королi. Вони привласнили всi землi римського iмператорського фiску, а також поступово захопили всi вiльнi територiї, не подiленi общинами-марками.Третiм прошарком були напiввiльнi лiти та вiльновiдпущенi – колишнi раби, вiдпущенi на волю. Вони були не власниками, а держателями невеликих земельних надiлiв, i за своїм станом наближалися до крiпакiв.
Таким чином, уже в перiод правлiння Хлодвiга родовi зв’язки у франкському суспiльствi були значно пiдiрванi, розпочався процес його феодалiзацiї.
Найважливiшi вiдомостi про суспiльний лад франкiв вмiщує судебник «Салiчна Правда» (Lех Sаliса), в якому вмiщено судовi записи салiчних франкiв. Вiн складався впродовж VI-IХ ст. i вiдображав еволюцiю франкського суспiльства на шляху до остаточного розпаду родового ладу, утвердження приватної власностi на землю. Подiбнi збiрники були й в iнших германських племен; вони виявляють схожiсть з «Руською Правдою», де вмiщено записи судових звичаїв схiдних слов’ян.
Бiльшiсть вчених, проте, вiдкидають можливiсть безпосереднього запозичення «Руською Правдою» тих чи iнших норм германського права. Як зауважував М. Грушевський, помiченi подiбностi «мiж правом Правди й варварським германським... редукуються до подiбностей в побутi й правних поглядах народiв на подiбнiм рiвнi культурного й суспiльного розвою». Отже, зазначена схожiсть пояснюється, насамперед, спiльнiстю процесiв феодалiзацiї, якi, попри всю специфiку проявiв, мали єдинi засади i на заходi, i на сходi Європи. Для останньої була характерна, зумовлена розвитком феодальної власностi, потреба перегляду норм звичаєвого права i оформлення натомiсть головного принципу феодального права – права привiлею.
Вже наприкiнцi VI ст. орна земля, що була в общиннiй власностi сусiдської общини-марки, стала предметом повної i вiльної вiдчуженої власностi – алодом. Власник алоду був зобов’язаний нести вiйськову службу. Поряд з цим франки зберегли земельну власнiсть галло-римлян, швидко утверджувалася приватна власнiсть на землю франкського короля, дружинникiв, службових осiб i придворних, церкви тощо.
Утвердження приватної власностi на землю, зростання великого землеволодiння, яке розпочало наступ на землi вiльних людей, свiдчили, що франкське суспiльство вступило у перiод раннього феодалiзму.
Пiсля смертi Хлодвiга Франкське королiвство розпалося на окремi володiння його синiв, i лише на початку VII ст. Меровiнгам вдалося вiдновити єднiсть держави. За наступникiв Хлодвiга вiдбувалося дальше посилення великої земельної аристократiї, яка вимагала вiд королiв дедалi нових пожалувань iз королiвського земельного фонду. В результатi рiзко послабились економiчна основа влади франкських монархiв та їхнiй полiтичний вплив у державi. Реальна влада опинилася в руках майордомiв (mаjоr dоmus – старший в домi), що спочатку очолювали управлiння королiвським двором. Наприкiнцi VII – на початку VIII ст. на авансценi полiтичного життя Франкської держави з’являються майордоми зi знатного роду Каролiнгiв, якi правили країною не зважаючи на «ледачих» Меровiнгiв. Останнi дiстали це прiзвисько за свiй марнотратний спосiб життя i фактичне невтручання у державнi справи. Пiсля тривалої мiжусобної боротьби до влади прийшов майордом Карл Мартелл, який зумiв консолiдувати країну. Вiн завдав рiшучої поразки арабам у битвi при Пуатьє i поклав край їх дальшому просуванню в Європу. Його син Пiпiн Короткий (741-768) заточив у монастир останнього Меровiнга i був коронований римським папою королiвською короною (751). Новий франкський монарх допомiг папi вести боротьбу з лангобардами i передав йому вiдвойовану Равеннську область, чим були започаткованi свiтськi володiння папства. Пiпiн остаточно витiснив арабiв з Галлiї i, успiшно здiйснюючи християнiзацiю германських племен, посилив свiй вплив у зарейнських регiонах.