<<
>>

§ 3. Додаткові покарання

1. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або

кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) призначається лише при засудженні особи за

тяжкий чи особливо тяжкий злочин.

Це покарання є безстроковим. Воно може

призначатися лише як додаткове і за умови, що винний засуджений за вчинення

тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Вчинення таких злочинів ганьбить саме

звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, тому закон надає суду право

позбавити засудженого цього статусу.

В різних відомствах і службах виконавчої і судової влади для службових осіб

встановлюються відповідні звання, ранги, чини і кла-

си. Так, у Збройних Силах України, Службі безпеки України, прикордонних

військах, військах внутрішньої і конвойної охорони, військах цивільної оборони

України маються військові звання (наприклад, капітан, підполковник,

генерал-майор та ін.). В органах внутрішніх справ України встановлені спеціальні

звання (наприклад, майор міліції, підполковник внутрішньої служби та ін.).

Спеціальні звання передбачені в Податковій службі України, а також у Митній

службі України (наприклад, інспектор податкової служби першого рангу, державний

радник податкової служби та ін.).

Законом України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу» встановлюються різні

ранги, залежно від тієї категорії, до якої віднесені посади, що обіймаються

особою. Так, особам, що обіймають посади, віднесені до першої категорії, може

бути присвоєно 3, 2 чи 1 ранг, а, наприклад, до сьомої категорії — 15, 14 чи 13

ранг. Ранги також встановлені в дипломатичній службі (наприклад, Надзвичайний і

Повноважний Посол, радник першого класу, аташе та ін.).

В органах прокуратури встановлені класні чини (наприклад, юрист першого класу,

молодший радник юстиції та ін.). Такі ж чини присвоюються фахівцям арбітражних

судів (крім суддів).

Кваліфікаційні класи присвоюються суддям різних судів, у тому числі суддям

арбітражних судів, а також судовим експертам.

Усіх зазначених вище звань, рангів, чинів або класів і може позбавити

засудженого суд.

Причому повноваження суду не обмежені: він може позбавити цього

статусу самостійно, незалежно від того, який орган присвоїв звання, ранг, чин

або кваліфікаційний клас.

Кримінальний закон не передбачає право суду позбавляти засудженого наукових

ступенів і звань, а також почесних звань.

2. Конфіскація майна (ст. 59 КК) полягає в примусовому безоплатному вилученні у

власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю

засудженого.

Конфіскація майна може призначатися за тяжкі і особливо тяжкі корисливі злочини

лише як додаткове покарання і тільки у випадках, прямо передбачених у санкції

статті, за якою кваліфіковане діяння засудженого.

Якщо, з огляду на конкретні обставини справи, суд визнає недоцільним

застосування конфіскації майна при засудженні за злочин, за який конфіскація

передбачена як обов'язкове додаткове покарання, у вироку повинні бути наведені

мотиви прийнятого судом рішення з цього питання (ч. 2 ст. 69 КК).

Закон розрізняє два види конфіскації майна : а) повну конфіскацію, яка

виражається у вилученні всього майна, що належить засудженому, і б) часткову

конфіскацію, яка полягає у вилученні зазначеної у вироку суду частини майна.

У вироку суд обов'язково має вказати, чи все майно засудженого конфіскується або

тільки його частина. У разі конфіскації частини майна суд повинен зазначити її

розмір (1/2, 1/3 і т.ін.) або перелічити предмети, що підлягають конфіскації.

Заміна конфіскації майна грошовою сумою, рівною вартості цього майна, не

допускається.

Слід мати на увазі, що при конфіскації всього майна засудженого вона обертається

лише на його особисту власність та його частку в загальній власності і не може

бути обернена на частку інших осіб, що володіють майном разом з засудженим на

праві особистої власності.

Не підлягають конфіскації предмети, необхідні засудженому, членам його сім'ї та

особам, що перебувають на його утриманні. Перелік майна, яке не підлягає

конфіскації, встановлюється законом України.

Від конфіскації майна як виду покарання слід відрізняти так звану спеціальну

конфіскацію, що не є покаранням.

Спеціальна конфіскація полягає у вилученні у

засудженого спеціальних предметів, що є знаряддями і засобами вчинення злочину.

В загальній формі вона передбачена в ст. 81 КПК, де, зокрема, сказано, що гроші,

цінності та інші предмети, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави,

а знаряддя злочину, що належали обвинуваченому, конфіскуються. Спеціальна

конфіскація передбачена в деяких санкціях статей КК. Так, за ст. 201

обов'язковою є конфіскація предметів контрабанди, за ст. 246 — конфіскація

незаконно зрубаних дерев і т.ін.

У справах про незаконне полювання, незаконне заняття рибним, звіриним або іншим

водним добувним промислом, незаконну порубку лісу знаряддя злочину, що належали

підсудному, в тому числі автомашини, човни та інші транспортні і плавучі засоби,

у разі використання їх як знарядь, за допомогою яких вчиняються злочинні дії

(вилов риби, відстріл звіра), підлягають конфіскації на підставі ст. 81 КПК.

= § 4. Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові

1. Штраф (ст. 53 КК) відповідно до закону є грошовим стягненням, що накладається

судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК.

Штраф може призначатися як основне, так і додаткове покарання лише у випадках,

коли його передбачено у санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин

засудженого.

Стаття 53 передбачає межі штрафу. Він встановлюється в межах від тридцяти до

тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закон зазначає, що у випадках, передбачених КК, за окремі злочини можуть бути

встановлені і більш високі розміри штрафу (див., наприклад, ч. 2 ст. 204 КК).

Конкретний розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого

злочину та з урахуванням майнового стану винного.

У разі неможливості сплатити штраф суд може замінити неспла-чену суму штрафу

покаранням у виді громадських робіт із розрахунку десять годин громадських робіт

за один встановлений законодавством України неоподатковуваний мінімум доходів

громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за

чотири встановлених законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян, але на строк не більше двох років.

Штраф як покарання відрізняється за своєю природою від штрафу, який

застосовується як захід адміністративного впливу.

Штраф як покарання

призначається лише за вироком суду і тільки за вчинення злочину. Штраф тягне за

собою судимість (п. 5 ст. 89 КК):

2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст.

55 КК) може призначатися на строк від двох до п'яти років як основне і на строк

від одного до трьох років — як додаткове покарання.

Це покарання застосовується в тих випадках, коли за характером вчинення винним

службових злочинів або при занятті певною діяльністю суд визнає неможливим

збереження за ним права обіймати ці посади або права займатися відповідною

діяльністю.

Зазначене покарання позбавляє засудженого суб'єктивного права на вільний вибір

посади, певних занять протягом часу, встановленого у вироку суду. Застосування

цього покарання приводить до втрати або обмеження деяких пільг і переваг

(пов'язаний з цим покаранням перехід на іншу роботу може спричинити перерив

спеціального трудового стажу та ін.). Через відносно тривалий строк цього

покарання воно може привести до декваліфікації засудженого, необхідності

здобувати нову спеціальність і тим самим не тільки заподіює особі моральні

страждання, а й зачіпає її майнові інтереси.

Як основне покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися

певною діяльністю призначається в тих випадках, коли воно передбачено в санкції

відповідної статті КК, за якою кваліфіковано злочин засудженого, або в порядку

переходу до нього як до більш м'якого покарання порівняно, наприклад, з

позбавленням волі (ст. 69 КК).

Як додаткове покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися

певною діяльністю може призначатися як тоді, коли воно прямо зазначено в санкції

статті КК, за якою засуджено винного (наприклад, статті 191, 286), так і тоді,

коли воно в санкції прямо не передбачено. У цих випадках суд керується

положеннями ст. 55 КК, що дає йому право застосувати дане покарання, якщо буде

визнано неможливим збереження за засудженим права обіймати ті чи інші посади або

займатися певною діяльністю.

Отже, якщо конфіскація майна або штраф як додаткові покарання можуть

призначатися лише за умови, що вони як такі передбачені в санкції статті КК, то

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не

пов'язано з цими обмеженнями і може бути застосовано судом на підставі ст.

55

КК.

Призначаючи розглядуване покарання, суд у вироку повинен чітко вказати, якої

саме посади (посад) позбавляється права обіймати засуджений. Наприклад,

комірник, засуджений за привласнення товарів, що знаходилися в його

розпорядженні, може бути позбавлений права обіймати посади, пов'язані з

розпорядженням матеріальними цінностями.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, якщо

воно призначено як додаткове покарання до арешту, обмеження волі, тримання в

дисциплінарному батальйоні чи позбавлення волі на певний строк, поширюється на

весь строк відбування основного покарання і, крім того, на строк, встановлений

вироком суду. Якщо ж це покарання призначене як додаткове до іншого виду

основного покарання (наприклад, до виправних робіт), то його строк обчислюється

з моменту набрання вироком суду законної сили.

Засудження до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною

діяльністю тягне за собою судимість, яка погашуєть-ся з моменту закінчення

строку цього покарання (п. З ст. 89 КК).

<< | >>
Источник: М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Право,2001. - 416 с.. 2001

Еще по теме § 3. Додаткові покарання:

  1. Кримінальне покарання та його види
  2. 27. Поняття, мета та види крим. покарань (КП).
  3. 29. Призначеня покарання: поняття, правила. Призначення покарання за сукупністю злочинів або вироків.
  4. §1. Система покарань
  5. § 3. Додаткові покарання
  6. § 1. Принципи призначення покарання
  7. § 6. Призначення покарання за сукупністю злочинів
  8. § 7. Призначення покарання за сукупністю вироків
  9. § 8. Правила складання покарань і зарахування строку ув'язнення
  10. § 2. Види покарань, які застосовуються до неповнолітнього, і особливості їх призначення
  11. Стаття 52. Основні та додаткові покарання
  12. Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів
  13. Стаття 72. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення
  14. Стаття 77. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням
  15. Стаття 98. Види покарань
  16. Органи автономної влади й управління
  17. Завдання для самостійної роботи
  18. ДОДАТКИ