§ 5. Фізичний або психічний примус

1. Частина 1 ст. 40 КК передбачає, що не є злочином дія або бездіяльність особи,

яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім

впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми діями.

Частина 2 цієї статті зазначає, що питання про кримінальну відповідальність

особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала

фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми

діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39

цього Кодексу.

2.

непереборний фізичний примус, під безпосереднім впливом якого особа заподіює

шкоду правоохоронюваним інтересам.

3. Фізичний примус (насильство) — це протиправний фізичний вплив на людину

(наприклад, застосування фізичної сили, нанесення удару, побоїв, тілесних

ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити

її вчинити злочин (наприклад, не перешкоджати проникненню у сховище, видати чуже

майно тощо). Непереборним визнається такий фізичний примус, при якому особа

цілком позбавлена можливості керувати своїми діями (бездіяльністю).

4. Ознаками, що характеризують «діяння» особи, яка зазнала непереборного

фізичного примусу, є: 1) збіг діяння з об'єктивними ознаками якогось злочину і

2) відсутність волі особи в такому діянні.

Вчинені особою дії або бездіяльність за об'єктивними своїми ознаками можуть

збігатися, наприклад, із розголошенням відомостей, що становлять державну

таємницю, шпигунством, розтратою чужого майна, зловживанням службовим становищем

тощо. Але дані дії, проте, злочинними не визнаються, оскільки позбавлені такої

обов'язкової ознаки кримінально-правового діяння, як його воли-мість (особа не

здатна керувати своїм вчинком). Отже, виключається кримінальна відповідальність

за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

5.

психічного примусу. Переборним визнається такий фізичний примус, при якому особа

зберігає можливість керувати своїми діяннями.

Психічний примус — це погроза застосування до особи фізичного насильства або

заподіяння матеріальної або моральної шкоди (наприклад, погроза вбити, знищити

або пошкодити майно, поширити відомості, що ганьблять особу, тощо) із метою

спонукати її вчинити злочин. Психічний примус хоча й обмежує можливості особи

керувати своїми діями, проте ніколи не паралізує цілком її волю, внаслідок чого

ця особа все ж таки має можливість обрати той або інший варіант поведінки, як і

при переборному фізичному примусі.

Якщо такий примус створював стан крайньої необхідності (наприклад, особа під

впливом побоїв або погрози вбивством видала чуже майно), то питання про

кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам

вирішується за правилами ст. 39 КК, тобто залежно від того, чи викликав

зазначений примус стан крайньої необхідності і якщо викликав, то чи було

допущено або не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. В іншому

випадку особа підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на

загальних підставах, хоча вчинення злочину під впливом фізичного або психічного

примусу повинно враховуватися як обставина, яка пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1

ст. 66 КК).