Об’єднання романо-германського світу в імперії Карла Великого.
Найбiльшої могутностi Франкська держава досягла за часiв правлiння сина Пiпiна – Карла Великого (768-814), який виявив себе видатним державним дiячем, здiбним воєначальником та дипломатом.
Новий король франкiв посилив завойовницьку полiтику своїх попередникiв, значно розширив кордони своєї держави i створив iмперiю, яка охопила чимало народiв i племен. Насамперед вiн розпочав наступ на землi саксiв – германських племен, переважна маса яких ще зберiгала особисту свободу й чинила стiйкий опiр завойовникам. Лише у 804 р. було завершено пiдкорення саксiв, котре стало можливим внаслiдок переходу їхньої знатi на бiк франкських феодалiв. Одночасно вiдбувалися християнiзацiя мiсцевого населення, а також залучення земель саксiв до адмiнiстративно-полiтичної системи Франкської держави, що прискорило формування феодальних вiдносин серед цього етносу.Карл продовжив полiтику пiдтримки римського папи у його конфлiктi з ланго-бардами. У 774 р., пiсля успiшного походу в Iталiю, вiн позбавив лангобардського короля Дезидерiя престолу i сам коронувався залiзною короною королiв Лангобардiї. На пiвднi Карл захопив Баварiю i розпочав боротьбу з Аварським ханством на територiї Паннонiї. Кочовi аварськi племена неодноразово порушували межi Франкської держави i земель слов’ян, якi стали союзниками Карла Великого у боротьбi з ханством. Тривалi аварськi вiйни завершилися розпадом Аварської держави i створенням прикордонної Паннонської марки.
На схiдному кордонi своєї держави – вiд Балтiйського до Адрiатичного морiв – франки, таким чином, безпосередньо увiйшли в контакт з численними слов’янськими племенами, стосунки з якими складалися неоднозначнo – вiд локальних воєнних зiткнень до спiльних союзницьких дiй проти саксонцiв, аварiв та iнших. Водночас Карл продовжував боротьбу з арабами i, здiйснивши кiлька успiшних походiв в Iспанiю, дещо вiддалив їхнi володiння на пiвдень i заснував за Пiренеями прикордонну Iспанську марку.
Таким чином, зусиллями Каролiнгiв були об’єднанi в однiй державi майже всi колишнi провiнцiї Захiдної Римської iмперiї, завойована Германiя. У 800 р. Карл був коронований римським папою Левом III iмператорською короною як «iмператор римлян». Згодом претензiї на вiдновлення Римської iмперiї та iмперiї Карла Великого заявили германськi королi. У 962 р. Оттон I iз Саксонської династiї коронувався iмператорською короною. Так виникла «Священна Римська iмперiя германської нацiї», яка формально проiснувала аж до 1806 р., поки її не лiквiдував Наполеон. Одночасно римський єпископ – папа поступово посилював свою владу над захiдним християнством, прагнучи звiльнитися вiд полiтичної пiдлеглостi вiзантiйським iмператорам, якi i на Заходi досi визнавалися «володарями свiту».