ВОЛОДИМИРКО I -ЙОГО ПОЛІТИКА (1141— 1152).
— B боротьбі між Ізяславом і Юрієм важну ролю грав галицький князь Володимирко. Як перші Ростисла-. вичі так і він не змагав до панування в Київі, натомість дуже енерґійно дбав про свою волость, глядаючи всякої нагоди, щоби її укріпитй і поширити.
Він був сином Володаря перемиського і зразу ділився землею з братами {див. § 32). По традиції батька і стрия піднимав йін разом з ними походи на Польщу, то самостійно (1116) то в союзі з Угорщиною і Чехією (1132—1135). Переживши всіх братів заволодів Володимирко, окрім Звенигорода, який остався при сину брата Ростислава Івані, усім Підкарпа- тєм та переніс столицю у Галич (1141). До сього спонукала його наперед зменшена небезпека з боку Польщі, де тоді почався політичний розпад: се дозволяло пересу- 'Нутй столицю з Перемишля на схід; дальше Галич лежавблизше політичного Ї культурногоосередкасхідноїЕвропи, Київа, близше колонизацийних просторів на Понизю і при Дністровім торговельнім шляху.
Сучасники звали його „многоглаголивим", одначе не можна йому відмовити зручности й енерґії, хитрости в політичних рахунках і дипломатичній грі, чим накладав неблискучі воєнні кваліфикації. Ніхто з галицьких князів не накликав на себе стілько ворогів і походів як Володи- мирко, та все він умів вийти ціло зі скрутної обстанови. Його політика в справі боротьби князів за Київ змагала до того, щоби при сій нагоді здобути як найбільше користей для себе та щоб сусідна Володимйрія не зросла у надмірну силу.
Із Всеволодом II був зразу в союзі і помагав йому разом із Іваном Васильковичем проти Ізяслава Мстисла- вича володимирського. Одначе коли Всеволод віддав Bo- лодимирь свойому синови Святославови (див. § 34), не міг Володимирко стерпіти такого нарушення політичної рівноваги і се довело до розриву між Галичем і Київом. Володимирко виповів війну Всеволодови. Сей незвичайно зручний дипломат зложив велику коаліцію з „усіх руських князів" і Поляків.
Володимирко дістав поміч з Угорщини, з якою здавна був у добрих відносинах, одначебезбитви знайшовся в такім стратеґично труднім становищи під Звенигородом, що покорився Всеволодови і заплатив значну контрибуцію (1144).B самій Галичині мав Володимирко опозицію, з чого скористав Іван Ростиславич і порозумівшися з неюзахо- пив в неприсутности князя Галич (1145). Ta Володимирко Здобув Галич назад ; Іванови вдалося втектинаДунай, азвідси у Київ до Всеволода. Забравши і Звенигород
'· .' . ' . . . . . ' · , ‘ · ■ · . . ! ^ . _ .· ' . ■ ·' ' . ’ . . β.
став Володомирко тепер паном усеї Галичини, а Іван бездомним князем, що був дальше знанИй під назвою Берлад- ника. Всеволод підняв в інтересі Івана новий похід „руських князів" і польського Болеслава Кучерявого на Галичину, одначе залога Звенигорода так оборонялася завзято, що ' Всеволодрозхорівшисязавернувназад(1146).
■ Коли в Київі засів Ізяслав і знов узяв давнішу свою Володимирську волость, прийшло до конфлікту з Вологи- ·
мирком. Сей мав доси підпору в Угорщині, та відколи угорський король Ґейза II оженився з сестрою Ізяслава, політична система змінилася. Володимирко входить у союз з суперницею Угорщини Византіею (де його сестра була замужем) та з ворогом Ізяслава Юрієм суздальським. Союз сей, зміцнений подружжєм Володимиркового сина Ярослава з Ольгою Юрієвною, був для Юрія дуже цінний ; Володимирко міг постійно шахувати Ізяслава, так що сей не міг розвинути повної сили у своїх змаганнях за Київ. Ізяслав пробував кількома наворотами знищити Володимирка, одначе галицький князь усе вмів зручно ви-' ратуватися з найбільшої халепи. Раз умів недопустити до сполуки Угрів з Ізяславом і помирився вчаснійше з ними (1150), другий раз в часі розгару боротьби Ізяслава з Юрієм захопив Ізяславові городинадГориню (1151). Новий похід Ізяслава і Гейзи під Перемишль (1152) скінчився покорою Володимирка: він зобовязався віддати забрані городи, та зараз потім умер нагло, не встигши додержати зобо- вязань (1152/3). Сей конфлікт мав тому ще сумний епилоґ за Володимиркового сина Ярослава (1154, див. § 34 і 38).
IX. Упадок Київа.
32.